«Скриня Пандори» Путіна і поради Заходу: чому Україна не відбила Крим у 2014 році?

Ми продовжуємо досліджувати тему російської анексії Криму. У пошуках відповідей, чи могли українські сили відстояти півострів у 2014 році і чому цього не було зроблено, журналісти телепроєкту Крим.Реалії адресують запитання людям, які безпосередньо впливали на ситуацію в той період. Також ми даємо можливість висловитися всім, хто компетентний і готовий говорити про те, що заважало і, навпаки, сприяло розвиткові подій у 2014 році за російським сценарієм і чи був вірним план, обраний владою України.

У цьому матеріалі ми зібрали заяви про основні події того часу, озвучені в інтерв’ю телепроєктові Крим.Реалії Олександром Турчиновим, виконувачем обов’язків президента України і верховного головнокомандувача країни з лютого до травня 2014 року, Ігорем Смешком, ексголовою комітету з питань розвідки при президенті України в 2014‒2015 роках, і Анатолієм Могильовим, який на момент початку російської анексії півострова був прем’єром АРК. Вони розповідають свої версії того, чому півострів не відбили у російських сил. Їхні відповіді на запитання про ті події іноді суперечать одна одній, але дають можливість простежити розвиток подій із різних ракурсів і точок зору.

Крим-2014. Спогади Турчинова, Могильова та Смешка (відео)

Крим: між воєнним станом і виборами

Олександр Турчинов в інтерв’ю Крим.Реалії розповідав, що доручав «вибити російський спецназ з адмінбудівель у Сімферополі» в 2014 році. Але його наказ, як він стверджує, не був виконаний силовиками. А воєнний стан у країні у зв’язку з російським вторгненням до Криму він не став оголошувати, бо його не підтримав ніхто з учасників засідання Ради національної безпеки та оборони України (РНБО) 28 лютого 2014 року.

Ігор Смешко критикує його за таку позицію і «вкрай негативно» оцінює підсумки засідання РНБО 28 лютого 2014 року. Він стверджує, що Олександр Турчинов у тій ситуації мав право діяти самостійно, без погоджень із РНБО.

Ігор Смешко

Йому, на думку Ігоря Смешка, необхідно було «застосувати норми Конституції і закону про оборону, щоб провести мобілізацію, оголосити воєнний стан і захищатися».

«Була низка непрофесійних, дуже боязких дій. Та політична еліта, ті політичні сили, які на крові Майдану прийшли до влади, очевидно, хотіли правити, хотіли влади. Але не хотіли брати відповідальність, не хотіли воювати, дуже боялися керівництва Росії. Очевидно, їм було чого боятися. І тому вони просто не виконали закон і Конституцію. А РНБО було прикриттям. Це зняття з себе персональної відповідальності і перекладання її на колективний орган. А те, як воно було проведене, це взагалі більше схоже на шоу. Якби ми захищалися у Криму, у нас не було б війни ні в Донецьку, ні в Луганську. Але ті, хто зобов’язаний був за законом відповідати за це, не взяли на себе відповідальність. Вони не дали наказ», ‒ вважає Смешко.

Олександр Турчинов стверджує, що наказ про воєнний стан в Україні у зв’язку з російським вторгненням до Криму у лютому 2014 року був готовий, але він його не підписав із кількох причин.

Олександр Турчинов

«За цей наказ проголосував тільки я один. І я не можу звинувачувати моїх колег, що вони мене не підтримали. По-перше, говорімо відверто, воєнний стан не вирішив би проблему Криму. Багато хто плутає це з оголошенням війни. Оголосити війну ядерній Росії ми і зараз не можемо. Що таке стан? Це тимчасове обмеження прав і свобод громадян. Це можливість запровадження комендантської години, конфіскацій, затримань без суду на певний час, заборона політичної діяльності тощо. Під час воєнного стану ні парламентські, ні президентські, ні місцеві вибори проводити не можна. А країні потрібні були легітимні вибори. Цього і Захід вимагав ‒ легітимного президента», ‒ нагадує Турчинов.

Російські військові на вулицях Сімферополя, березень 2014 року

«Сценарій росіян був такий: до 1 березня 2014 року вони мали закінчити «кримську операцію», повністю зламати опір України у Криму і закінчити окупацію півострова. І вже з 1 березня планувався початок повномасштабної військової операції на континентальній Україні. Зокрема й захоплення Києва без особливого опору. Все це мало виглядати як повернення легітимного, з їхньої точки зору, президента Віктора Януковича, який вже і звернення написав (президентові Росії Володимирові Путіну ‒ ред.): «Прошу ввести війська». Щоб зламати цей сценарій, необхідно було обрати легітимного президента, якого визнає весь світ. Це теж була одна з форм захисту й безпеки», ‒ додає Турчинов.

Експрем’єр Криму Анатолій Могильов стверджує, що в лютому 2014 року, коли адмінбудівлі півострова були захоплені російськими військовими, він телефонував в адміністрацію президента України з пропозицією провести на півострові антитерористичну операцію. Але, як він каже, його не почули.

«Я пропонував Києву ввести воєнний стан або проводити антитерористичну операцію, виходячи з тієї ситуації, яка була. Я зібрав усіх силовиків у будівлі кримського главку (МВС ‒ ред.), хоча це не моя компетенція. При мені телефоном військового зв’язку кожен доповів за своєю лінією нагору про ту ситуацію, яка була. Ми подивилися відеозапис із камер відеоспостереження людей, які заходили до будівлі Радміну, вивчили цю картинку і при мені все доповіли в Генпрокуратуру, Міноборони, Міністерство внутрішніх справ, СБУ і в командування Внутрішніх військ. Я за своєю лінією доповів в адміністрацію президента», ‒ згадує Могильов.

«Потім іще говорив з Наливайченком. Тоді він (Валентин Наливайченко ‒ ред.) був уже в. о. голови СБУ. Йому виклав ситуацію. Наливайченко до цього був головою СБУ, розумів алгоритм дій, Турчинов ‒ теж. Я їм запропонував одне і друге. «Чекайте, ми думаємо», ‒ сказали», ‒ додає Могильов.

Анатолій Могильов

Але Олександр Турчинов це заперечує. Він стверджує, що нічого не знає про ініціативи Анатолія Могильова.

«Ви жартуєте? Могильов, да?! Цей ставленик Януковича? Я вас прошу, я ніколи не розмовляв з Могильовим! Це раз. Другий момент: після того, як спецназ захопив приміщення і вже перейшли російські військові до відкритої фази захоплення Криму, Могильов взагалі зник у невідомому напрямку. А уряд Криму фактично підтримав агресора. Фактично повністю перейшов на їхній бік. Тому, коли говорять, що не давали команд… Кому давати команди?! Могильову?» ‒ каже Турчинов.

Анатолій Могильов у лютому 2014 року повідомляє про відставку, за яку проголосували депутати кримського парламенту, захопленого російськими військовими

Про боягузтво і зраду

На думку Ігоря Смешка, на момент російського вторгнення до Криму українські силові структури мали можливість захистити півострів. Але не зуміли цього зробити через некомпетентну політику тодішньої влади України, стверджує він.

«Якби ми в перші три-чотири дні (з моменту захоплення російським спецназом адмінбудівель у Сімферополі ‒ ред.), згідно з Конституцією і нашим законодавством, просто застосували силу… У військовій справі завжди фактор часу має величезне значення. Повірте, у наших сил спеціального призначення були можливості кардинально змінити ситуацію ‒ просто заарештувати заколотників, які виступили ініціаторами сепаратистських дій. У цих питаннях потрібно віддати наказ. Але було боягузтво і професійне невігластво. І найголовніше ‒ вони (влада України ‒ ред.) не хотіли брати на себе відповідальність. Вони прийшли до влади, їм потрібно було владу утримати у своїх руках. Війна ‒ це досить серйозна штука, щоб її довіряти непрофесійним політиканам. Це справа військових. А хто військових тоді запросив? Військові стукали у двері. Їх ніхто не впустив», ‒ каже Смешко.

Відповідальним за «здачу Криму» в 2014 році вважає Олександра Турчинова і Анатолій Могильов. У зв’язку з цим він у 2019 році звернувся до Державного бюро розслідувань України (ДБР) з вимогою «покарати політиків і чиновників, винних у здачі Криму». Він вважає, що керівники країни тоді «вчинили держзраду, не відреагувавши на появу озброєних людей без розпізнавальних знаків на півострові». Свою позицію експрем’єр Криму пояснює так.

