До десятої річниці трагічних подій в Одесі 2 травня 2024 року телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки» зібрав факти про той день і підготував проєкт про українські регіони, які у 2014 році Росія намагалася дестабілізувати під час спецоперації «русская весна», і які Володимир Путін та ідеолог «русского мира» Олександр Дугін назвали «Новоросією».
- Другого травня 2014 року в Одесі проросійські активісти з вогнепальною зброєю напали на марш футбольних фанатів та проукраїнських активістів. Убили двох проукраїнських активістів.
- У відповідь проукраїнські демонстранти рушили на площу Куликове поле, де був наметовий табір «антимайданівців».
- Проросійські активісти сховалися у будівлі Будинку профспілок.
- Учасники протистояння по обидва боки стали кидати один в одного пляшки із запалювальною сумішшю.
- Почалася пожежа, внаслідок якої загинули 42 людини. Ще чотири «антимайданів» загинули під час зіткнень у місті.
- Це стало кульмінацією протистояння між проукраїнськими та проросійськими активістами та завершенням так званої «російської весни» в Одесі.
«Одесу врятував Донбас»
«Нас врятувало те, що на момент другого травня вже сталася анексія Криму і почалася війна на Донбасі, – згадує одеська активістка Вікторія Сибір. – На Донбасі було менше часу, а ми все ж таки встигли підготуватися. Ми виграли два місяці підготовки саме ціною Донбасу. Після подій на Донбасі наші напівватні [міщани] зрозуміли, що таке «російський світ». принцип, що ідеологія є ідеологією, а свій гешефт потрібно мати».
Есбеушники тоді воювали з проукраїнськими настроєними людьми замість того, щоб перекривати канали фінансування з РосіїВІкторія Сибір
«Однак ситуація в Одесі була дуже непростою, – каже професор кафедри історії України Одеського університету Тарас Вінцковський. – Загрози були, і є факти, які збігаються за логікою, методологією реалізації та хронологією з тими подіями, які відбувалися в Донецьку, Луганську, Харкові, Запоріжжі та Дніпрі у березні та квітні 2014 року, де за єдиним планом, сформованим у Кремлі, впроваджувалися в життя ідеї поширення «русского мира».
Це була програма, яку в Кремлі назвали «російська весна». де цей план, на думку кремлівських політологів та спецслужбистів, мав бути впроваджений у життя повною мірою.
«На момент початку Євромайдану у нас були досить ватяні настрої, – продовжує Вікторія Сибір. – Москва вливала багато грошей у розвиток «російського світу» саме в Одесі. Такого [негативного] ставлення до української мови чи культури, як у нас, я не бачила ні на Донеччині, ні на Харківщині. Це було дуже великою проблемою, тому що південь завжди дуже цікавив кацапів через порт, було дуже небезпечно. почали пікетувати нашу адміністрацію. Нас тоді було людей десять на всю область, а проти нас збирали мітинги регіоналів та комуністів. У цьому ж 2012 році ми з друзями започаткували підпільний клуб вивчення української мови. оскільки постійно йшли погрози. Есбеушники тоді воювали з проукраїнськими настроєними людьми замість того, щоб перекривати канали фінансування з Росії».
«Хоча зараз, з часом і дивлячись на події весни 2014 року, я розумію, що люди в Одесі тоді були індиферентними, – каже Вікторія. – Вони були більш російськомовними та російськокультурними, але не думаю, що на момент початку Євромайдану у них було якесь усвідомлення своєї позиції. Навколо було багато проросійських партій, але якби такі настрої були повальними, то у нас другого травня все сталося б інакше».
У патріотичний табір перейшла частина людей, яких можна було назвати нейтральнимиВінцковський
«Патріотична частина Одеси демонструвала свою позицію і раніше, – продовжує Тарас Вінцковський. – Ми можемо згадати «Помаранчеву революцію», в якій одесити брали активну участь. А за десять років, з 2004 по 2014 рік, кількість патріотів в Одесі збільшилася. До цього я додав би ще один важливий фактор: у патріотичний табір перейшла частина людей, яких можна було назвати нейтральними.
Електоральні настрої на Одещині завжди вважалися проросійськішими, ніж у сусідніх областях (не лише західнішою Вінницькою, а й південною Херсонською). Історики пояснюють це специфікою області.
Сутички на Куликовому полі в Одесі, 2 травня 2014 року
«Одеситів повчали якими вони мають бути»
Російська пропаганда та сам Володимир Путін неодноразово називали Одесу «русским городом». Однак із цим не згодні історики.
