Легендарний «Маестро», халамидник Максим Перепелиця, романтик Альошка, мотивований Зайчик та сміливий Сват… Його ролі були різними, але до кожної Леонід Биков додавав щось своє – від серця. Може, саме тому його героям вірили? На його фільмах виховувалось не одне покоління, а згадки про цю людину бурхливо та позитивно підтримуються у соціальних мережах. 12 грудня видатний український актор та режисер відсвяткував би 89-річчя. До дня народження «Маестро» Радіо Донбас.Реалії обрало найкращі ролі відомого земляка, який народився та виріс у Донецькій області.
«Максим Перепелица» (1955 рік, актор)
Пустотливий та винахідливий Максим Перепелиця – справжня проблема рідного українського села Яблунівка. Він постійно вигадує різні жарти та потрапляє у кумедні ситуації. Свою шкоду Перепелиця визнає і намагається виправити, тут же встигаючи накоїти нову.
Навіть йдучи до армії, він не забуває залишити «подарунок» для своїх потенційних суперників за серце коханої дівчини – «гарбузи», тобто традиційний український знак відмови у сватанні.
На солдатській службі Перепелиця теж не залишає своїх витівок, постійно намагаючись уникнути труднощів солдатської служби. Проте кмітливий та ініціативний парубок перевиховується і повертається в рідне село героєм.
«Алёшкина любовь» (1960 рік, актор)
Альошка потрапляє до групи геологів-буровиків, які працюють у степовому районі. Він сором’язливий та досить щирий парубок, на відміну від інших. Альошка стає справжньою білою вороною у колективі, а коли усі ще й дізналися про його кохання до стрілочниці Зіни, він стає взагалі головним об’єктом для численних жартів. Закоханий Альошка постійно ходить до переїзду, де працює Зіна, з букетами квітів, але не намагається її навіть нікуди запросити, лише стоїть осторонь та зітхає. І навіть коли бурова вишка посувається на 25 кілометрів далі від переїзду, Альошка все одно долає цей шлях, щоб знову побачити своє кохання.
«Зайчик» (1964 рік, актор і режисер)
Лев Зайчик – дуже делікатна та сором’язлива людина. Працює гримером у театрі. Покірний Зайчик повністю виправдовує своє прізвище: терпить підвищений тон від директора, глузування акторів, – але випадково підслуховує розмову своїх лікарів та чує: «Протянет этот зайчик месяц, не больше». Лікарі говорили поміж себе про зайчика, якого принесли маленькі діти, але гример Зайчик цей діагноз приписує собі. Отже, життя у героя змінюється – він розуміє, що за цей час має зробити якомога більше добрих справ.
«В бой идут одни «старики» (1973, актор і режисер)
Капітан Титаренко, він же «Маестро», командир «співочої ескадрильї», українець з відкритим серцем. Він відчайдушний, досвідчений ас, вірний друг, готовий підтримати товариша в скрутну хвилину, батько-командир, що виявляє турботу про «жовторотиків», і в той же час пустотливий і азартний, як і його солдати. У футбол грати за статусом не годиться, але гол Ромео зміг забити. І в цьому весь Маестро – як диригує своєю ескадрильєю в небі і на музичних вечорах, як б’ється до останньої хвилини, навіть коли його вже підбили, як любить Україну і як вірить, що війна скінчиться…
Його фраза «Будем жить!» стала не просто легендарною цитатою, а справжньою мотивацією сьогодення.
«Аты-баты, шли солдаты» (1976, актор і режисер, остання робота)
Єфрейтор Святкін – вже досвідчений солдат, нещодавно знищив німецькі танки, був поранений, тож перевірив на собі війну. Після госпіталю його направили у взвод молодшого лейтенанта Сусліна, який закінчив школу-десятирічку та прискорені командирські курси. Звичайно, що «Сват», як називали товариші Святкіна, жартує над молоденьким командиром взводу. Недисциплінованого бійця навіть збираються прибрати зі взводу за проханням Сусліна. Але досвід єфрейтора допоможе не в одній ситуації – тим паче, що танки ворогів прорвали оточення, і їх треба зупинити… ціною свого життя.
Леонід Биков не зміг реалізувати кілька фільмів, про які мріяв… не встиг! Але ті ролі, які зіграв, фільми, які зняв, назавжди стали його візитівкою.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ: