Чорнобиль – Фукусіма: як українці прийшли на допомогу японцям у 2011 році

Японія – один з найбільших донорів українських екологічних проєктів, зокрема – вона допомагала збудувати сучасне і безпечне укриття (конфайнмент) над післяаварійним 4-м енергоблоком Чорнобильської АЕС. Але коли у березні 2011 року сталася аварія на АЕС «Фукусіма-1» – тоді вже українці прийшли на допомогу японцям. Саме вони навчали японців, як допомагати постраждалим від радіації, як захищати від неї персонал і як спрогнозувати зміни довкілля після аварії. Радіо Свобода поговорило з українськими фахівцями, які передавали Японії свої знання. Вони допомагали (й допомагають досі) мінімізувати наслідки ядерної аварії Фукусіми, яку вважають другою у світі за наслідками після Чорнобильської катастрофи.

Чорнобиль – Фукусіма. Як українці прийшли на допомогу японцям

11 березня 2011 року весь світ дізнався про землетрус і цунамі в Японії, через які аварійно зупинилися три енергоблоки атомної електростанції «Фукусіма-1», а системи їхнього захисту й охолодження вийшли з ладу. За аварією можна було спостерігати в реальному часі.

Ядерне паливо без охолодження продовжило нагріватися, і з 12 по 16 березня на енергоблоках відбулася серія вибухів та пожеж. Влада Японії стала шукати можливості залучити фахівців з усього світу. Особливу увагу Японія звернула на Україну, яка має унікальний досвід ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, найбільшої у світі.

Зрештою, українці були до цього готові. Деякі з українських фахівців, які працювали в ядерній галузі, побачили високі ризики аварії на АЕС «Фукусіма-1» вже в момент землетрусу: вранці 11 березня за київським часом, або ж по обіді за японським.

Так, своїми спогадами про аварію Фукусіми поділився міжнародний експерт МАГАТЕ, радник голови Державної агенції з управління Чорнобильською зоною відчуження Олег Насвіт. На той час він працював в РНБО, де відповідав за питання радіаційної й ядерної безпеки.

«Я приходив на роботу дуже рано, ще до восьмої години. І одразу побачив інформацію про те, що в Японії поблизу АЕС «Фукусіма-1» стався землетрус. Я зайшов на офіційні японські сайти, все це моніторив і розумів, що будуть величезні проблеми через те, що втрачена здатність охолоджувати реактори – згадує експерт. – І потім із сумом спостерігав, як реактори один за одним викидали радіоактивність».

На той час Японія намагалася приборкати ядерне лихо своїми силами. По допомогу іноземних фахівців Токіо звернувся трохи пізніше. Але на українських експертів почали виходити японські науковці, медіа і звичайні японці, які хотіли розуміти, якою мірою Фукусіма може повторити досвід Чорнобилю.

Про це в розмові з Радіо Свобода згадує Дмитро Базика, генеральний директор Наукового центру радіаційної медицини, академік Академії медичних наук України.

«Дуже багато різних японських організацій зверталися до нас. Нам в Центр писали електронні листи й прості японці, питали, що їм робити. Де вони познаходили адреси українських науковців – не уявляю», – пригадує академік.

Олег Насвіт, зі свого боку, розповідає, що офіційний обмін інформацією, яка давала змогу використати досвід Чорнобилю в Японії, почався з ініціативи України, а саме – українського посольства в Токіо. Українські фахівці, зокрема представники РНБО, готували інформацію, яку українське посольство потім озвучувало японським посадовцям і представникам медіа.

Втім, невдовзі до України почали звертатися представники японської влади, і співпраця двох держав задля подолання наслідків Фукусімської аварії стала системною.

Як українські фахівці прийшли на допомогу Японії

Японія стала створювати наукові установи, які спеціалізувалися на проблемах ядерних катастроф. Фахівців для них шукали в усьому світі. Україні, яка має досвід Чорнобилю, приділили особливу увагу, ділиться спогадами про 2011 рік радіобіолог, старша наукова співробітниця кафедри загальної екології та радіобіології Національного університету біоресурсів і природокористування України Олена Паренюк.

Вона багато років досліджує вплив Чорнобильської катастрофи на довкілля, причому основна її спеціалізація – вплив радіації на мікроорганізми. Саме цей її досвід зацікавив японців.

«Японський уряд виділив кошти на те, щоб в університеті Фукусіми створити інститут, який має досліджувати радіоактивність. Раніше вони там ніколи цим не займалися. І ось директор новоствореного інституту і керівник з кадрових питань за декілька тижнів облетіли фактично увесь світ, щоб шукати співробітників. Мені призначили співбесіду о п’ятій ранку в готелі, бо потім вони відлітали. Мене одразу вразила така працелюбність японців», – розповіла дослідниця.