«Одеса не може бути «русским городом» мінімум із двох причин, - зазначає Тарас Вінцковський. – По-перше, Одеса як місто існувала ще до входження до складу Російської імперії. Перша письмова згадка про місто, яке тоді ще називалося не Одеса, а, за різними варіантами, Коцюбеєва або Кочубеєва, зафіксовані ще в 1415 році. По-друге, Одеса – це невід'ємна частина України, і це визнано на рівні міжнародного права з 1991 року».
Одеса завжди позиціонувала себе як європейське місто, зазначає професор кафедри історії України Одеського університету Тарас Гончарук.
«В Одесі більше, ніж в інших регіонах СРСР, були виражені традиції, які наголошували на європейськості, – каже він. – Коли я служив у радянській армії, то здивувався, що, наприклад, у Москві не було прийнято сидіти в кафе. Вони сиділи по квартирам, дехто випивав у під'їздах. А в Одесі, як і у Львові, кафе були для всіх категорій громадян – від заможної інтелігенції до вантажників Одеса завжди вважала себе європейським містом, яке було комунікацією між Україною та світом»
При цьому Одеса завжди залишалася українським містом, каже Гончарук:
«Я народився в Одесі 1965 року, і мене батько назвав Тарасом на честь Тараса Григоровича Шевченка. Нічого антиукраїнського я не чув. Спочатку, звичайно, я був російськомовним, проте мої бабусі та дідусі , які жили поруч на Одещині, були україномовними. А в самій Одесі завжди любили гарну українську мову, завжди до цього тут ставлення було позитивним»
Я ніколи не чув в Одесі фразу «картина маслом»Тарас Гончарук
«Зрозуміло, що таке місто не може бути мононаціональним, – продовжує Тарас Гончарук. – Ще з XIX століття тут були різні громади. Проте до радянських часів залишилася хіба що серйозна єврейська громада. На жаль, на це дуже негативно вплинув Голокост, але тим не менше менш вона залишалася. Звичайно, ще було таке, що, наприклад, у мене в класі значна частина була дітей військових, які народилися десь у Петропавлівську-Камчатському, а наприкінці служби батько отримав квартиру в Одесі як нагороду. , наносна частина одеської культури, але вони також цілком нормально відчували подих часу».
Однак у 90-ті багато одесити виїхали, населення міста сильно змінилося і почала активно поширюватися російська пропаганда, згадує Тарас Гончарук:
«Тим, хто сюди приїжджав, уже вкладали в голову, як вони мають думати. Наприклад, якщо ти одесит, ти маєш бути за Катерину II. Пам'ятаю, коли проходило засідання топонімічної комісії, один його учасник сказав моєму вчителю, професору Анатолію Бачинському, корінному одеситу, який ще за радянських часів викладав нам історію України українською: «Як він може називатися професором, якщо він проти пам'ятника Катерині ІІ?» І потім ця людина була серед тих, хто підтримав знесення багатьох історичних будівель у центрі Одеси. Ось такі почали творитися хамські речі. А люди, які приїжджали сюди в 90-ті, казали, що Одеса насправді набагато краще, ніж та слава, яка ходила про неї в СРСР, що одесити інтелігентні, не хами».
За словами Тараса Гончарука, найбільш суттєво ситуація змінилася у другій половині 90-х років:
Інтерес Росії в Одесі – це перекрити Україні вихід до моряГончарук
«Це творилося з часів мера Едуарда Гурвіца, який нам поставив Катерину II, зробив Одесу побратимом Москви. Зараз живе у Хайфі, сам із Могильова Подільського [Вінницької області] , закінчив ленінградський вуз, але був як «справжній одесит». Зрозуміло, що це все робилося під впливом Московії. Спершу це було на хвилі антирадянщини, але потім прийшла дореволюційна імперщина, яку вживав герой фільму «Ліквідація». Але я ніколи не чув в Одесі фразу «картина маслом».
Проти цього виступили люди з критичним мисленням, які розуміли, що Україна є, що це не вигадка Леніна, Одеса завжди була Україною. Також була молодь, яка вже слухала історію України в школах і вузах і розуміла небезпеку, що насувається, що Московії ця Одеса не потрібна. Одеса – це не експортно-імпортний порт для Росії, це важливий порт для України. Інтерес Росії в Одесі – це перекрити Україні вихід до моря».
Більше про це читайте тут: «Проукраїнським тут було небезпечно» Як Одеса у 2014 році не стала частиною путінської «Новоросії»