У великих європейських столицях, починаючи з Брюсселя, днями пройшла хвиля обговорення стану зв’язків між Росією та Європейським союзом. Хвилю спричинили дві заяви російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова, про «можливість» розриву відносин з ЄС та про те, що такий «розрив», власне, й відбувається. І винний у всьому Брюссель.
Чи справді відбувається розрив, і якщо так, то хто в ньому винен? Питання важливе для України, у якої після чергового засідання Ради асоціації спостерігається очевидне зближення з ЄС.
Причиною згаданої вище хвилі стало ув’язнення російського опозиціонера Олексія Навального одразу після його повернення з Німеччини, де він лікувався після отруєння російською ж бойовою хімічною зброєю «Новічок». Демонстративне переслідування Олексія Навального московськими прокурорами за неіснуючі «давні злочини» обурило Брюссель. Європейський суд з прав людини свого часу визнав несправедливим присуд Навальному в 2017 році, що у Кремлі проігнорували. Так само проігнорували і вимогу ЄСПЛ негайно звільнити опозиціонера на підставі ст. 39 регламента Суду.
Точніше, не проігнорували, а публічно глузували з неї силами московського Мін’юсту і МЗС.
Євросоюз в розпачі, політики жваво обмінюються рецептами як урятуватися від конфузу, адже їхні заклики не те що не хочуть взяти до уваги, а просто показують їм на двері. Спершу високому представнику ЄС Жозепу Боррелю, об якого витер ноги міністр Сергій Лавров, зараз не менш високому Європейському судові з прав людини, якого пані Захарова назвала «швондером». І все це на тлі погроз про «розрив».
Чи переконає діалог людожера?
З усією повагою до справи Навального і його долі, це питання насправді далеко не головне. В Брюсселі і багатьох національних столицях Європи досі знаходяться впливові політики, які вважають за можливе виховати з людожера вегетаріанця. Для цього, на їхню думку, треба небагато: діалог.
Напав Кремль на Грузію в 2008 році – неприємно, не по-сусідськи, але з Брюсселя попросили не про відновлення статус-кво, а про діалог. Як наслідок «діалогу» сьогодні, через 13 років по тому, понад чверть території Грузії захоплена Російською Федерацією.
Про діалог від Брюсселя почули у Кремлі і в 2003 році, коли Росія спробувала захопити острів Коса Тузла, українську територію у Керченській протоці. Росія зрозуміла, що, крім голосних слів, їй нічого не загрожує, і через 10 років окупувала Кримський півострів, а потім і пів Донбасу. І тепер, з її вини, діалогу про повернення загарбаного не відбувається.
А з Парижа, Берліна, Рима, Брюсселя – знову про діалог. Отруїли кремлівські агенти в Британії політичного біженця Олексія Литвиненка полонієм, а Сергія Скрипаля «Новічком» – діалог. Спробували убити болгарського бізнесмена Еміліяна Гебрева – діалог. Влізли в секретні файли німецьких урядових установ – просять про такий самий незамінний діалог.
Та від Москви не доб’єшся діалогу. У неї лише монолог: «Хотіли б отруїти – довели б до кінця».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Українська делегація в ТКГ: Гризлов не відповів на питання про допуск інспекції МАГАТЕ на ДонбасУ поважних столицях не хочуть помічати, що поки Кремль демонстративно принижує європейців, той же кремлівський «Газпром» наполегливо намагається продати їм якнайбільше вуглеводнів. А кремлівський «Лукойл» квапиться набудувати у Європі якнайбільше власних заправок. А кремлівський «Росатом» прагне спорудити якнайбільше ядерних реакторів (для власного палива), від Фінляндії до Болгарії. І ці, й інші гендлярі з кремлівського кооперативу «Озеро» готові на будь-який діалог, аби взяти з європейців побільше грошей і обплутати довгостроковими фінансовими зобов’язаннями.
То, може, час вже Брюсселеві відповісти дзеркально: діалог за діалог? Нафта видобувається і у Алжирі. Газ зріджується і в Катарі, і в Мексиканській затоці. Уран видобувається і в Канаді і, до речі, в Україні. Якщо поставити питання діалогу у таку площину, напевне відбудуться зрушення у «нормандському форматі», де йдеться про Донбас, а пітерські умільці побояться нахабно шурувати в чужих комп'ютерних мережах. А там, дивися, і Навальному строк скоротять за «хорошу поведінку», і про «розрив відносин» забудуть.
Вести діалог з грабіжником і насильником з позиції слабкості – лише заохочувати. Істина проста. Демократичній Європі час її не лише усвідомити, а й почати вживати за призначенням.
Андрій Веселовський – український дипломат, експредставник України при ЄС
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції