Переселенка відкрила в Києві освітню студію

Донеччанки Владислава Бандурко та її подруга Анастасія Харькова відкрили в Києві освітню студію, де викладають для учнів курси з підготовки до ЗНО. Владислава зізнається, попит на заняття дуже великий, проте погодитися займатися з усіма не можуть, адже принципово навчають дітей у міні-групах. Лише в такому форматі за рік можна донести всю інформацію, пояснює Владислава Бандурко.

– Коли Ви переїхали з Донецька до столиці?

– У 2014 році я була студенткою і закінчувала бакалаврат за спеціальністю «екологія» Донецького національного університету. На той час працювала в юридичній компанії асистентом. І ця організація супроводжувала декількох проукраїнських кандидатів на виборах президента. Звичайно, залишатися було вже небезпечно, тож у травні 2014 року переїхала до Києва.

Спочатку думала, що побуду тут лише влітку. Потрібно було допрацювати частину, про яку вже домовилися із замовниками. Потім забрала маму й сестру, щоб так само до вересня вони побули в безпечному місці. Але з часом стало зрозуміло, що ніхто повертатися вже не буде. Хоча залишається надія, що ти все ж таки повернешся додому. Дивне відчуття: і там уже нічого свого немає, і тут ще нічого свого не побудував. Є новий світ, який ти починаєш від самого початку якось створювати і розумієш, що знову все покидати буде дуже важко.

Владислава Бандурко

– Донецький національний університет виїхав не одразу. Як закінчували навчання?

– До 1 вересня було незрозуміло, хто залишається в Донецьку, а хто переїжджає до Вінниці. У нас була реєстрація на магістратуру через google-форму. Тому восени ми автоматично були зараховані у два університети. У Вінниці ми навчалися майже дистанційно, потрібно було іноді приїжджати. Є потяг з Києва, який їде 2 години. Що ми в столиці постійно їздимо півтори-дві години, що до університету стільки ж часу займало. Я вже дипломований магістр за спеціальністю «екологія». А тепер ще й викладаю у своєму рідному університеті.

Біологію вивчаю дуже давно, ще з 8-го класу. У мене дві міжнародні олімпіади, купа всеукраїнських. Але, коли стало питання вступу в університет, обрала все ж таки екологію. Я дуже непосидюча й навряд чи була б біологом у лабораторії. А в екології дуже багато варіантів. По-перше, Донбас – це такий регіон, де є попит на цю професію. По-друге, можна бути і екологом у лабораторії, і захищати пінгвінів, і викладати.

Хімічні та біологічні курси: головне – все побачити на практиці

– Обрали останній варіант…

– Я викладала ще з 1-го курсу. На волонтерських засадах. На третьому курсі мене запросили до ліцею «Ерудит», де я навчалась, і запропонували готувати дітей до всеукраїнської олімпіади. І ми одразу стали першими. Усі казали: «Класно! У тебе таке майбутнє викладацьке». Але я хотіла чогось іншого. Навіть не знаю чого. Мені здавалося, що обравши викладацьку діяльність, я не зможу розвиватися. З часом познайомилася з великою кількістю викладачів, які дійсно надихають, мотивують і зацікавлюють до навчання. І ти розумієш, система освіти в нашій державі, може, і неідеальна, але є окремі люди – гвинтики в цій системі, які кожного дня щось змінюють.

Коли я переїхала до Києва, то близько року не викладала. А потім запропонували знайомі підготувати за місяць до вступу до коледжу, причому з «нуля». Нам це вдалося. І тоді я зрозуміла, як я сумувала за викладанням.

– Коли вирішили відкривати свій освітній центр?

– Я зареєструвалася на сайті репетиторів і деякий час викладала у дітей індивідуальні заняття. Після цього моя подруга Анастасія Харькова запропонувала разом орендувати офіс у центрі й там проводити заняття. З кожним місяцем до нас приходило більше дітей, і ми вирішили, що потрібно відкривати ще один офіс, який буде більшим.

Відкрили свою освітню студію. Зараз у нас два офіси – в центрі й на Позняках. Готуються діти в нашій студії до української мови та літератури, біології, хімії, математики, історії України. Наступного року плануємо запустити географію. Можливо, фізику, але цей предмет для Києва виявився важким, бо чомусь не можемо знайти викладачів: або вони не можуть передати свої знання, або вони надто навантажені.

Щасливі діти

На двох локаціях навчаються 100 дітей. Більше просто не можемо собі дозволити через те, що займаємося в міні-групах по 4 людини. Заняття 2 рази на тиждень по 2 години. Починаючи від вересня і до моменту тестування, ми повністю проходимо програму, яку мали б вивчити за 6-11 класи. Ми не читаємо лекції монотонно, як звикли в університетах. Ми даємо матеріал, вивчаємо його, після цього обов’язково відпрацьовуємо вправи, інтерактивні завдання.

