«Акваріум» Гребенщикова готовий заплисти в «ДНР»?

«Поїдемо з великим задоволенням» – так російський музикант Борис Гребенщиков відповів на запитання російського інформагентства ТАСС, «чи був він у Криму». Також він додав, що «Ми і в Луганську з Донецьком готові виступити, якщо грамотно організують наш концерт, забезпечать усе необхідне для виступу». Чому популярні і не дуже російські виконавці готові гастролювати на окупованих Росією українських територіях? Чи варто на це реагувати Україні? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії розповів письменник Олександр Власюк (Сашко Лірник).

(Сам Борис Гребенщиков в інтерв’ю проектові Радіо Свобода, сайтові Крим.Реалії відповів на запитання щодо можливості гастролей у Криму: лідер гурту «Акваріум» не має наміру порушувати територіальну цілісність України заради концертів в окупованому Криму, але при цьому готовий вирушити на такі гастролі, «якщо буде можливість грати в Криму, не порушуючи визнаних кордонів» – ред.)

– Варто звертати увагу на таку ситуацію? Гребенщиков не перший, хто говорить про гастролі окупованими Росією частинами України.

– Я знайомий з Гребенщиковим. Але на все реагувати – у нас життя не вистачить. Найголовніше, на які думки мене це наштовхує, – постійне заглядання за той «поребрик»: «а що там? а що вони сказали?» Потрібно менше туди заглядати, у тому числі й українським ЗМІ. Потрібно менше давати інформації з Росії.

Під час цієї війни всі мої друзі, родичі звідти лишились у минулому житті. Нове життя в нас почалося з початком російської агресії. У нас реакція проста: виступив у Криму – до побачення. Я їм не дивуюся, підтримка їхньої політики свідчить про те, що цей народ чи ця спільність людей хоче такого життя, вона підтримує цю імперськість. Чому той самий Гребенщиков має бути винятком із правил?

Я не хочу їх знищити, не Україна напала на Росію. Я не дивуюся, що їхні відомі люди так себе поводять. Як було дуже добре сказано: «Російський інтелігент закінчується на українському питанні», отак воно і є. Хоче людина поїхати в Крим, хоче у «ДНР», нехай. Але Україна як держава має захищати свої інтереси. Більш зубато, можливо, ставити питання у якихось міжнародних інституціях.

Хоча постійна надія на міжнародну допомогу, що там за нас хтось заступиться, – ніхто не буде цього робити. Нам самим треба мати свою шану та свою гордість. Я не схвалюю того, що відбувається у Польщі, але вони мають своє власне опертя. Правда, у них є на що опиратися, у них дуже потужна католицька церква, не було масового нищення інтелігенції, їхньої еліти. Але з ними рахуються, так само як і з греками рахуються.

У нас іде війна, кожен день гинуть люди, і тут сталася трагедія у російському Кемерові. Так, мені шкода, але ніщо мене не примусило б бігти до російського посольства й нести туди квіти.

Олександр Власюк

– Дмитро Капранов сказав, що ніхто не побіг до сирійського посольства, коли в Сирії загинули діти, у тому числі через російські бойові дії.

– Так, оце занурення у російський дискурс. Україна змушена жити у хвості інформаційної політики. Якщо так, для чого ми воюємо, боремося? Україна повинна бути орієнтована на себе, у першу чергу.

– Ви відзначали, що майже усі російські митці якщо не їздять на окупований Донбас або Крим, то принаймні підтримують Володимира Путіна. Радіо Свобода взяло інтерв’ю​ у російського музичного критика Артема Троїцького. Він розповів, чи багато насправді митців-прихильників Путіна є в Росії й наскільки вони впливові.

