Чим українське бджільництво відрізняється від американського: розповідь українського пасічника з Пенсильванії

Щороку американські пасічники збирають у середньому майже 70 млн кг меду. У 2020-му виробництво впало на 6%, що вплинуло на ціни на цей солодкий продукт. Вартість збільшилася на 2% і склала $5 за кілограм меду. Свій вклад у розвиток американської медової індустрії роблять і українці, які живуть у США. Серед так званих новоприбулих бджільництво стає все більш популярним.

Український гідрогеолог Ігор Пилипенко – один них. Разом з дружиною Оленою та родиною він вже більше від двадцяти років живе у штаті Пенсильванія. Приїхавши у кінці 1990-х до Сполучених Штатів, науковець та викладач без проблем знайшов роботу за спеціальністю. Проте зізнається, що його все життя з самого дитинства тягнуло до бджіл.

Пасічник Ігор Пилипенко має 60 вуликів

Любов до бджільництва прищепив йому дідусь. «Потім, коли я жив у Харкові, бджоли були у мене на балконі. Я приходив з роботи додому та міг годинами дивитися, як вони літають та приносять мед», – згадує пасічник.

Розповідає, перед тим, як наважитися завести свій перший вулик, довго вивчав теорію. Познайомився з роботами провідних українських бджолярів, зрозумів, які саме технології підходять до бджільництва в США. Так, жартує, і чекав би до пенсії, аби нарешті розпочати займатися бджолами, але тут у ситуацію втрутилася дружина. Вона знайшла оголошення в інтернеті, що один з фермерів неподалік шукав пасічника. «Тут фермери запрошують пасічників з вуликами до себе для кращого запилення культур. Ми поїхали до нього. Це було дійсно інтерв’ю. Було видно, що я у нього не перший пасічник. Він дивився, чи потягну я, чи надовго це у мене, бо я ж тільки почав», – згадує Ігор.

Каже: починав з семи бджолиних сімей. У кінці сезону отримав не лише мед, а й значне поповнення у родині. Вуликів стало 20. Каже, що ніколи не зможе забути першу зиму своїх підопічних, переживав, чи всі виживуть.

Наступної весни разом з дружиною угледіли гарну місцину біля виноградника та невеличного винзаводу поблизу акацій та лип. «Ми теж їм запропонували розмістити частину наших вуликів. Вони погодилися, це було вже наше друге місце. Тут дуже гарний мед, бджоли гарно розвиваються», – додає він.

Джекі Шліцер – управляюча винного заводу, біля якого Ігор і Олена тримають частину вуликів. Каже: навіть не уявляла, наскільки бджоли корисні для виноградників. Раніше оси їли виноград, але з тих пір, як на території з’явилися бджоли, оси зникли.

Жартує, що до знайомства з Ігорем та Оленою вона знала лише про мед з супермаркету. І він їй ніколи не смакував. «Тепер я вже розумію, чому, бо то несправжній мед, а зараз цей справжній мед як благословення для нас», – розповідає вона. Багато клієнтів винзаводу приїжджають у тому числі й за медом Ігоря та Олени, який можна купити у магазинчику.

Джекі каже, що частина з них лікує цим медом алергію. «Я теж страждаю на сезонну алергію і використовую цей чистий мед як ліки. Адже лікарі радять вживати мед, який зібраний у тому місці, де ви живете. Тому у нас дуже багато місцевих клієнтів, які також лікуються цим медом», – пояснює вона.

Дружина пасічника Олена розмальовує вулики петриківським розписом

Ігор каже, що американське та українське бджільництво дуже відрізняється. У США бджіл у промислових масштабах – декілька тисяч вуликів – переважно використовують для запилення, і на цьому заробляють гроші. Тобто мед – вторинний продукт. На цих пасіках використовуються антибіотики, тому і мед не дуже гарної якості.

А в Україні навпаки. Пасічники заробляють на продуктах бджільництва. Окрім того, сезон збору меду в США дуже короткий. Він закінчується на початку липня. «В той же час в Україні мед качають практично ціле літо. Окрім квітів, липи та акації, в Україні ще багато соняшнику. Тут цього немає. У нас сіють кукурудзу та сою, а це – не медоноси», – пояснює пасічник.

Каже, що зі своїх 60 вуликів за сезон качає більше від тонни меду. Ігор та Олена мають своїх постійних клієнтів. Проте, зізнається пасічник, гроші для нього вторинні, адже головна ціль – поїсти справжнього меду. «Знайти такий мед, який був у дитинстві, тут дуже важко. Один з моїх найкращих спогадів дитинства – це як дідусь качав перший мед, збирав онуків. І ми оцей мед їли з молоком. В цьому році, коли я качав свій перший мед, я зібрав усіх своїх онуків, у мене їх троє, і вони теж їли мед. Ось для чого це нам», – розповідає пасічник.

Ігор пригощає онуків першим медом

Практично увесь вільний від роботи час Олена та Ігор проводять на пасіках. Ігор зі своїми бджолами на ти. Добре знає та розуміє їхню поведінку та звички. Розкриваючи секрети, пояснює, чому пасічники ніколи не йдуть до бджіл у темному. «Одягаємося у все світле, тому що вони дуже погано реагують на чорний одяг. Адже їхній головний ворог – ведмідь. Тому темний колір – це для них потенційна небезпека», – пояснює він.

Говорячи про майбутнє, Ігор не виключає, що спробує займатися бджільництвом для запилення, адже саме це в США приносить бджолярам гроші. І одразу зізнається, що вагається, чи варто це робити. «Адже тоді це вже буде не про бджіл або якість та смак меду, а просто про бізнес», – зізнається він.