«Гогольфест»: маріупольці заходили ніби до себе додому, але через інші двері – директор фестивалю

У Маріуполі з 26 квітня до 1 травня вдруге відбувся фестиваль сучасного мистецтва «Гогольфест». Чим він відрізнився від першого? Чи працює фестиваль як інструмент м’якої українізації Донбасу? І як жителі робітничого міста на Донбасі сприймають свободу у творчості та в житті, яку пропагує цей фестиваль?

Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії говорили директор фестивалю сучасного мистецтва Гогольфест Максим Демський і журналістка видання «Українська правда» Катерина Гладка.

– Максиме, нещодавно закінчився другий «Гогольфест». Які ваші враження і чим цей фестиваль відрізнився від торішнього?

Максим Демський: Я б виділив цей фестиваль з усіх фестивалів, бо це, мабуть, один із найякісніших продуктів, які ми навчилися робити за свої 12 років життя. Звісно, що є основні проекти, на які б хотілося звернути увагу, які створювалися у дуже неординарних обставинах. І дуже важливо, що вони прозвучали не тільки в Маріуполі, не тільки в Україні і, можливо, не тільки в Європі.

Один з таких проектів – опера Nero. Тут об’єдналися такі основні елементи: й вода, як стихія, і Великдень, і віра, як віра у майбутнє, що ми обов’язково здобудемо те, про що мріємо. Ця постановка відбувалася на судноремонтному заводі в доці, який функціонує в повному обсязі. Роботи практично не припинялися. Це теж давало свою певну атмосферу. І оперні співаки, які робили композицію безпосередньо під цей проект, близько 100 залучених осіб у вигляді перформерів.

– Іще до початку фестивалю найбільше було розмов якраз про цю оперу. Адже дійсно унікальна подія, мабуть, не тільки для України, але й для світу. І, наскільки я знаю, ця опера увійшла у п’ятірку найкращих опер…

Максим Демський: Ті оперні співаки й та формація, з якою Влад (Владислав Троїцький, засновник фестивалю сучасного мистецтва «Гогольфест» – ред.) теж працював, його вистава у вигляді опери «Йов» увійшла в десятку найкращих опер світу.

– Що б ви ще виділили у цьому фестивалі?

Максим Демський: Два елементи. Основний елемент, що у нас дуже велика міжнародна програма. В Маріуполь привезти 12 міжнародних проектів – це не так просто. Вони дуже різнобарвні, з різних країн світу, складні за своєю логістикою і так далі. Але я б хотів виділити ті проекти, які змогли під час фестивалю інтегруватися у спеціальні простори.

Литовський театр, який інтегрувався у театральний сквер. Це було прямо на вулиці. Ми знали, що це дійство відбудеться, але до кінця ми не розуміли усіх параметрів, адже воно адаптовувалось, безпосередньо реагуючи на цей простір. Був дуже крутий проект, який ми поставили прямо у школі, на тему булінгу (bullying – цькування – ред.). Це був німецький театр, який показав цю виставу два рази. Вона дуже інтерактивна, і глядач мав можливість для себе порушити соціальні питання, які стосуються багатьох людей, зокрема, і на цій території.

Максим Демський, директор фестивалю сучасного мистецтва «Гогольфест»

– Британці, німці, австрійці – чи не боялися їхати у прифронтове місто? Чи не боялися, що Росія нападе?

Максим Демський: «Гогольфест» має дуже непоганий бекграунд у світі і про нас знають у Європі, в Україні, мабуть, знають менше про цей фестиваль, ніж на Заході. Проекти, які ми обслуговували протягом цих 12 років, дуже масштабні – посольства, фонди, інституції, які з нами співпрацювали, впевнені у нашому сервісі й довіряють нашим словам і концепції. З деякими музичними групами, театрами нам довелося провести дуже складну роботу, навіть у заміні квитків, ми змінювали логістичні параметри. Тому що дійсно були відмови від участі.

Але за що я радію: нам все-таки вдалося показати місто. І самі маріупольці так прийняли цих людей і мистецькі проекти, що люди поїхали звідти додому з абсолютно іншою картинкою та емоціями, можуть далі інформувати про успішні речі в Україні.

– Катерино, навіщо ви приїхали на «Гогольфест»? Це майже доба в дорозі, щоб туди дістатися.

Катерина Гладка: Для мене «Гогольфест» – це персональна історія, тому що я пам’ятаю фестиваль з першого року. Я була на всіх днях. І ми їхали туди якраз «Гоголь-трейном», що мене особливо цікавило. Це окремий проект у рамках «Гогольфесту». Ми багато написали й зняли на цьому потязі.

І, безперечно, опера, й Маріуполь так само. Мені було цікаво навіть більше, як місцеві жителі на це реагують. Ми багато спілкувалися.

