«Війна» між Китаєм та США, Брекзит та міленіали: що буде у 2019-му

Протистояння США та Китаю, «Брекзит»​ та зміна поколінь – основні тенденції та тренди року, що почався, які визначили експерти та журналісти журналу «Український тиждень» спільно з журналом The Economist у прогнозі «Світ у 2019». Для України, зокрема, як вони вказують, цей рік буде турбулентним, важливим і визначальним. Про основні тренди 2019 року та їхній вплив на Україну в ефірі Радіо Донбас.Реалії говорили редактор журналу «Український тиждень» Дмитро Крапивенко та президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.

– Дмитре, ви готували цей випуск не вперше. Загалом проект «Український тиждень» спільно з журналом The Economist вдев’яте робить подібні прогнози. Розкажіть трохи про цей проект? І наскільки ці прогнози справджуються?

Дмитро Крапивенко: The Economist почав робити випуск «The World in» із 1986 року. Звісно, на той час в Україні він не виходив. Ми долучилися до проекту 2010 року. І щороку ми спільно видаємо прогноз на рік.

Ці прогнози справджуються частково. Якісь тенденції можна намітити. Наприклад, у «Світ у 2018» йшлося про те, що можливі зрушення у переговорах щодо ядерного роззброєння у Північній Кореї. Але, якими саме будуть ці домовленості, жодне видання не могло передбачити.

– Так, але у випуску «Світ у 2017» головним лейтмотивом було, що ніхто не знає чого очікувати. На обкладинці були гральні карти, де Дональд Трамп був джокером. І не було зрозуміло, куди все йде, не знали, що передбачувати.

Дмитро Крапивенко: Треба розуміти історію створення цього номеру. Англомовна частина створюється у першій половині листопада, і фінальні правки нам приходять десь всередині листопада. А 8 листопада 2016 року на президентських виборах США переміг Дональд Трамп. Це їх змусило переписати десь 80% всього випуску. Тому що подія року відбулася із виборами президента у США. І Дональд Трамп став ключовим героєм у випусках світу із 2017-го до 2019 року.

– Дмитре, чи можна виділити три тенденції, якими можна описати світ, на який очікують експерти у 2019 році?

​Дмитро Крапивенко: Так. Перше – протистояння США та Китаю, так звана торговельна війна. Вона вплине на всю глобальну економіку, й це відчують усі країни. Для когось це може створити додаткові можливості.

Друге – «Брекзит», за оцінками експертів, вихід Великої Британії з Європейського союзу відбудеться у березні 2019 року. Питання лише у тому, в якому форматі.

Третє – не те, щоб подія, але тренд, на якому наголошують у The Economist, – зміна поколінь. На арену замість бебі-бумерів приходить покоління міленіалів. Це змінює все: від світоглядних, політичних речей і до споживацьких.

– Михайле, чого ви очікуєте у 2019 році? Чи погоджуєтесь із тим, про що говорить Дмитро?

Михайло Гончар: Так, я згоден із цим. Насправді вгадати буває реально доволі складно. Але головне – зрозуміти, куди каналізуються ті чи інші процеси, який вектор розвитку.

Я б відзначив тренд, який позначився вже з жовтня 2018 року, – ціни на нафту. І це падіння продовжиться. Воно розпочалося не раптово. У 2014 році світ вступив у новий довгий цикл низьких цін на нафту. Обвал був спричинений не ринковим механізмом.

Через вбивство за вказівкою королівського двору одного з опозиційних публіцистів, журналістів (влада Саудівської Аравії заперечила повідомлення про те, що до вбивства опозиційного журналіста Джамала Хашокджі, яке викликало міжнародний осуд, причетний наслідний принц Мохаммад бін Салман – ред.). Через що з’явилася загроза серйозних санкцій проти нового нібито реформаторського керівництва Саудівської Аравії. І, як наслідок, вони пішли на такий собі компроміс зі США, де Трампу потрібно демонструвати низькі ціни на енергоносії для внутрішніх споживачів і його виборців на наступному виборчому циклі. Ціни на нафту буквально за останні два місяці рухнули з позначки 80 доларів за барель до 50 доларів. І це збільшує ступінь хаосу не тільки в економіці, але і в політиці.

Цей тренд – на тлі доволі хаотичних і непередбачуваних рішень Трампа щодо виведення військ з Сирії, частково з Афганістану. Це ще один потужний удар по крихкій системі безпеки, яка була сформована західним світом і оформлена у вигляді НАТО. Побачимо, як ці тренди набудуть свого продовження.

А також побачимо нові путінські війни, бекграунд для яких вже приготовлений. І цей рік стане у цьому контексті переломним. Нова хвиля російської експансії проти України й проти Європи.

Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»

– Поговорімо про країни, від яких на певному етапі залежить майбутнє України. Наприклад, відзначається, що 2019 рік у Німеччині буде дуже непростим. Дмитре, у чому проблеми Німеччини?