– Коли до Вас звертаються діти, вони сильно відстають за знаннями?

– Ми пишемо з ними пробне тестування – це ті знання, які б мусили у них бути. І результат є різний. З хімії 80% дітей пишуть тестування на оцінку «не склав». Решта 20% – до 127 балів із 200. Біологія – від 113 до 130. Але бувають і діти, які пишуть на 170.

– Що на це впливає?

– Інколи дитина не знала, що в майбутньому їй потрібно буде складати цю дисципліну. Тож у 8-9 класах не вчила, а ось у 10-11-му почала цікавитися. Загалом же українські діти навчаються за правилом трьох «З»: зазубрив, здав, забув.

Інколи не вистачає часу, інколи – гарної літератури. Цього року лише почали з’являтися якісні підручники, які розраховані на сучасних дітей. Потрібно розуміти, що сучасні діти інакше все сприймають. Вони візуали. Нудні лекції, які монотонно диктують під запис, уже не працюють. Зараз якщо ми не подивимося на все самостійно, ми не зможемо запам'ятати й зрозуміти. Якщо це хімія, як можна запитувати в дітей кольори речовини, що утворюється, коли діти жодного разу не бачили цієї реакції?

Мотивуюча мапа світу

– Які найпопулярніші курси?

– Українська мова та література. Причому література дуже подобається хлопцям. Для них читати – це знущання, а ось різні види візуалізації – вистави, фільми – вони сприймають «на ура». По-перше, вони все рівно отримують потрібну інформацію, по-друге, їх це зацікавлює, і вони читають.

Хімія подобається. А найскладніше в цьому предметі – це задачі. Ми вміємо їх вирішувати, і в ігровій формі пояснюємо учням. Історія України в нас – дуже цікавий курс.

– Які вимоги до викладачів?

– Викладач має знати свій предмет. Але не так, щоб підготувався до лекції – і все. Ні. Він у будь-який час має відповісти на будь-яке запитання учня.

Викладач має любити свій предмет. Діти дуже відчувають, коли він працює без захоплення. Тоді й вони втрачають інтерес. Інша справа, коли викладач із зацікавленням може розповісти навіть те, що не зможе зацікавити на звичайних лекціях.

А що ви не знали про павуків?

Він має бути пластичним. Тобто готовим до змін, додаткових навчань, участі в різних проектах. Викладач має вміти працювати з маленькими групами. Звичайно, у нас є програма МОН, проте будь-який матеріал можна подати по-різному і дуже важливо донести до кожного учня всю інформацію. У нас немає викладачів, які б зробили один пакет матеріалів і передавали його з року в рік.

І, звичайно, повага до учнів і вміння мотивувати до навчання. Потрібно бути і психологом, і другом. Адже підготовка до ЗНО – це не просто знання, це і стрес, і навантаження.

Уже в лютому починаються сльози, коли діти втомлюються. Крім того, результат самого тесту – це ж не тільки знання, це і уважність, і здатність сконцентруватися, це все ж таки ще й психологічний момент. Дуже часто діти не вірять у свої сили й починають нервуватись, через що виправляють у тесті правильні відповіді.

Не хвилюватися неможливо. Усе рівно якийсь «мандраж» присутній. Я пам'ятаю свої олімпіади: усю ніч не спала, потім бачила питання й думала: «Що я тут роблю?». Але мої викладачі мене навчили почитати всі запитання, потім їх відкласти, видихнути й почати відповідати на ті завдання, які я знаю. Тоді більше часу буде на ті, де ти невпевнений.

Навчаються у центрі не лише старшокласники, але й діти

– Які результати демонструють ваші учні?

– Наприклад, минулого року з біології, а саме цей предмет я викладаю, складали 30 дітей, і найгірший результат був 176 балів. В Україні складало тест з біології 82 тисячі дітей, з них вище ніж 176 або стільки ж написало лише 10%. Тобто навіть ті, хто в нас склав найгірше, потрапили до найкращих. Результати наших учнів ми завжди публікуємо на нашому сайті, тож з ними можна вільно ознайомитися.

– Які плани на майбутнє?

– В Україні досить обмежені ресурси літератури для того, щоб діти мали змогу готуватися до ЗНО. Фактично зараз на своїх заняттях вони створюють конспекти, які є персональними довідниками й методичками. Також у планах створення нових філіалів. Зараз більше уваги приділяємо пошуку нових викладачів.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАСС.РЕАЛІІ:

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)