(Рубрика «Точка зору»)
Минуло півтора роки від початку Великої російсько-української війни. Досі перед очима битва за Гостомельський аеропорт, за село Мощун, за Велику окружну Харкова. Кожна з них, в разі поразки українців, могла призвести до національної катастрофи.
Але, завдяки хоробрості і рішучості оборонців України, вже в свіжішій нашій національній пам’яті маємо великі перемоги.
Деблокада Чернігова, звільнення Київщини, далі Харківщини, далі Херсона і півдня Правобережжя, захист Бахмута, оголошення контрнаступу...
І природне питання у кожного з українських громадян: чи це вже злам у війні? Чи це ми усе йшли вгору, важко долаючи підйом, а зараз, вже з хребта: вдаримо по ворогові згори, до його розгрому?
Звільнення Чернігівщини через об'єктив кореспондентів Радіо Свобода
Важка невідомість
Ми не знаємо відповіді на це питання. Десятки вітчизняних і зарубіжних авторитетів надають різні прогнози. Декотрі заманюють Новоріччям у Севастополі, декотрі застерігають про війну у 2026-ому році, або й ще на цілі 10-15 років.
Як видається, українцям не варто слухати ні тих, ні інших, бо для країни у війні шкідливі як ілюзії, так і глибока депресія чи зневіра.
Але ж як жити без бачення горизонту, без відчуття надії, без часового компасу?
Відповідь проста.
Велика війна Росії проти України – це не двосторонній конфлікт за землю чи за політичні принципи. Йдеться про бажання Кремля розпочати Третю світову війну. Якої не станеться, якщо агресор, Російська Федерація, потерпить поразку в Україні і змушена буде це визнати.
Скріншот із відеозвернення президента Росії Володимира Путіна, у якому він оголошує про широкомасштабне вторгнення в Україну. Москва, РФ, 24 лютого 2022 року
У протилежному випадку, у що українці не вірять, і закликають не вірити людство, кремлівський молох війни, що нап’ється української крові, вихлюпнеться на Захід і на Схід, і на Південь, і на Північ. Адже віддаль від авіабаз Мурманська з російськими стратегічними бомбардувальниками до ніби далекої Канади не набагато більша ніж до чорноморських портів України.
Загарбати Південний Кавказ, Центральну Азію чи балтійські держави у Кремлі тільки й мріють, але поки зуби зав’язли в Україні.
Як можна собі уявити із досвіду українського двобою проти Москви, ця Третя світова не обов’язково почнеться із ударів стратегічними ядерними ракетами по Вашингтону чи Петербургу. Вона маскуватиметься під личиною дрібних прикордонних конфліктів, внутрішніх заколотів, як проти московських сусідів, так і в Екваторіальній Африці чи в Центральній Америці, у азійській М’янмі чи у європейській Угорщині.
Угорщина? Що за фантастика?! На жаль, не зовсім.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: У МЗС України закликали Орбана «почати нарешті діяти» – у відповідь на його останню заявуСьогодні її очільник називає Україну «новим Афганістаном», пророкує їй поразку, і власне закликає до такої поразки «щоб швидше настав мир».
Чим це відрізняється від московських голосів, які обіцяють «швидкий мир» для Києва на умовах його поразки?
Так само ніби фантастично виглядає нині обговорення можливості гібридної війни на території зразкового європейця – Німеччини. Якби ж не загроза промосковського політичного альянсу тамтешніх крайніх лівих і крайніх правих. Перші відбирають голоси у правлячих соціал-демократів. Другі вже завойовують ландрати (самоврядні утворення другого рівня в Німеччині – ред.) і владу у німецьких містах .
Захопивши Білорусь, московський режим зазіхає на Україну, звідси Німеччина була б ближча, а Угорщина – хоч руками хапай, як у 1956 році.
Угорці із стрілецькою зброєю зібралися біля кінотеатру Корвін у Будапешті, щоб чинити спротив інтервенції радянських військ. 5 листопада 1956 року
Російські «вагнери» в Африці побратаються із однодумцями у Венесуелі чи Нікарагуа. Підтягнуться і «товариші» з Пхеньяна та Тегерана.