«Була чиясь особиста зацікавленість не вводити [воєнний] стан. Київські політики потім говорили, що їм хтось не радив так робити. Інший варіант ‒ можливо, хтось був сам зацікавлений, підозрюю, за матеріальну винагороду, проводити такі заходи. І третій ‒ небажання займатися жителями Криму, які на наступних виборах потенційно не були б виборцями тих політичних лідерів, які прийшли до влади у 2014 році. З моєї точки зору, люди, які не ухвалили це рішення, вчинили державну зраду. Зрадили всіх тих людей, які жили в Криму, особливо військових. Ось тому ДБР має підняти всі накази. Мене запитують, чи відчуваю я якусь провину. Я скажу так: може, тільки в тому, що я стукав кулаком у київські двері, а треба було стукати кувалдою», ‒ заявляє Могильов.

Олександр Турчинов, зі свого боку, стверджує, що виконувати накази про застосування зброї у Криму в 2014 році було нікому. І це, на його думку, стало основною причиною того, що півострів опинився під контролем Росії.

«Ми отримали більше ніж 70% українських військовослужбовців Збройних сил України (у Криму ‒ ред.), які перейшли на бік агресора. Переважно це офіцерський склад і солдати, більшість із яких мали кримську прописку. Вдумайтеся: менше ніж 30% залишилися вірними українській присязі. СБУ ‒ 90%! (перейшли на службу Росії ‒ ред.). Знаєте, скільки людей з 11 тисяч міліціонерів вийшли з Криму? Менше ніж 1%. Усі інші перейшли на бік агресора. І ви говорите: чого ж ви цим людям не давали команди? Їм вже команди давала Росія!» ‒ наголошує Турчинов.

Російські військові на мисі Фіолент у Криму, березень 2014 року

Залаштункові розмови з Європою і Заходом

Олександр Турчинов говорив Крим.Реалії, що в березні 2014 року представники країн-західних партнерів відмовили йому в наданні озброєння для захисту України від російського військового вторгнення і рекомендували відмовитися від мобілізації, щоб «не провокувати Росію».

«Починається агресія, я даю доручення зв’язатися з усіма нашими стратегічними партнерами і гарантами нашої безпеки і вимагати виконання Будапештського меморандуму. До мене одразу прибули посли провідних держав. Обама (тодішній президент США Барак Обама ‒ ред.) надіслав до мене Джо Байдена (тоді віцепрезидент США ‒ ред.) і Джона Керрі (тоді держсекретар США ‒ ред.). Я спілкувався і з Анґелою Меркель (канцлер Німеччини ‒ ред.), і з багатьма політичними лідерами або їхніми представниками. Мені сказали: «Будапештський меморандум ‒ це політична декларація. Наші солдати не воюватимуть на вашому боці». Тобто ядерна зброя була реальною, а договір ‒ політична декларація! Я просив хоча б допомогти нам з озброєнням. Адже тоді нам катастрофічно не вистачало зброї й військової техніки. А мені сказали: «Вибачте, ми вам будемо допомагати тільки на дипломатичному рівні, тільки міжнародна дипломатична допомога. Тому що військове постачання провокуватиме Росію на посилення агресії». Коли мені телефонували і просили скасувати мобілізацію, тому що ми «провокуємо Росію», я відповідав, що у нас немає інших можливостей захищати країну. Головний висновок, який я зробив під час тих страшних подій, ‒ це те, що кожна країна має розраховувати тільки сама на себе. Наші європейські партнери бояться війни», ‒ вважає Турчинов.

Але Ігор Смешко не вірить цим заявам. Він стверджує, що сам у 2014 році відвідував штабквартиру НАТО, і його запевняли у підтримці України в боротьбі за її територіальну цілісність.

«У березні 2014 року я був із групою високого рівня у сфері безпеки у штабквартирі НАТО. Ми тоді робили все можливе, щоб отримати підтримку від НАТО більш рішучу, ніж вона була. Ми виступали там. І під час ланчу, де були майже всі посли провідних країн, я запитав посла Вершбоу (Александра Вершбоу ‒ ред.), який був першим заступником генсекретаря НАТО, чи дійсно хтось давав такі поради Турчинову щодо того, щоб ми поводили себе таким чином у Криму. Ми знали один одного ще з часів моєї роботи у Вашингтоні. Він досить відверто відповів, що складно уявити, щоб хтось давав такі поради. Не провокувати і не захищатися ‒ це різні речі. А хто ж буде вам допомагати, якщо ви не захищаєтеся самі? Тобто ця теза ще раз говорить очевидно: не було політичної волі й бажання (в української влади захищати Крим ‒ ред.)», ‒ стверджує Смешко.