Дмитро Крапивенко: Вона завелика для Євросоюзу і не готова до гегемонії. Це зумовлено безпековими моментами. У силу історичних процесів Німеччина не має ядерної зброї. Хоча зараз Die Wellt пише про те, що такі дискусії у Німеччині почали проявлятися. Тому що для того, щоб гарантувати безпеку Європі, вона має ставати сильнішою і у політичному, і у військовому плані.

​Постійно гіпотетично обговорюється питання збройних сил Європи. Тому що нині НАТО – це блок, де на утриманні США перебувають усі решти країн. США це не влаштовує, і Дональд Трамп на цьому наголошує, звинувачує Німеччину в тому, що вона недостатньо витрачає коштів на оборону.

Перед Німеччиною стоїть виклик стати європейським лідером. Як вона може ним стати, коли водночас там є проект «Північний потік-2», перспективи непогані для Росії.

– І цей проект може бути добудований у цьому році.

​Дмитро Крапивенко: Так. Росія може посилити свої енергетичні потоки за допомогою «Північного потоку-2» і «Сили Сибіру». Тому що якщо на перший ще можуть бути санкції, то Китай жодних санкцій до Росії не застосовує.

Михайло Гончар: Але ціна експорту газу, яка домовлена між Росією та Китаєм, у кращому випадку зведе на нульову рентабельність. Росія серйозно промахнулася. І цей проект, на відміну від «потоків», не буде прибутковим для Росії.

– Щодо Європейського союзу, 2019-й в Європарламенті – рік повного оновлення політикуму. Відбудуться вибори 27 травня у країнах Європейського союзу. Ці вибори можуть якось похитнути позицію Євросоюзу щодо України?

​Дмитро Крапивенко: Така загроза, безумовно, існує. Тому що самі вибори, в оцінках The Economist, будуть доволі хаотичними. Євроскептики матимуть доволі вагому кількість, більш радикальні сили, які, так чи інакше, мають контакти з Росією. Тому цілком можливо, що цього року друзів України у Європарламенті поменшає. Але я б сприймав це зі стриманим песимізмом. Тому що взагалі дружба у зовнішній політиці – це несерйозна категорія. Україні потрібні сталі партнери, як зараз Канада. Щобільше у нас буде таких партнерів, тим менше ми будемо залежати від тимчасової кон’юнктури.

– На перших сторінках видання – замітка про вибори в Україні у березні та жовтні 2019 року. Це випадковість? Світ так уважно слідкує за Україною?

Дмитро Крапивенко: Так. Це, до речі, замітка The Economist, там ще є велика українська частина, яку готує «Український тиждень». Випуск поділяється на тематичні блоки. У розділі «Європа» завжди є замітка або колонка про Росію. Але немає статей про країни Східної Європи, які зараз дуже вагомі. Про Україну з’являється вкрай рідко. Попереднього разу була згадана у контексті війни. А зараз у контексті виборів, тому що це справді важлива подія. І я радий, що на Заході усвідомлюють роль України в Європі. Там розуміють значущість виборів в Україні, бо це може до певної міри змінити геополітичну ситуацію в регіоні.

– Там насправді йдеться про те, що результат виборів не такий вже й важливий.

Дмитро Крапивенко: Ця замітка дуже показова. Її писала людина, чия посада називається «російський оглядач». Тобто, наші партнери, не бідні й досвідчені, вважають, що про Україну має писати людина, яка фокусується на Росії. Доречно запровадити посаду оглядача по Східній Європі, людину, яка б оглядала весь регіон. Автор цієї статті доволі поверхнево підійшов до цього питання. Він звів до того, що в Україні – замало змін і вибори навряд чи на щось вплинуть.

– Михайле, чи такий важливий результат цих майбутніх виборів в Україні?

​Михайло Гончар: Ми можемо говорити з україноцентричної точки зору, що так, залежить. Разом з тим західній політологічній, журналістській думці притаманний росієцентричний підхід до питання Східної та навіть Центральної Європи.

Для них служать різні оцінки, прогнози Міжнародного валютного фонду, Світового банку. Ну що таке ВВП України на тлі ВВП Німеччини, Європейського союзу, Китаю… Себто, незалежно від того, які зміни відбудуться, мовляв, у цих відсотках світового ВВП, глобально це на проблеми світової економіки не вплине.

Але не тільки економічні чинники діють, особливо зараз, у період глобальної турбулентності, тектонічних змін, визначальними стають різні політичні чинники.

Вибори в Україні недооцінюють, тому що немає адекватного розуміння у наших західноєвропейських партнерів того, що проходить в Україні і через Україну.

– Дмитре, прогнозується, що продовжить стрімко падати рейтинг Володимира Путіна, президента Росії. Як він буде «компенсувати» падіння свої популярності?

Дмитро Крапивенко: Ірраціональними речами. Як, наприклад, річниця зняття блокади з Ленінграда. Якимись черговими «победобесиями», релігійними ритуалами. Хотілося б вірити, що без маленької «победоносной» війни. Хоча зараз доволі важко проходять переговори з білоруським керівництвом. Тобто там якась зовнішньополітична нібито перемога компенсує усі ці втрати, пов’язані з рівнем життя.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

​(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу. Якщо у вас є тема для публікації чи відгук, пишіть нам: Donbas_Radio@rferl.org)