Після Станиці Луганської – розведення військ у Золотому та Петрівському?

Золоте Луганської та Богданівка-Петрівське Донецької областей – наступні точки розведення військ, за словами президента України Володимира Зеленського. Наскільки Україна готова до розведення – адже представники угруповань «ЛНР» та «ДНР» наполягають, що це умова зустрічі у «нормандському форматі»? Як це буде відбуватися? І як ставляться до розведення місцеві жителі та військові?

Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії говорили фронтові кореспонденти Радіо Свобода Андрій Дубчак та Мар’ян Кушнір, а також військовий експерт, співдиректор відділу зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник.

– Колеги, чому їдете на Донбас? Є інформація, що розведення у цих місцях відбудеться?

Мар’ян Кушнір: Передусім Володимир Зеленський під час обміну полоненими сказав, що одним з етапів буде розведення військ у Золотому та Петрівському. Це зацікавило, оскільки вже у 2016 році відбувалося розведення сил та засобів, зокрема, в Золотому, в Петрівському. Через два роки у сусідній населений пункт біля Золотого, в Катеринівку, зайшли українські війська, взяли під контроль так звану «сіру зону». І це відсунуло розведення.

У Петрівському, яке контролювалося російськими силами, за останньою інформацією, бойовики відійшли з самого населеного пункту. Після оголошення «хлібного» перемир’я саме в цьому районі було вбито четверо українських військових. Саме на цій точці, де повинно бути розведення.

– Богданівка – під контролем Збройних сил України, а Петрівське – під контролем «ДНР».

Мар’ян Кушнір: Так. Богданівка – це невеличкий закритий населений пункт, там стоїть шлагбаум, військові. І там живе десятеро людей. Я був там півтора місяця тому, перед оголошенням перемир’я. І бойові дії там не припинялися, кожний вечір – обстріли.

– Андрію, як військові чи місцеві у цих потенційних точках розведення військ, у Золотому та Богданівці-Петрівському, пояснюють, чому саме тут вирішили розвести сили й засоби?

Андрій Дубчак: Наскільки я знаю, біля Золотого є залізна дорога, яка наразі іржавіє, раніше по ній ходило багато поїздів. Окрім того, у Золотому КПВВ так і не відкрите зі сторони проросійських сил, з української сторони відкрите.

Як мені пояснювали місцеві та деякі військові, що для контрольованих Росією збройних формувань стратегічно та тактично невигідне відкриття саме Золотого КПВВ, для них вигідніше відкриття КПВВ у Щасті. А для українських військових навпаки. Такий конфлікт інтересів сприяв тому, що КПВВ досі не працює.

Андрій Дубчак, фронтовий кореспондент Радіо Свобода

– Велика увага приділяється Богданівці-Петрівському. Яка це місцевість?

Андрій Дубчак: Потенційно це досить небезпечна ділянка, яка може бути використана збройними формуваннями, контрольованими проросійськими силами, для обходу Маріуполя. Це степ і пагорби. На цих пагорбах розташовано досить багато укріпрайонів, перші та другі ешелони оборони, які унеможливлюють прохід та обхід Маріуполя.

– Тобто це складніша ділянка, ніж Станиця Луганська?

Мар’ян Кушнір: Варто додати, що маріупольський напрямок більш рівний, це степ. А де степ, як кажуть військові, це танково небезпечне місце, тобто туди можуть йти танки. А танки – це страшна сила, проти якої важко боротися з автоматами. Там завжди були ризики прориву до Маріуполя, а там – до Криму.

– Напередодні ймовірного розведення військ у нових двох точках Родіон Мірошник, представник угруповання «ЛНР» написав у фейсбуці: «Київ нарощує озброєння у місцях розведення. Це український спосіб підготовки до мінського формату? Місія ОБСЄ зафіксувала, що ЗСУ підтягує важке озброєння до Петрівського, а в Золотому виявили нові траншеї та розміщення українських позицій безпосередньо поруч з житловими будинками. Петрівське й Золоте – ділянки, де мають бути розведені війська на наступному етапі після Станиці Луганської. Вже три засідання у Мінську не виходить узгодити умови розведення. Українська сторона висуває нові умови, яких немає в домовленостях, підписаних ще у 2016 році. При цьому розведення – ключова умова для проведення саміту в «нормандському форматі», якого так просить Зеленський».

– Олексію, чи насправді це умова «нормандського формату»?

Олексій Мельник: Дійсно, домовленості по трьох ділянках були досягнуті вже кілька років тому, але процес буксує. Цьому є багато причин. Принаймні це відсутність довіри між сторонами конфлікту. Мова про Україну та Росію, а не «Л/ДНР». І про відсутність належного посередника, який міг би заповнити цей вакуум довіри.

Олексій Мельник, співдиректор зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова

– Вже говорять про те, що Франція готова прийняти саміт «нормандського формату» до кінця вересня. Чи можна сподіватися, що розведення сил та засобів почнеться найближчим часом у Петрівському й Золотому?

Олексій Мельник: Схоже на те, що зараз дійсно є інтереси у всіх сторін, щоб зустрітися у «нормандському форматі». І, схоже, Росія також має свої певні наміри на цю зустріч. Також можна очікувати, що принаймні Україна та Росія будуть створювати певні переговорні позиції для наступних переговорів. Останній обмін полоненими був одним із таких кроків.

Що Росія ще зробить, там можуть бути як заходи ескалації, так і деескалації. Якщо вона вибере варіант деескалації, то можна сподіватися на початок розведення на цих ділянках.

– Чи може відбутися саміт без цього розведення?

Олексій Мельник: Може відбутися. Схоже, що в Росії теж є певний інтерес. Один з них, Путіну критично важливо демонструвати, що він не в ізоляції, й підтверджувати це подібними зустрічами.

– Відійдемо трохи від війни до миру. Ви регулярно їздите до лінії фронту, спілкуєтеся з мирними жителями. Як вони змінилися, як змінилися міста?

Андрій Дубчак: Звісно, усім набридла ситуація, в якій вони живуть. Але вони адаптувалися до того, що відбувається. Будуються дороги, більше будується у Донецькій області.

Загалом якщо брати з півночі на південь, то Луганська область трохи бідніша, важче знайти місця, де можна поїсти, купити кави біля дороги. У Донецькій області все набагато простіше, біля Маріуполя взагалі. У Гранітному ми були в шикарному кафе біля лінії фронту.

Фоторепортаж: КПВВ «Золоте» на Луганщині

Відремонтовані школи, багато гуманітарної допомоги, міжнародної допомоги. Щось йде на краще, але загалом усі втомилися.

Хочу сказати, що збройна частина конфлікту – це лише одна зі сторін гібридної війни. І якщо втихає зброя, це не означає, що противник не буде використовувати інші методики. Інтервенція триває.

Мар’ян Кушнір: Прифронтові містечка, зокрема Авдіївка, таке враження протягом трьох-чотирьох років, вона змінюється. Відкриваються клуби, кафешки, є надія на те, що життя відновлюється. Попри те, що десь за межами міста йде бій, люди живуть, тішаться сьогоднішнім днем і моляться, щоб в їхню хату не попало.

Серед іншого, є і негатив. Село Опитне, яке поблизу Авдіївки, відколи перша куля пролетіла над населеним пунктом, а це одне з найгарячіших місць війни. Там немає газу, світла та інших комунікацій, з мобільним зв’язком проблеми.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите)