«Темна сторона Кремля»: там є 11 920 осіб, по яких вже плаче українське правосуддя – Тишкевич

В інтернеті з’явилась конфіденційна переписка російських чиновників під назвою «Темна сторона Кремля». Проект Distributed Denial of Secrets (DDoSecrets) зібрав у одному файлі все, що вкрали хакери за останні 10 років. Ще один проект, призначений для витоків інформації, WikiLeaks, за словами керівників DDoSecrets, раніше відмовився все це публікувати через тиск Росії.

Що показали світу хакери? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії говорили журналістка проекту «Слідство.Інфо» Анна Бабінець та експерт Українського інституту майбутнього Ігор Тишкевич.

Більшість матеріалів під назвою «Темний бік Кремля», як повідомило видання The New York Times, проливає світло на війну Росії в Україні, зв’язки Кремля з Російською православною церквою, операції олігархів тощо.

«Темний бік Кремля» (108 гігабайт) – сотні тисяч повідомлень та файлів від російських політиків, журналістів, олігархів, релігійних діячів та націоналістів\терористів в Україні», – йдеться в повідомленні групи DDoSecrets.

Серед документів, інформує NYT, – матеріали російського Міністерства внутрішніх справ, які в 2016 році відмовився публікувати WikiLeaks, матеріали російської хакерської групи «Шалтай-Болтай», документи російської установи з експорту зброї «Рособоронекспорт» і те, що DDoSecrets назвали «хакерською хвилею», що стосувалась збиття літака MH17 у небі над Донбасом у 2014 році. Зокрема, до «Темного боку Кремля» увійшла і «пошта Суркова», відповідальність за злам якої в 2016 році взяла на себе група «Український кіберальянс».

– Анно, викладений величезний масив інформації. Наскільки це важлива подія? Чому так сталося?

Анна Бабінець: Після того, як з’явились Panama Papers, люди розуміють, що таке витоки даних, що таке витоки листувань. Panama Papers – це був великий скандал, коли мільйони документів потрапили до рук журналістів, і там, зокрема, йшлося про офшорні компанії різних людей світу, про нашого президента Петра Порошенка також.

Той виток, який стався зараз, я так розумію, там набагато менше працювало журналістів, близько 20, це так само якесь листування між різними російськими важливими чиновниками. Зокрема, там згадується «пошта Владислава Суркова». Цей шматок інформації був опублікований.

Чому це становить певний інтерес? Оскільки Росія – достатньо закрита країна за своєю суттю. І так само ми знаємо, що Росія планує багато агресивних речей щодо інших країн, я добираю слова. Всьому світу дуже цікаво дізнатися, про що між собою листуються, які є плани, тобто ті речі, які не є назовні. Бо те, як поводяться російські лідери, російські чиновники у світі – це одне, а що вони планують і роблять – інше. Цей виток документів, думаю, може дати більше розуміння про те, що являє собою сьогодні Росія.

– Про що свідчить «пошта Суркова», «переписки Суркова»? Чи Росія – дружня країна до України?

Анна Бабінець: Із тих речей, які потрапляли в інтернет, які я бачила, зокрема, з листування Суркова, я працювала з документами й щодо інших російських чиновників, дуже мало дружніх настроїв щодо нашої країни, на жаль.

– А про що йшла мова у «переписці Суркова»? Хоча представники Суркова заперечували, що він користується електронною поштою, незрозуміло, чи це справжня переписка.

​Анна Бабінець: Напевно, важлива річ для нашої країни – те, що поширювалося в нашому інформаційному просторі. Це план того, які треба зробити рухи, кроки, щоб Україна дійсно перейшла під владу Росії. І це була досить чітко спланована операція з різними і культурними впливами, і військовими операціями, та іншим. Звісно, ніхто не визнав з російської сторони, що так було насправді.

Але виглядало це дуже правдоподібно, бо частина з цього плану Суркова насправді вже втілювалася, вже була випробувана в Криму, вже певні речі, моменти з нами відбувалися.

Анна Бабінець, журналістка проекту «Слідство.Інфо»

– Переписку виклали у Даркнеті. Чому? І що таке Даркнет?

Анна Бабінець: Даркнет – це темний інтернет, якщо дослівно переказати, це темна частина інтернету. І в неї треба заходити через певні оболонки. Одна з таких оболонок – це Tor для того, щоб точно анонімізувати точку виходу. Tor дає найбільшу гарантію, що ніхто не зрозуміє, звідки відбувся захід.

Із того, що я читала, керівники й люди, які презентують цей проект, казали, що вже в процесі підготовки були якісь атаки на їхній сервер – і вони вирішили це швидше опублікувати, ніж планували. І заховали це у Даркнеті, тому що це створює менше шансів знищити те, що там є, і також убезпечити читачів. Бо якщо туди будуть заходити люди з Росії, скажімо, їх може відстежувати російська влада. А Даркнет дає високий рівень анонімізації.

Ті, кому дуже хочеться прочитати й дізнатися оцей новий витік, думаю, достатньо швидко освоять Даркнет.

– Намагався зайти на цей сайт і вже неможливо було до нього дістатися. Виходить, вже видалили. Кому це може бути вигідно? Чи можна говорити, що у Росії є певні хакерські ресурси для того, щоб у Даркнеті подібні зливи інформації блокувати?

Анна Бабінець: Так, думаю, що є. У Росії достатньо потужна, хороша школа хакерів. Навіть способи видалити з Даркнету, напевно, є. Не знаю деталей, але судячи з анонсованої кількості усіх цих російських листувань, очевидно, що видалення цього сайту вигідне Росії.

– Анно, що далі? Опублікували такий величезний масив інформації. Там серед переписок є дуже багато сміття. Будуть працювати над цим журналісти? Яка далі буде хвиля, який ефект це спричинить?

Анна Бабінець: Це залежить від самих авторів проекту, який вони дають доступ. Я працювала над Panama Papers 9 місяців, це було 11 мільйонів документів. Але була дуже хороша координація, ми чітко розуміли стандарти: що викладаємо, що не викладаємо. У цьому випадку цей проект більш чутливий, тому його опублікували швидко, щоб не піддати небезпеці учасників проекту. Він більше виглядає як сировина.

Я впевнена, що зараз більшість американських медіа оголосили 24-годинний робочий день, тому що там є багато чого знайти.

Думаю, ми багато цікавого почуємо. Можливо, не одразу, на це потрібно буде багато часу.

– Ігоре, що цікавого ви знайшли? Ви вже продивилися деякі документи?

Ігор Тишкевич: Основні архіви, що стосуються саме України, я говорю про «Темну сторону Кремля», доступні саме через торрент-мережу. Далі завантажується на сам комп’ютер, якщо йдеться про імейл-листування, там немає ніякої стандартизації, якоїсь класифікації. Але там є тематичні підбірки, наприклад, початок діяльності так званої «Донецької народної республіки», де, посеред іншого, і фото українського паспорта Пушиліна, і концепція політичного проекту «Буратіно» – інформаційна робота.

Там є дуже цікава переписка щодо інформаційного забезпечення з боку Росії війни на Донбасі, при чому інформаційна і в українських медіа. Там є одна добірка файлів, де є певні концепції військових операцій на території України в 2014 році. А паралельно з тим підбірка інформації по аеродромах та злітно-посадкових смугах на декількох військових частинах Збройних сил Республіки Білорусь поблизу Мінська. У тому числі з адресами усіх складів, де знаходяться вибухові речовини.

Там є дуже цікава добірка – перелік прізвищ аж до дільничних виборчих комісій на території Криму, які створювала Російська Федерація, там 11 920 осіб, по яких вже плаче українське правосуддя.

– Ви маєте на увазі так званий «референдум»?

Ігор Тишкевич: Ні, вибори у Російській Федерації (на території окупованого Росією українського Криму – ред.).

Принаймні якщо там 11 тисяч, я більш ніж впевнений, що частина з тих людей користується другим українським паспортом або отримала біометрику, щоб подорожувати територією Європи. Коли такі особи брали участь в організації російських виборів на території Криму – на мою думку, це вже ознаки кримінальних правопорушень.

Ігор Тишкевич, експерт Українського інституту майбутнього

– Якого часу стосуються ті документи, які ви встигли прочитати?

Ігор Тишкевич: Більшість – за 2014-й початок 2015 року. Деякі переписки датовані 2016-м, максимум – початок 2017 року. Це те, що я встиг подивитися.

– Ви ознайомитеся із цими масивами, а що далі?

Ігор Тишкевич: Навіщо говорити про старі страшилки. Тут не стільки для мене, скільки для українських спецслужб є досить широка база електронних адрес та прізвищ. Для мене це цікаво, якщо знайду якусь актуальну інформацію, яка може зіграти у майбутньому. Можливо, певні посилання на якісь політичні групи всередині України.

Якщо були посилання у 2014-2015 роках, то цікаво, наскільки ці ідеї росіян спрацювали, а якщо спрацювали, то надалі треба слідкувати за такими групами.

Припустімо, якщо брати білоруський керунок, то там були певні зрушення після 2014 року, у тому числі чистки серед силовиків. Але тут саме я спробую зробити низку матеріалів на білоруського споживача або показати, що сподівання на хоча б нейтральність Російської Федерації марні. І що росіяни у 2014 році, говорячи про «союзника Білорусь», готувалися до силового захоплення Мінська.

– Анно, є така технологія, про яку говорять в Росії, що частина злитих документів справжні, але до них домішується все що завгодно. Таким чином журналістам «згодовується» потрібна інформація. Як відсіяти правду від вигадки?

Анна Бабінець: Все дуже просто. Є документи, є листування. З досвіду роботи над міжнародними проектами, коли ми бачили листування, знаходили об’єкти листування й просили прокоментувати, чи це правда. Щонайменше це двоє людей, іноді з залученням інших.

Це працює дуже по-різному, з Росією це може бути взагалі дуже важко. Але залежить від самої інформації. До 98% інформації можна перевірити, можуть бути домішані неправдиві речі, але це можна перевірити.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

​(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу. Якщо у вас є тема для публікації чи відгук, пишіть нам: Donbas_Radio@rferl.org)