«Точка неповернення вже пройдена. З лікарень уночі телефонують і просять концентратор» – одеська волонтерка про лікування COVID-19

«Виходжу о 7-й ранку, повертаюсь об 11-й вечора, а вночі ще відповідаю на телефонні дзвінки пацієнтів. Але я можу допомогти одиницям, а скільки людей залишається без допомоги», – говорить Радіо Свобода голова благодійного фонду «Корпорація монстрів» Катерина Ножевнікова. Через кілька годин після інтерв’ю вона отримає чергову нагороду – волонтерську премію «Євромайдан SOS-2020».

Від самого початку пандемії в Україні Ножевнікова почала збирати гроші на боротьбу із COVID-19, допомогу людям та лікарням, підтримку лікарів. Навесні вона координувала зусилля одеського бізнесу, входила в антикризовий штаб власника компанії ТІС Андрія Ставніцера (президент Володимир Зеленський попросив його допомогти Одеській області). Ножевнікова не припиняла допомогати лікарням та пацієнтам Одещини. Завдяки в тому числі її зусиллям регіон отримав нового виробника кисню для лікарень, а в останні місяці лікарні отримують сотні кисневих концентраторів.

В інтерв’ю Радіо Свобода Ножевнікова розповіла, де слабкі місця маршруту пацієнта в Одеській області, чому багато хто з пацієнтів платить за безкоштовне лікування від «ковіду» і як українських лікарів запрошують працювати в Європу.

– Вчора стало відомо, що на Львівщині в реанімації померли двоє пацієнтів через відсутність електропостачання. Вони були підключені до апаратів штучної вентиляції легень, які, вочевидь, потребують електроенергії. Генератори в лікарні не використовували, хоча вони нібито були. Яка ситуація із генераторами в лікарнях на Одещині?

– В нас ситуація така сама. Це великий ризик. Не в усіх лікарнях є генератори, які можна було б підключити. Без генераторів цю проблему не вирішити, і я сподіваюсь, що держава принаймні це може проконтролювати в опорних лікарнях. І апарати штучної вентиляції легень, і кисневі концентратори працюють від мережі. Отже, якщо електрика зникне в міській інфекційній лікарні або в Одеському обласному клінічному центрі, то загиблих буде значно більше.

Наприклад, в Одеському обласному клінічному медичному центрі є 106 ліжок для пацієнтів із «ковідом», хоча заявлено було 200. Тільки в листопаді в лікарні роблять розведення кисню по палатах. Сотня місць у стаціонарі і 6 місць у реанімації – стільки ж реанімаційних ліжок було у квітні 2020-го.

– Лікарі саме цієї лікарні у своєму відеозверненні ще навесні заявили про нестачу лікарів. Пізніше про цю проблему стали говорити в масштабах усієї країни.

– Ця проблема є всюди. Не вистачає анестезіологів, реаніматологів, реанімаційних медичних сестер. Це складна професія, таких працівників готують роками. Тому коли я чую поради «візьміть інтернів і підготуйте їх за кілька місяців», то навіть я сміюсь. Що говорити про лікарів, які на цьому знаються, – вони просто за голову хапаються, коли їм таке пропонують.

Вчора мені розповіли, що Польща зняла обмеження для реаніматологів, анестезіологів і молодшого медичного персоналу. Їм більше не потрібно підтверджувати свій диплом. Вони запрошують до себе лікарів з України і Білорусі, отже нам кінець. Я розумію, що лікарі туди поїдуть, самі розумієте чому, але я тоді не розумію, що ми будемо робити.

– В жовтні повідомляли, що до лікування «ковідних» пацієнтів все ж таки залучать інтернів.

– Звісно вони будуть залучати. Зараз «ковідних» лікують і гінекологи, і сімейні лікарі, і кардіологи, і гастроентерологи, і комбустіологи… Вони заходять у «зону» і лікують. Я ще в квітні казала, коли всі купували апарати ШВЛ, що лікарів придбати не можна.

– В квітні всі активно купували апарати ШВЛ. Зараз ви говорите про нестачу кисневих концентраторів.

