Донбас: зрозуміти чи воювати?

На Донбасі показали виставу «Він – моя сестра». Незважаючи на неоднозначну назву, вистава, у першу чергу, покликана підняти питання взаємоповаги, прийняття себе та людей навколо. Який зв’язок між толерантністю до ЛГБТ та конфліктом на Донбасі? Як зрозуміти «іншого» у конфлікті і чи є межі такого розуміння? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії розповіли народна артистка України, посол толерантності ПРООН Наталя Сумська та керівник Програми встановлення й розвитку миру ПРООН Віктор Мунтяну.

– Ви були у містах Донбасу зі спектаклем «Він – моя сестра». Він покликаний зруйнувати суспільні стереотипи. Постановку організувала Програма розвитку ООН в Україні. Цей спектакль – історія людини, яка пережила інсульт і стала нікому не потрібна. Допомогти їй повернутися до нормального життя вирішив «дивний» сусід, який вважав себе жінкою, замкненою у тілі чоловіка. І хоча спочатку сусіди не могли терпіти одне одного, згодом вони стали друзями, які були готові віддати найцінніше одне за одного. Наталю, як ваші враження? Як сприйняли таку тему на Донбасі й чому стартували саме звідти?

Наталя Сумська: Доки ми їхали у Краматорськ і Сєвєродонецьк, переживали, як сприймуть глядачі. Але люди сприйняли настільки активно, ми навіть не очікували такого.

Я думаю, це гра акторів. Це ранг мистецтва, це певна чарівність. Сам образ, який створили актори. Я не брала участі у виставі, але мала промовити перед початком до людей.

Вистава зроблена високоякісно. Обрали саме той матеріал, який потрібно. Там висока планка толерантності, що на піку всього загостреного у суспільстві.

Донбас – тому що найгарячіший і, як нам здавалося, проблемний регіон. Але люди так сприйняли, ніби ми показували виставу у Києві. Не було провокацій.

– Наш журналіст був на виставі та поспілкувався з людьми про їхнє ставлення. Все ж таки є певна поляризація думок. Дехто сприйняв це як пропаганду стилю життя «іншого». Поляризація, може, не росте, але існує.

​Наталя Сумська: Я не бачила такого. Мені було б цікаво з ними поспілкуватися, подискутувати. Але різноманіття життя такого роду буде завжди існувати. Є дуже різні люди, тож не потрібно загострювати на цьому увагу. Важливо, які людина робить вчинки, що вона робить.

А засобами мистецтва, театральної мови, було дуже зручно й швидко досягти порозуміння з глядачами.

Наталя Сумська

– Вікторе, п’єса на тему ЛГБТ – це такий образ, дискурс «іншого». Вона була показана на Донбасі, тому що там із цим є певна проблема, якась нетерпимість? Що люди погано чують одне одного?

Віктор Мунтяну: Насправді я хотів би підкреслити, що не було самоціллю показати виставу про тематику ЛГБТ. Це не вистава про ЛГБТ, це вистава про взаємоповагу, прийняття нас самих у нашій різноманітності і повазі до людей, які живуть навколо. Це про прийняття людей такими, які вони є.

Я не думаю, що можна говорити про якусь особливу поляризацію думок щодо цієї теми саме на Донбасі. Конфлікт на Донбасі зближує людей і дає можливість трохи інакше подивитися на життя, на себе і на стосунки з іншими.

Така поляризація, ймовірно, існує по всій країні. І наше завдання – відновити довіру й повагу людей одне до одного.

Чому на Донбасі – тому що ми хочемо підкреслити, що Схід України був і є частиною цієї країни. Мені не дуже подобається термін Донбас, тому що Луганська та Донецька області доволі унікальні, вони різні і там різні люди. А це збірне поняття мені не дуже подобається.

Я чув слова подяки після вистави за те, що на Сході продовжується культурне життя, а у нас є можливість його підтримати. І Схід лишається частиною великої України, різною, багатогранною, багатокультурною.

Віктор Мунтяну

– Уявімо такий сюжет: живе український патріот, а через сусідні двері живе переконаний сепаратист, і вони знаходять спільну мову. Все ж таки це також «інший»?

Наталя Сумська: Вони б також взаємно поливали епітетами одне одного. Єдине, що у нас надто загострена ситуація. Людям з різними орієнтаціями байдуже, вони трохи полаялися, але потім пішли, купили собі вечерю і живуть.

А у нас йдеться про майбутнє. Майбутнє держави, дітей. Тут більш гостра дискусія і потрібно більше виваженості.

Я б ще додала, що людям, які стоять на проукраїнських патріотичних позиціях, важче, і їм потрібно бути більш витриманими.

– Як би ви порадили зараз шукати спільні точки до діалогу, налаштовувати діалог в умовах війни? Як почути «іншого», як його зрозуміти?

Наталя Сумська: Найперше – це емоційне відволікання від проблеми. Це теж одне з важелів мистецтва, театрального зокрема.

Політики також це обговорюють, але немає засобів, тільки навантаження, меседжі на майбутнє. А мистецтво театру дуже доступне. Якщо людина перейнялася емоційно, вона ваша, ви можете з нею дискутувати на будь-які теми. Якби у нас відбулась дискусія одразу після вистави, було б дуже цікаво. Навряд чи хтось би підняв політичні питання.

Віктор Мунтяну: Ця вистава – театральна дія була лише одним кроком у марафоні відновлення діалогу і соціального згуртування.

Це може бути фундаментом того стійкого миру, який потрібен країні. Тому що ця поляризація, розриви, провокації – завжди можливість для певних маніпуляцій, і ми маємо цього уникати.

Однак наша робота на Сході не зводиться до театральних вистав. Це й економічний розвиток регіону, відновлення функцій держави на Сході, підтримка реформи децентралізації, наближення держави до людей і людей до держави.

Фрагмент вистави «Він моя – сестра»

Зараз оголошено набір на програму обміну досвідом громадських активістів з Полтавської та Івано-Франківської області. Люди відкривають для себе інші області України.

Відомо, що більшість жителів Сходу України, як і Криму, ніколи не залишали своєї області.

– Але більшість із Західної України ніколи не були на Донбасі, тут не лише справа у жителях Донецької та Луганської областей.

Віктор Мунтяну: Так, абсолютно. Насправді, ми привозили керівників громадських організацій зі Львівської, Івано-Франківської областей у Луганську та Донецьку області. Вони думали про спільні проекти, вони будують плани, і ми їх обов’язково підтримаємо.

Вони відкривали для себе Схід. Я думаю, що це справа кожного українця – відкрити для себе свою країну.

– Якщо порівнювати з іншими країнами-членами ООН, наскільки українське суспільство поляризоване зараз? Чи можна це виміряти і як в інших країнах вирішувались схожі проблеми?

Віктор Мунтяну: Універсального рецепту, звичайно, не існує. Тому ми тут і тому ми спільно з колегами, громадянами України, проводимо доволі складну роботу. Звичайно, поляризація є. У цьому році ми запустили нове дослідження – індекс соціального згуртування і примирення. Індекс дозволяє нам виміряти готовність людей до примирення.

У цьому сенсі Схід України показує зовсім не найгірші результати, він більш згуртований, ніж деякі інші області країни.

У цьому дослідженні є цікавий порівнювальний аналіз тих больових точок, які нас рухають до поляризації.

– А що це за точки, якщо перерахувати їх в Україні?

Віктор Мунтяну: Я думаю, що загалом готовність приймати різноманітні політичні позиції, готовність приймати свого ближнього у його багатогранності, взаємоповазі.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО.ДОНБАС РЕАЛІЇ:

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)