«Музикантів, які підтримують всю цю «Новоросію», всю цю мілітаристську «великоруську» маячню, дуже мало, їх можна легко перерахувати на пальцях однієї руки. Так, це якась напівбожевільна дівчина з прізвищем Чичеріна. До речі, не першої й навіть не другої величини зірка. Це мій колишній друг, а нині – недруг, на жаль, Олександр Ф. Скляр. Це ще один мій колишній друг – Вадик Степанцов. Я, чесно кажучи, навіть не знаю, хто ще? Ваня Охлобистін – також, треба сказати, мій екс-друг. Тобто на цьому принаймні трьох друзів я втратив… Але я не сказав би, що є якийсь серйозний рух серед музикантів, взагалі серед діячів культури щодо підтримки цієї агресії на сході України… Переважна більшість як музичних діячів, так і діячів культури в Росії загалом дотримуються, я сказав би, дещо боягузливого нейтралітету у цій історії. Вони не висловлюються ні за ту, ні за іншу сторону, а просто говорять: «це політика, це війна, це нас не стосується, ми за мир у всьому світі». Крапка. І це, звісно, найзручніша нейтральна позиція. І спробуй заперечити – «а ти що, за війну, чи що?» Таких артистів 90%. Відповідно 5% тих, хто за війну, і 5% – хто активно проти. І, до речі, в якісному співвідношенні загін тих, хто проти війни, звісно, з Макаревичем, Шевчуком, набагато сильніший, ніж загін прибічників «Новоросії».

– Троїцький називав ці прізвища, а я сам собі дивуюся, що колись для мене це було важливо. Я ходив у їхні рок-клуби, концерти, я з ними знайомився. А зараз вони мені не цікаві. Я перестав цікавитися російським життям.

Для мене мистецтво – це не просто музику послухати, а щоб і в душу щось упало, важливо, що це за людина. Давайте слухати щось інше якісне.

– А Цой, Висоцький?

– Я ніколи не любив Цоя. Він уже помер, чого людину смикати. Висоцького я люблю, він поет гарний, як артист гарний.

Але ці імена для мене відійшли дуже далеко. І коли у мене буде вибір слухати «Акваріум» чи «Deep Purple», я буду слухати других, навіть питань не виникає.

Я б, може, ніколи і не слухав тих російських музикантів, але в нас вони постійно нав’язуються, крутять цей шансон. У нас просто немає свого інформаційного поля.

Чому мене повинна цікавити думка Мілявської, Кобзона, Гребенщикова? Що вони зробили для мене, для України? Нічого. Для світової музики теж нічого. Це залишки старих спогадів з часів «совка». Деяких я навіть забув. Туди потрібно менше оглядатися і не тягнути за собою хвіст «совкового» псевдокультурного явища.

– Ви кажете, що здебільшого просуваються російські виконавці в Україні. Що ж заважає появі нових «ВВ», «Вакарчуків», де група «Перкалаба»?

– У нас зараз, на жаль, дуже звужений майданчик для українських виконавців. Ми добивалися тих квот нещасних.

– Плоди є?

– Я б не сказав, що сильно. Щось з’явилось, але йде масовий саботаж.

– На рівні FM?

– Так, і на телебаченні також менеджмент російський або проросійський, тому йде відвертий саботаж українських колективів, українських програм, української ідеї. Поки що результатів як таких я не бачу. Але потрібен час.

У часи війни у нас є шанс звільнитися. Держава має займати більш активну, рішучу позицію. А вона у нас поки що беззуба. Там і українців та проукраїнських людей дуже мало.

Слухач, Рубіжне: Сьогодні ми не повинні слухати й споживати продукт рабів, які по той бік «поребрика». Держава повинна більш агресивно нав’язувати нам свою пропаганду української культури. Прийде час, і ми зможемо відбитися від цього нахабного пропагандистського штурму, який по наших мізках проводить Росія.

– Так, я погоджуюсь. Всього одразу не буває, хоча хочеться. Насправді, важливий вектор, напрямок, куди ми рухаємось. Якщо при Януковичі він був у сторону Росії, то зараз до Європи і всього світу.

– Рубікон перейдений?

– Ще не перейдений, у нас можливий реванш, на жаль. Україну всередині дуже розхитують. Але держава за цей час могла зробити монолітну українську націю міцнішою.

Мене тішить, що молодь зараз проукраїнська, навіть російськомовна. У її мізках уже поворот стався, і вона за нас доробить те, чого ми самі не спромоглися.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)

Гребенщиков не має наміру порушувати міжнародно визнані кордони заради гастролей в Криму