Марія Паренюк кілька років співпрацювала з профільним інститутом університету Фукусіми, а нині є позаштатною співробітницею Інституту ядерної інженерії університету Фукуї.

«На мій об’єкт досліджень, на бактерії, ані чорнобильські, ані фукусімські дози не впливають так сильно, як на інші живі організми. Бактерії є дуже стійкими до радіації. Є види, які живуть в уранових шахтах і серед радіоактивного попелу на згарищі четвертого енергоблоку ЧАЕС. Вони витримують величезні дози: більші, ніж там є зараз», – каже дослідниця. Але додає: досвід Фукусіми й Чорнобилю показує, що радіація змінює життя навіть на рівні мікроорганізмів.

«Бактерії живуть не поодинці, а спільнотами-«мікробіомами». Якась бактерія більш стійка, якась – менш. І коли стається радіаційне забруднення, ми бачимо перерозподіл ролей у спільноті бактерій», – пояснює науковиця.

За її словами, японців наразі цікавить саме те, як природа змінюється і адаптується під дією радіації, й мікроорганізми, які демонструють дивовижну стійкість до неї, – не є винятком.

Японців найбільше цікавив досвід України в захисті персоналу від радіації й те, як поширюється радіаційне забруднення в довкіллі, передовсім у водоймах, визнає Микола Штейнберг, колишній головний інженер Чорнобильської АЕС, ексголова Державного комітету з ядерної безпеки, колишній заступник міністра палива та енергетики України. Він – один із тих експертів, які активно співпрацюють з японською стороною досі.

«Сприйняття нашого досвіду було пов’язане з радіаційним захистом персоналу. Я займався саме цим: привозив до України команду з шести японських фахівців, і ми працювали з ними понад тиждень. Показали, як захист персоналу від радіації відбувається в Україні. Великий досвід щодо радіаційного забруднення довкілля та його прогнозування дав Марк Желєзняк (входить до робочої групи НАН України щодо радіаційного забруднення басейну Дніпра, нині працює в Японії – ред.)», – згадує експерт.

За його словами, ця робота не припиняється і в час пандемії: зустрічі фахівців з різних країн відбуваються онлайн.

Роковини ядерної катастрофи Фукусіми – фотоісторія

Як Японія відбирала українських експертів для проєктів, пов’язаних із Фукусімою, розповів Олег Насвіт.

«На мене вийшли представники японських урядових кіл, а саме з Міністерства освіти, культури, спорту і технологій Японії. Мені пояснили це так: уряд звернувся до фахівців у Японії, яким вони довіряють, і запитали в них контакти українських фахівців, яким довіряють вони», – пояснює експерт МАГАТЕ.

За його словами, після цього невелика урядова делегація прибула з Японії до Києва й зустрілася з українськими експертами, яких рекомендували японські колеги.

«Насправді навколо чорнобильських проблем було багато спекуляцій, і тому, щоб не піти хибним шляхом, Японія хотіла почути думки тих українців, яким довіряють японські фахівці. Є таке японське прислів’я: хочете допомогти постраждалому – не давайте йому рибу. Дайте гачок! І головна наша дискусія з японськими колегами була про те, що в питанні Фукусіми є «рибою», а що – «гачком», – наголошує Олег Насвіт.

Зі свого боку, Дмитро Базика розповідає про те, як Україна передавала Японії досвід лікування постраждалих від Чорнобильської аварії. Рівні опромінення після Фукусіми були значно меншими, і випадків променевої хвороби там не зафіксовано, визнає академік. Водночас, за його словами, українців запрошували для обміну досвідом до цілої низки японських наукових і медичних закладів.

«Ми виступали з лекціями в інститутах і міністерствах, казали, що ми вважаємо за потрібне робити в цій ситуації. Впродовж двох тижнів ми виступили майже перед всіма спеціалістами Японії з радіаційної медицини. Наше завдання було – порадити, як найкраще діяти, як запобігти великим наслідкам. Щодо мене як лікаря – я роблю все, щоб допомогти пацієнтам і зменшити ті наслідки, які дали Чорнобиль та Фукусіма».

Дмитро Базика демонструє Радіо Свобода одну з найцінніших своїх нагород: подяку від парламенту Японії, яку він отримав за допомогу в ліквідації наслідків аварії Фукусіми.

Фукусіма і Чорнобиль: що спільного, що відмінне?

Між двома наймасштабнішими в історії людства аваріями на атомних електростанціях більше відмінного, ніж спільного, визнають експерти, опитані Радіо Свобода. В обох випадках відбувся викид радіоактивних цезію та йоду. Але у Фукусімі викид радіоактивності був десь вдесятеро меншим, ніж у Чорнобилі, й основна його кількість потрапила в океан, а не в повітря, зауважує Дмитро Базика.

Олег Насвіт, зі свого боку, бачить відмінності у ліквідації наслідків аварії: Японія є демократією, на відміну від Радянського Союзу зразка 1986 року.