– Апаратів ШВЛ тоді накупили, і це добре, тому що завжди були проблеми з їхньою нестачею. Але «ковідну» проблему це не вирішило. Наприклад, в Одеську міську інфекційну лікарню тоді придбали пару десятків апаратів, але зараз намагаються не доводити до інтубації. В крайньому випадку пацієнти лежать на «сіпапі» (застосування апарату ШВЛ без інтубації через кисневу маску – ред.)

За ці місяці змінилась тактика, інтубацію максимально відтягують – мало кого вдається потім із неї зняти і вилікувати. Сьогодні потрібний просто доступ до кисню – концентратори або розведення кисню. За 7 місяців розведення кисню майже ніде в лікарнях не зробили. Одеська міська влада встигла придбати 200 концентраторів, але цього не вистачає. Обласна влада отримала перші 400 концентраторів тільки 28 листопада, ще 500 десь застрягли.

Кисневі концентратори

Станцій кисневих держава жодної не встановила в регіоні. Волонтери забезпечили одну в квітні і ще одну закінчуємо зараз – у Любашівці. Два з половиною місяця ми цим займались, це довгий процес. Усе це потрібно було робити влітку, але в нас були туристи, всі скакали і розважались.

– Наскільки важко було «пробити» виробництво кисню на Одеському припортовому заводі в медичних цілях? Ви казали, що завод пропонував це ще в квітні.

– В квітні виробники пропонували Міністерству охорони здоров’я викреслити кисень із переліку ліків, прирівняти медичний кисень до технічного та дозволити їм торгувати таким киснем. В міністерстві на це не відреагували. В липні виробники прийшли до мене, я звернулась до уряду, писала про це у «Фейсбуці» і активно говорила про залежність регіону від постачальників кисню.

Вуличний кіт Сіріус, якого взяли до себе волонтери з «Корпорації монстрів»

У вересні на мене вийшли люди з Офісу президента, де є конкретна людина, що дуже допомогла. Можу тільки сказати, що він із Одеси, оскільки він не хотів, щоб ім’я звучало. Спочатку він «пробивав» технічний кисень, потім зателефонував і розповів, що прирівняти два типи кисню зараз не вдається. Проте влада пропонує допомогти виробникам із отриманням ліцензії на виробництво кисню. Цей процес тривав два місяці.

На щастя, Одеський припортовий уже отримав ліцензію на виробництво медикаментів і сьогодні-завтра має отримати конкретну ліцензію на виробництво кисню. Після цього державні лікарні зможуть закуповувати в них кисень. Другий виробник – «Кріопром» – ліцензії не отримав. Це дуже важкий процес, і вони поки не впорались, на жаль.

Постає інша проблема – є кисень, але немає інфраструктури для нього. Кисень потрібно зберігати в цистернах або кріоциліндрах, а їх у лікарнях майже ніде немає. Розведення кисню по відділеннях треба було робити влітку, тому що зараз ці відділення заповнені людьми, як там можна щось робити? Кисень завжди був тільки в реанімації, в хірургії та спеціалізованих палатах, наші лікарні взагалі не були до цього готові. Наприклад, у Чорноморську влітку урочисто відкрили нібито систему розведення кисню, але тільки на дві палати. Це просто смішно.

– Наскільки я розумію, в нас більше немає поняття «опорні лікарні», «ковідних» пацієнтів приймають усі медичні заклади.

– Майже всі центральні районні лікарні приймають в інфекційні відділення пацієнтів із «підозрою» на «ковід». В Одеській області лише три центральні районні лікарні підписали контракт із Національної службою здоров’я України – в Біляївці, Арцизі і Роздільній. Решта лікарень, близько двох десятків, не отримує ані ліків, ані надбавок для лікарів. Вони приймають пацієнтів, роблять їм ПЛР-тести, відправляють в Одесу, десь тиждень чекають на результати. Протягом цих 5-7 днів вони лікують пацієнтів, вочевидь, за рахунок самих людей, тому що в лікарнях немає «ковідних пакетів» від НСЗУ. Це наші реалії – інфекційні відділення таких лікарень заповнені пацієнтами з COVID-19.

Захисні костюми, які придбали волонтери з «Корпорації монстрів»

Утім, навіть в опорних лікарнях деяких ліків, що входять у протокол лікування МОЗ, немає. Тільки що до нас приходила жінка за одним із таких препаратів – «Актемрою». Один флакон коштує 30 тисяч гривень. Мати цієї жінки лежить в опорній лікарні, але в них «Актемри» немає, не закупили. Чому не закупили? Не встигли замовити, напевно, на ринку жахливі перебої з медикаментами.

