«Не «для галочки»: волонтери приїжджають у села поблизу фронту, щоб вчити дітей з особливими потребами (фотогалерея)

31 січня 2024 року. 13-річний Микита біля свого будинку в селі Тетянівка Донецької області, що розташоване приблизно у 30 кілометрах від лінії фронту.

Микита потребує особливого підходу в навчанні. До нього та інших дітей зі схожими потребами, які проживають поблизу зони бойових дій, двічі на тиждень приїжджають волонтери, аби допомогти із освітою. Для багатьох із них, кажуть, це ледь не єдина можливість повзаємодіяти із людьми поза найближчим колом рідних

Жителька села Тетянівка йде повз зруйновані внаслідок війни будинки. Донецька область, 31 січня 2024 року.

На відміну від дітей, які живуть у містах, дітям у прифронтових селах часто бракує особистого спілкування з однолітками і шкільного навчання. Український волонтерський колектив «База UA» на кілька тижнів відправляє до такої малечі бригади волонтерів, аби допомогти із вирішенням цих потреб

Світлана Корзун та Валерія Безклуба – волонтерки колетиву «База UA». На фото з Тетянівки від 31 січня 2024 року вони спілкуються з 16-річним Іваном, який живе із ДЦП.

Іван – один із близько 500 дітей, яким допомагають волонтери. Вони кажуть, що їхня головна мета – розвивати творчі та комунікаційні навички у дітей, зокрема тих, хто потребує особливого підходу в освіті

Майже весь 2022 рік російські війська перебували на відстані менше одного кілометра від Тетянівки. Тоді Івана особливо лякали обстріли.

«Уночі він не міг спати», – згадує бабуся Івана, 76-річна Олена Мартиненко, яка є головною опікункою хлопця (на фото на задньому плані)

Влітку 2022 року Івана разом з сім'єю евакуювали до Дніпра, де вони провели кілька місяців. Родина повернулася до Тетянівки після осіннього контрнаступу 2023 року, коли ЗСУ відтіснили російську армію подалі від їхнього рідного села

Валерія Безклуба, одна з волонтерок, поділилася спогадом: Іван надіслав їй відеозвернення з подякою за її візит. Хлопець зробив це за допомогою планшета, яким його навчили користуватися волонтери. Тоді Іван сказав, що раніше навіть не здогадувався про можливість робити те, що він зробив, і подякував за цей досвід

Упродовж останніх восьми місяців волонтерки Світлана Корзун і Валерія Безклуба приїжджають, щоб провести принаймні одну-дві години із кожною дитиною в селі.

«Я роблю це не «для галочки». Я реально хочу допомогти», – каже Світлана

Валерія Безклуба прощається з Микитою. Тетянівка, Донецька область, 31 січня 2024 року