– Як реагують? Багато журналістів зазначали, що більшість маріупольців не знали, що у них відбувається. Як вони сприймали те, що відбувалося, за вашим досвідом спілкування?

​Катерина Гладка: Якщо умовно розділити на певні категорії, то є молодь, активна її частина, яка в курсі всього й чекала на цей фестиваль. Я спостерігала багато людей старшого й середнього покоління, які включалися у процесі. У нас були ситуації, коли до нас приходили люди старшого покоління, просили програмку, розпитували, що де, йшли на театральні події та перформанси.

Ми багато спілкувалися з працівниками школи, де був німецький театр, розпитували, не представляючись, чи «Гогольфест» – це позитив, чи негатив. Переважно відповіді були, що позитив. Звісно, думаю, є люди, для яких це дивно, можливо, це навіть травмує. Але я за те, щоб такі культурні травми відбувалися, тому що це розширює горизонти й змушує людину думати інакше про своє місто й про людей у ньому.

– «Гогольфест» із самого свого початку пропагував радикальну свободу, свободу самовираження. Сучасне мистецтво зазвичай провокативне. Як це сприймали на Донбасі? Адже багато дослідників кажуть, що на Донбасі консервативні люди.

Максим Демський: Якщо говорити саме про Маріуполь, то самим маріупольцям місто було відкрите інакшим. Ті провокації, які відбувалися у виставах, питання, які ми могли ставити через наш контент, – це питання не консерватизму людини, а її відкритості до пізнання.

Я пам’ятаю, як ми робили фестиваль у Києві у 2007–2008 роках, там теж були свої нюанси. Це вже зараз є ілюзія, що Київ просунутий. Та ні, є свої нюанси.

У Маріуполі люди заходили ніби до себе додому, але через інші двері. І важливий момент, що саме місто дуже сильно змінилося. Те, що зараз там відбувається і наскільки там якісний менеджмент, я хочу це дуже відзначити.

Видовище у корабельному доку: як Маріуполь дивився оперу Νερo і балет кранів – відео

– Що ви маєте на увазі? Комунальні служби, дороги, кафе?

Максим Демський: Так. Концепція міста, логотип, його філософія, далекоглядність на розвиток вперед, мерія. Навіть за цей рік нашої роботи з міськими органами ми мали вже дорожню карту, зрозумілі прапорці.

– Максиме, «Гогольфест» проходив у Великдень, і тут же натовп веселої молоді, вечірки. Як реагували люди старшого покоління?

Максим Демський: Звісно, по-різному. Окрім того, 26 квітня – це день Чорнобильської катастрофи. Але я отримав благословіння від свого батька, він серйозний ліквідатор аварії на ЧАЕС. І він мені сказав будувати майбутнє, а не плакати за минулим. Я з цим благословінням і відкрив фестиваль.

Мені здається, у цьому є містична складова, як у Миколи Гоголя. І ті сенси, які транслювалися через проект Nero, через перший день відкриття, багато в чому теж залишили код перед цими днями. Роблячи програму, ми чітко усвідомлювали, в які ми входимо святкові дні. Це апріорі складний графік. Ми вибудовували нашу комунікацію і проекти таким чином, щоб вони чітко вписалися по сенсу й формі у ці дні.

Були певні реакції, але коли це вже відбувалося, це зникало. Не лишалося простору для конфліктів. Особисто до мене ніхто не звертався з цього приводу.

– Катерино, чи працює фестиваль «Гогольфест» як інструмент м’якої українізації Донбасу? І чи потрібно українізувати, зокрема, й Маріуполь?

Катерина Гладка: Я думаю, що працює, тільки трохи у нестандартний спосіб. Я не думаю, що суть виключно в мові чи у зовнішньому вигляді, чи у якихось шароварних символах, до яких часто звикла частина, де наші державні органи часто присутні.

Думаю, найважливіше – це ставити питання. Тобто Україна – це що? За якими ознаками ви себе ідентифікуєте з цією країною? Чим Маріуполь є унікальним відносно інших міст? Ці запитання є українізацією. Тому що їх не можна піддати пропаганді, неможливо змінити точку зору людини, якщо вона сама розширює свій обрій. Вона може бути російськомовною, але мислення у неї українське. Насправді Гоголь, чиє ім’я носить фестиваль, якраз приклад такої людини.

– А що таке українське мислення?

Катерина Гладка: Я думаю, що це створення якісного українського продукту, якщо ти стосуєшся сфери творення. Якщо стосуєшся інших сфер, то це, напевно, те, що я можу вкласти у цю державу, із чим я себе співвідношу, які запитання я ставлю владі. Думаю, це величезний спектр.

Це питання теж порушувалося, Влад Троїцький його порушував. Це дуже дискусійне питання: що для нас Україна всередині, і що це за її межами.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безплатно). Ваше ім’я не буде розкрите).