Катерина Ножевнікова

Влітку ми активно допомагали і опорним, і «неопорним» лікарням – передавали ліки, засоби захисту, кисневі концентратори, пульсоксіметри. В серпні відбувся великий скачок захворювань, дійшло до того, що в одній із лікарень двоє пацієнтів побились за концентратор. Ця ситуація підштовхнула мене до роботи в цьому напрямку – з боку держави нічого не було зроблено з киснем. Ми почали закуповувати кисень, за три місяці придбали десь 300 концентраторів загальною вартістю близько 10 мільйонів гривень. Але це не рятує.

– 29 листопада міністр охорони здоров’я приїхав, без попередження, перевіряти лікарні Житомира і виявилось, що в обласній лікарні відсутній інфекційний контроль, а із заявлених кисневих точок є тільки половина.

– Я не розумію, навіщо вони разом створюють цю показову картинку. Лікарні подають невірні дані, департаменти ці дані не перевіряють, а міністр потім по телебаченню розповідає, що в нас усе добре. Навіщо вони це роблять – незрозуміло. Пацієнти пишуть із відділень, викладають відеозаписи, все можна побачити.

В лікарнях Одещини є проблеми з кількістю місць для «ковідних». Вчора прес-служба обласної адміністрації повідомила, що в одеському Центрі соціально значущих хвороб, який тільки планують відкрити наприкінці січня, є більше ніж 200 вільних ліжок (у прес-службі ОДА Радіо Свобода пояснили, що хоча ремонт нових приміщень досі триває, деякі койки можуть вже бути зайняті пацієнтами із COVID-19 – ред.).

28 листопада одеська міська влада повідомила про відкриття ще однієї лікарні для «ковідних», але це ж просто ліжка. На сотню людей там тільки 15 точок із киснем, вони одразу заповнились, і в ніч на 29 листопада мені звідти вже телефонував пацієнт із сатурацією 70. Вранці обласна влада передала в цю лікарню 30 концентраторів, які, на щастя, в них були, але їх вистачило тільки на одну добу.

Я тільки що була в цій лікарні, пацієнти скаржаться, що їм доводиться ділитися концентраторами один із одним. Раніше поріг сатурації, коли забирали в людини концентратор, був 91. Потім зробили 90, потім 88, а зараз взагалі 85. Забирають і віддають тим, в кого ще нижче. Пацієнти в стаціонарі залишились без кисню, лікар заходить до них раз на добу. Я сьогодні проривалась до пацієнта, щоб навчити його користуватись концентратором і самостійно його собі підключати.

Також учора в одну з опорних лікарень Одещини прорвалась жінка, чия мати там лікується. Лікар до неї не підходив, а сама вона не могла дійти до вбиральні. Жінка прийшла допомагати матері і відмовляється йти з «ковідного» відділення. Батька вона, до речі, поховала дві доби тому. Лікарі її гонять, а вона каже: «Вас же не вистачає, хто буде за моєю матір’ю дивитись?! Ви навіть раз на добу до неї не підходите».

Кисневі концентратори, які купили волонтери з «Корпорації монстрів»

Я нещодавно спілкувалась із НСЗУ – Одеська область утримує перше місце в країні за кількістю пацієнтів на лікаря. На одну бригаду в нас 100 пацієнтів при нормі в 20 – у п’ять разів більше навантаження на лікарів.

– Одне з перших інтерв’ю, яке я зробив про «ковід», було з ужгородським лікарем. Вона розповідала, що вони працюють вахтовим методом – живуть у лікарях по тижню, а потім йдуть додому. Чи працює зараз ця схема?

– В ідеалі все мало працювати саме так, але в нас це не працює. В лікарнях облаштували гуртожитки, туди завозили холодильники, мікрохвильові пічки тощо. Зараз в цих приміщеннях відпочивають лікарі, що приїжджають до Одеси з районів, але проживання не вдалось організувати. В нас немає такої кількості лікарів, щоб запровадити цю схему, тому вони йдуть додому, живуть звичайним життям.

– Чи не з цим пов’язана така кількість лікарів, що хворіють?

