Політика

Дональд Туск очолив Європейську народну партію і розкритикував популістів і автократів

Дональд Туск виступає на з’їзді ЄНП, Загреб, 20 листопада 2019 року

Дональд Туск, поляк, який завершує другий термін на посаді президента Європейської ради, став новим головою Європейської народної партії – найбільшої політичної групи в Європейському парламенті. Виступаючи на з’їзді правоцентристської ЄНП у столиці Хорватії Загребі 20 листопада, він застеріг від обрання на керівні ролі в Європейському союзі крайніх правих «політичних популістів, маніпуляторів і автократів» і заявив, що ЄНП має взятися за боротьбу з «безвідповідальним популізмом».

62-річний Дональд Туск не мав суперників. «Ви знаєте мене понад 25 років, знаєте мої добрі й погані сторони», – сказав делегатам з’їзду Туск, який перед головуванням у Європейській раді був прем’єр-міністром Польщі. За нього на з’їзді партії віддали 491 голос, проти були 37. Він стане першим представником Східної Європи на чолі ЄНП.

Манфред Вебер, лідер парламентської групи ЄНП в Європарламенті: «Щирі вітання Дональдові Туску з обранням новим головою ЄНП! Справжній християнський демократ і європеєць, він – саме та людина, яка має очолити нашу політичну родину. Група ЄНП чекає на співпрацю з ним задля сильної ЄНП, яка буде діяти в інтересах європейських громадян»

Європейська народна партія – загальноєвропейська політична сила, заснована 1976 року. Протягом останніх 20 років вона має найбільше представництво в Європейському парламенті, хоча на євровиборах цього року втратила 35 місць і тепер із 751 мандата має 182.

Це правоцентристський політичний альянс, що об’єднує як повних і асоційованих членів чи спостерігачів 84 партії, переважно консервативні й центристські, в 42 країнах (зокрема, в Україні у статусі спостерігачів у ЄНП є «Європейська солідарність», «Батьківщина», «Удар» і «Самопоміч»).

До цієї партії належить низка європейських державних керівників, таких, як канцлерка Німеччини Анґела Меркель, прем’єр-міністри Ірландії Лео Варадкар, Хорватії Андрей Пленкович, Болгарії Бойко Борисов чи президент Румунії Клаус Йоханніс. Також у її лавах є деякі чільні керівники Євросоюзу, наприклад, нинішній голова Європейської комісії Жан-Клод Юнкер, який завершує перебування на посаді, чи майбутня керівниця Єврокомісії Урзула фон дер Лаєн.

Подолати популістів і автократів

Виступаючи напередодні обрання, Туск заявив з’їздові: «Я вважаю, що тільки ті, хто хоче і здатен дати людям відчуття безпеки і водночас зберегти їхні свободи і права, мають право змагатися за владу».

«Ні за яких обставин ми не можемо вручити сферу безпеки і правопорядку політичним популістам, маніпуляторам і автократам, які змушують людей повірити, ніби свободу не можна узгодити з безпекою, захист наших кордонів із ліберальною демократією, а ефективне урядування з верховенством права», – наголосив він.

«Ми не принесемо в жертву такі цінності, як громадянські свободи, верховенство права і пристойність у публічному житті, на вівтар безпеки і правопорядку, бо в цьому просто немає необхідності… Той, хто не здатен прийняти це, фактично ставить себе поза нашу родину», – сказав Туск.

«Дехто … добре попрацював, … поставивши паркан і плакати з антиміграційною пропагандою», – додав він.

Туск не став говорити прямо, кого мав на увазі, але всім було ясно: це прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан і його партія «Фідес», які стали на чолі ультраправого антиіммігрантського популістського руху в Європі, а в своїй країні порушують принципи верховенства права і придушують низку громадянських свобод, зокрема свободу слова і права меншин. Будапешт влаштував кампанію рекламних плакатів на вулицях із гаслами проти політики Брюсселя, а 2015 року фізично звів металевий паркан на кордоні, щоб не пропускати мігрантів.

У березні ЄНП припинила членство партії «Фідес», хоча наразі не виключила її остаточно зі своїх лав, після того, як Орбан влаштував кампанію плямування нинішнього голови Європейської комісії Жана-Клода Юнкера. На нинішній з’їзд ЄНП Орбана не запросили.

«Станьмо ж усі разом на цьому найважливішому політичному полі бою – з одного боку партії безвідповідального популізму, з іншого – наша партія відповідальної популярності. Я готовий до бою, і, сподіваюся, ви теж», – сказав Туск делегатам з’їзду.

«Дональд Туск: Дякую за всю вашу підтримку й довіру. Нам потрібен той, хто забезпечить неперервність політики. Для мене честь офіційно прийняти ваше рішення, дякую вам»

Довгий шлях у політиці

Дональд Туск, який раніше пробув прем’єр-міністром Польщі найдовше за посткомуністичну історію країни, протягом перебування на дотеперішній посаді президента Європейської ради (він залишає її 30 листопада) висловлювався все більш упевнено і відверто. Зокрема, пригадують, як навесні він заявив, що для британських лідерів, які провели рішення про вихід Великої Британії з Євросоюзу, є «спеціальне місце в пеклі». А минулого тижня Туск продовжив тему, сказавши, що після виходу з ЄС Британія стане «другорядним гравцем» у міжнародних справах, і закликавши британців «не здаватися» в боротьбі проти цього виходу.

Його дотеперішню роботу в Євросоюзі експерти оцінюють переважно позитивно. Увагу звертають, серед іншого, і на той факт, що він домігся перепризначення на другий дворічний термін на чолі Європейської ради попри опір його рідної Польщі.

Політичне життя Дональда Туска, колишнього дисидента-антикомуніста, почалося у профспілковому русі 1980-х років «Солідарність». Більшу частину того десятиліття він провів у підпільній опозиційній роботі у своєму рідному Гданську, незважаючи на загрозу арешту. Після занепаду комунізму Туск був обраний до нижньої палати парламенту 1991 року як один із засновників і керівник партії «Ліберально-демократичний конгрес», пізніше став заступником голови партії «Союз свободи» і на виборах 1997 року був обраний уже до верхньої палати. 2001 року Туск став співзасновником партії «Громадянська платформа», а 2003-го очолив її.

Ця партія перемогла на виборах 2007 і 2011 років, і Туск двічі очолював уряд Польщі – до 2014-го, коли він подав у відставку з посад і прем’єра, і голови партії, щоб очолити Європейську раду. Під час свого прем’єрства він мав напружені відносини з популістською партією «Право і справедливість», представник якої Лех Качинський до 2010 року був президентом Польщі. А вже на посаді президента Єврокомісії Туск знову наразився на опір цієї партії, яка тим часом прийшла до влади в його країні: тодішній уряд Польщі виступав різко проти його обрання на другий термін, і тодішня прем’єрка Польщі Беата Шидло була єдиною з 28 керівників країн ЄС, що проголосувала проти нього.