«Японія – демократична країна. І демократичні інститути, попри деякі виявлені аварією проблеми, були значно потужнішими. І вони працювали, на відміну від Радянського Союзу», – наголошує він.

Лісова пожежа у зоні відчуження навколо Чорнобильської АЕС. 17 квітня 2020 року

На різницю підходів у ліквідації Чорнобильської й Фукусімської аварій вказує і Микола Штейнберг. Він порівнює японський досвід із власним, коли його призначили головним інженером Чорнобильської АЕС у 1986 році, одразу після аварії.

«Масштаби різні, але й підходи цілковито різні. В японців від початку пріоритетом була безпека людей. З лопатами навперейми там ніхто не ходив, питання вирішувалися зовсім інакше», – звертає увагу фахівець.

Але головне, на думку Миколи Штейнберга, – те, що Японія має чітку стратегію подолання наслідків аварії, розписану по роках. Її рік від року коригують, попри це, Японія рухається за нею, і вже випереджає Україну, підсумовує він.

Експерти вказують ще на одну деталь: у радянський час в Україні не було гарантій приватної власності, й людей просто відселили, сформувавши зону відчуження. Тоді як у Японії навколо «Фукусіми-1» виділені кілька зон, в які поетапно, залежно від падіння рівня радіації, повертаються мешканці.

Окрім того, японські «референтні» дози опромінення для населення відрізняються від українських, визнають експерти.

Саме тому більшість евакуйованих мешканців префектури Фукусіма повернулися до своїх домівок, а українська зона відчуження залишається безлюдною, і в ній відновилася дика природа.

Українсько-японська співпраця: що далі

Україну й Японію об’єднала спільна біда: найбільші в історії аварії на атомних електростанціях. І співпраця двох країн у сфері радіаційної безпеки через десять років після аварії Фукусіми не припиняється, визнає в коментарі Радіо свобода голова ДАЗВ Сергій Костюк.

«Тісна співпраця по вектору ЧАЕС – Фукусіма створює можливість для пошуку оптимальних шляхів для подолання наслідків аварій, напрацювання бази знань з безпеки АЕС, що можуть бути корисні для майбутніх поколінь. Так, у квітні 2017 року було підписано й розпочато реалізацію українсько-японської програми SATREPS, спрямована на пошук відповідей на глобальні питання, на поширення й обмін досвідом у ліквідації наслідків Чорнобильської аварії й аварії Фукусіми», – пояснює посадовець.

У чому користь цього проєкту для України?

Він передбачає:

• оцінку змін довкілля внаслідок зниження рівня води у водоймі-охолоджувачі ЧАЕС;
• оцінку динаміки радіаційного забруднення земель зони відчуження, яка дасть змогу переводити їх в іншу категорію;
• оцінку атмосферного переносу радіонуклідів;
• розробку пропозицій щодо відновлення довкілля.

Також, нагадує Сергій Костюк, саме уряд Японії був вкладником Чорнобильського фонду «Укриття», яким керує Європейський банк реконструкції і розвитку. З цього Фонду профінансували будівництво нового безпечного конфайнменту – єдиної у своєму роді споруди, яка на 100 років убезпечила довкілля від впливу зруйнованого 4-го енергоблоку.

Головні уроки Фукусіми: «Ми пишемо правила безпеки кров’ю»

Аварія на японській АЕС «Фукусіма-1» не лише зміцнила співпрацю України й Японії в питаннях радіаційної безпеки. Вона стала уроком для всього людства, не менш важливим, ніж Чорнобильська катастрофа. Про це говорять усі українські експерти, які ділилися досвідом із Японією.

Микола Штейнберг:

«Головний висновок: хлопці, немає дрібниць у безпеці! З цим треба жити. Це має бути основою будь-якої діяльності. І друге, що зрозумів я особисто: немає в світі катастроф, викликаних суто природними явищами. Скрізь усе залежить від людини. На Фукусімі найпотужніший землетрус станція витримала, бо він врахований у проєкті. А щодо цунамі – в розрахунках помилилися».

Дмитро Базика:

«Треба бути готовими до всього. Світ змінюється, і йому потрібна енергія. Інші джерела не забезпечують її в достатній кількості, тож атомна енергетика залишатиметься ще багато років. І ми маємо постійно пам’ятати, що працюємо з джерелом небезпеки».

Олена Паренюк:

«Людство вчиться на помилках. Ми пишемо правила безпеки кров’ю. Навіть найбезпечніші АЕС, японські, – не змогли захистити себе від стихії. Тому головний урок: вживай заходів безпеки, але будь готовий до катастрофи».

Олег Насвіт:

«Головний урок – потрібно запроваджувати високу культуру безпеки в ядерній галузі. Бачимо, що навіть в умовах таких тяжких аварій можна досить успішно впоратися із ситуацією».