– На них посилене вірусне навантаження, вони втомлюються. Може бути неправильне одягання чи роздягання захисного костюму. Якщо лікар хворіє на «ковід», він випадає з роботи на кілька тижнів, і ми втрачаємо тих, кого немає ким замінити.

– Як ви ставитесь до порушення громадянами карантину чи маскового режиму?

– Я не можу коментувати це. З точки зору медицини я розумію, що без них ми не впораємось. Система охорони здоров’я вже «полягла», не дочекавшись 30 тисяч хворих на добу, їй вистачило і 15 тисяч. Але, з іншого боку, людям кожного дня кілька місяців розповідали, що в країні все добре з медициною, що є кисень, що є вільні тисячі ліжок, що все безкоштовно. Вони ж не сидять під опорними лікарнями, не заходять у «ковідні» відділення, вони просто дивляться телевізор.

Отже вони просто думають, що держава їм допоможе і ставляться до хвороби відповідно. Звісно, коли вони стикаються з реальністю, то починаються крики «допоможіть», але вже пізно. Наша держава вміє штрафувати, але я не бачу жодної допомоги бізнесу.

– Якими, з вашої точки зору, мають бути наступні кроки для боротьби з COVID-19 в Одеській області?

– Я не бачу жодних кроків, точку неповернення ми вже пройшли. Якщо новий голова обласної державної адміністрації знайде спільну мову з міською владою, і вони зможуть припинити протистояння, то можна буде відкрити нові стаціонари. Це і Лікарня медичного університету, яку ховають в кишені і не використовують, і Лікарня «Укрзалізниці», яка зараз не задіяна в медичній системі міста і просто заробляє гроші. Можна буде і переформатувати маршрут пацієнта, і віддати всю Міську лікарню №1 під «ковід», і визначитись, хто буде приймати людей із інфарктами, інсультами чи апендицитами. Зараз їх возять по лікарнях міста і не знають, куди таких пацієнтів госпіталізувати.

– Де «просідає» алгоритм лікування пацієнтів із «ковідом»? Ось людина захворіла, де слабкі місця шляху лікування?

– Усюди. У половини людей немає сімейних лікарів, і це провина людей, які не підписали декларацію. В половини з тих, у кого є сімейні лікарі, є проблеми з доступом до цих лікарів – ці перевантажені і виснажені. Частину лікарів варто позбавляти ліцензії – деякі прописують антибіотики навіть без загального аналізу крові. Люди вдома приймають якісь жахливі пігулки і через 10 днів такого лікування їх госпіталізують із полісегментарними пневмоніями. Всі знають, що мобільну бригаду треба чекати інколи по два тижні. Хочеш лягти в стаціонар? За 700 доларів можна легко, а безкоштовно вкрай важко. А в лікарнях не вистачає і кисню, і лікарів.

Навіть в Одеській інфекційній лікарні, яка і справді дуже гарно обладнана, не вистачає концентраторів. Двоє пацієнтів у старих корпусах, які не були підготовлені, зараз на наших волонтерських концентраторах. Те, що відбувається в селах, це взагалі жах. Мені тільки що телефонувала фельдшер з невеличкого селища – половина людей уже хворіє. І вона попросила в мене кисневий концентратор, щоб люди приходили по черзі дихати киснем. Зараз думаємо, як це організувати.

– Навесні в Одеській області працював цілий штаб із бізнесменів, який очолював Андрій Ставніцер. Чи він та інші підприємці допомагають зараз вашому фонду?

– Їхня ідея була допомогти державі, поки бюрократична система розгортається. Бізнес сьогодні має виживати, має працювати і забезпечувати робочими місцями й інколи допомагати таким фондам, як мій. Навесні бізнес у нашому регіоні витратив більше ніж 100 мільйонів гривень, вирішили частину проблем. Чи сподівалась держава, що бізнес буде і далі тягти? Переважна частин пожертв сьогодні це пересічні громадяни, але бізнес також допомагає, коли може.

Ми можемо допомогти окремим людям, можемо роздавати кисневі концентратори, але ми не можемо вирішувати системних проблем. Мене один чиновник спитав: «А навіщо ви цим усім займаєтесь?» Я йому відповіла: «Тому що ви напевно чимось не займаєтесь».