Руки у Кремля ще й досі дуже довгі, кишені ще й досі глибокі, а запускати безлад, ненависть, кровопролиття, зомбування, підкуп – їхня столітня практика.
І вона спрацює, так справді може статися... якщо Україна похитнеться.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Мощун – тут Україна розбила еліту армії РФ та зупинила наступ на Київ (розслідування)Україна не сама, і вона не похитнеться
Страшна трагедія, що її нині називають Великою російсько-українською війною, розпочалася у 2014 році із окупації Криму і частини Донбасу, зміст якої не зрозуміли у демократичному світі та, на жаль, не до кінця зрозуміли й усі в Україні.
Саме тому так дорого сьогодні платить Україна за цю ганебну помилку: життям цивільних, зокрема дітей, життям та здоров'ям оборонців, вигорілими полями, замінованою землею, отруєною водою, зруйнованими містами...
Платять і наші партнери.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: У НАТО заяву про територіальні поступки назвали «помилкою»Перелік статистичної інформації про масштаби наданої допомоги зайняв би десятки сторінок. Україну підтримали мільярдами і тонами, їжею і грошима, снарядами і ліками, резолюціями і міжнародними судами, санкціями і волонтерством у небачених масштабах.
А ще – тисячі воюючих (і сотні загиблих) на нашому боці громадян Ізраїлю і Словаччини, США і Франції, Білорусі і навіть самої Росії, Британії і Японії, і так далі, і так далі.
Дякуємо.
І далі шукаємо відповіді: чи усіма цими жертвами і допомогою ми вже досягнули зламу у війні? Чи ті бригади, які навчалися на Рейні, Темзі й Сені, вичавлять і винищать окупантів? Чи арта і бронетехніка усіх калібрів, країн і народів проб’є розпіарені захисні вали ворога? Коли остудимо калаші на ялтинській набережній, коли відмиємо берці в сивому Азові?
Сьогодні, через півтора роки після початку Великої війни, на це питання відповіді немає.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Війна в Україні може справді призвести до розпаду Росії – видання The HillЄ інша відповідь: насправді так станеться
Відвагою і підприємливістю українці вибороли собі вхідний квиток у кандидати до Європейського Союзу. Почати переговорний процес про членство до кінця цього року – не фантастика. Жертовністю і винятковою хоробрістю відкрили дорогу до членства в Північноатлантичному альянсі.
Отримати запрошення в НАТО через рік – не фантастика.
Схоже, схаменулися (хай і частково) у київських владних структурах і почали виполювати корупцію і очищати правосуддя. Відродити справедливість, посадити злодія у в’язницю, не купувати лікарів та професорів, не кришувати рейдера, не гнобити платника податків, не покривати контрабанду – не фантастика, хоч як важко сьогодні у це повірити.
На зламі ми, отже, не лише на фронті.
На зламі мільйони українських біженців, які хочуть, але вагаються повертатися. На зламі наші підприємці, які хочуть, але чекають, чи вкладатися. На зламі усі наші симпатики у вільному світі, а вони не лише в Євроатлантиці, вони на усіх п’яти континентах слідкують: чи стане нам рішучості скинути машкару пост-совка, перестати готуватися до виборів посеред боїв і почати нарешті вибудовувати відкрите, демократичне, правове європейське суспільство попри криваву війну?
Українці до цього готові. Вони почули правильні слова від влади: в умовах повномасштабної війни важливі зусилля кожного громадянина України – щодня.
Довгоочікуваний злам ми відчуємо, коли побачимо, що влада йде з нами в ногу. Щодня.
І тоді відпаде питання – чи переможемо? Чи відбудуємо? Чи подолаємо?
Обов’язково.
Андрій Веселовський – український дипломат, експредставник України при ЄС
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Впораємося і поставимо крапку над імперією» – керівник грузинського підрозділу ЗСУ про війну з Росією ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Війна стосується кожного»: НАЗК запрошує до України керівників світових компаній, які не вийшли з РФ ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Літаки F-16 допоможуть Україні навіть своєю появою – експерт