Штабквартира НАТО в Брюсселі, Бельгія

Що насправді обговорювала в приватних розмовах українська влада з європейськими і західними партнерами України у 2014 році у зв’язку з початком російської агресії, достеменно не відомо. Заяви у ЗМІ з цього приводу, які містять інсайдерську інформацію, суперечать одна одній. Як і заяви Ігоря Смешка й Олександра Турчинова. Офіційно влада Європи і Заходу закликала Росію до деескалації конфлікту на території України.

Як готувався сценарій захоплення Криму

Колишній виконувач обов’язків президента України вважає, що сценарій військового захоплення Криму російська армія відпрацьовувала на військових навчаннях восени 2013 року і використовувала для цього військові ресурси Білорусі.

«Восени 2013 року проходили спільні російсько-білоруські навчання, які називалися «Захід-2013» (спільні російсько-білоруські стратегічні військові навчання, проводилися у вересні 2013 року на кількох полігонах у Росії й Білорусі з участю 10 тисяч військовослужбовців ‒ ред.). Фабула цих навчань була така: в одній суміжній дружній країні незаконні збройні формування захопили владу і скинули конституційно обраний уряд, керівництво країни звертається до дружньої Росії й Білорусі за допомогою для відновлення конституційного ладу, і російсько-білоруські війська забезпечують відновлення законної влади. Це вересень 2013 року! Ще немає Майдану, кризи. До цих масштабних навчань залучені сотні тисяч людей. Відпрацьовувалися логістичні схеми. Коли хтось розповідає, що у 2014 році у Путіна був поганий настрій або скористалися тим, що в Києві ще не сформували владу, ‒ це брехня! Уже з вересня 2013 року російські військові логістично це все відпрацьовували. Навіть більше, Крим готувався до захоплення упродовж довгого часу. У першу чергу вони використовували режим Януковича, його представника в Криму, прем’єра Могильова. Отруєні російською пропагандою люди починали агресивно сприймати власну країну, і все, що було пов’язане з Революцією гідності. Це все технологія війни», ‒ каже Турчинов.

(Офіційну легенду навчань «Захід-2013» її організатори озвучували як «навчання оборонного характеру». «З одного боку ‒ «червоні», які складаються із союзних держав Білорусі й Росії, і країни-учасниці договору про колективну безпеку. З іншого боку ‒ «сині» ‒ коаліція зацікавлених держав під символічними назвами «Мордія», «Ластія», «Вілія» і «Бугі». Умовна держава «Мордія» ‒ це північна частина Росії і частина території Смоленської і Псковської областей, говорили в Міноборони Росії. У межах навчань російські військові офіційно вчилися обороняти стратегічні об’єкти та боротися з диверсантами ‒ ред.).

Ігор Смешко вважає, що план російського військового вторгнення в Україну готувався десятиліттями. На його думку, ухвалення конституції Криму 1992 року і прихід до влади на півострові нині покійного Юрія Мєшкова були складовими цього плану. Але він запевняє: якби українська армія у 2014 році дала відсіч російським військовим у Криму, подальших наслідків вдалося б уникнути.

«Незалежність України я зустрів полковником Радянської армії. Військова машина спеціальної служби Росії ‒ це потужна машина, яка століттями формувалася, незалежно від зміни політиків. Вона завжди готує операції, дії, виходячи зі стратегічних інтересів Росії. Як сказав Путін, найбільша трагедія 20-го століття ‒ це розпад Радянського Союзу. Стратегічно, починаючи з Єльцина (першого після розпаду СРСР президента Росії Бориса Єльцина ‒ ред.), була мрія, як це інтегрувати назад (у межі колишнього СРСР ‒ ред.). Сценарій був, ще коли Юрій Мєшков (перший і єдиний президент Криму, помер у вересні 2019 року ‒ ред.) був. І Тузла була перевіркою. Але в Росії розуміли, що реалізувати цей сценарій неможливо. До 2005 року Україна мала можливість в усіх напрямках відповісти: і у військовому плані, і в економічному, і дипломатичному, й інформаційному. Але ще римляни говорили: сила застерігає, слабкість провокує», ‒ каже він.

Мурал із написом «Крим і Росія» і зображенням карти Криму в кольорах російського державного прапора на одній із вулиць Москви, 25 березня 2014 року

Смешко додає: «У 2014 році Путін «відкрив скриню Пандори». Але що його підштовхнуло до цього? Слабкість України і те, що він мав інформацію, що ніхто захищатися не буде. Наполеон казав, що армія з левів на чолі з бараном завжди буде програвати армії баранів на чолі з левом. Він знав, про що говорив».