(Рубрика «Точка зору»)
Брюссель – Якби ви ще восени запитали мене про економічні та політичні санкції Європейського союзу проти Росії, я б сказав, що під час саміту ЄС, який відбувся у Брюсселі 12–13 грудня, їх, ймовірно послаблять. Але минулого тижня всупереч моїм прогнозам, блок з легкістю продовжив заходи ще на півроку – рішення було одностайним і ухвалили його без реального обговорення.
Здається, ЄС насправді навіть пишається санкціями. Так, вони насправді не руйнують російську економіку, вони точно не змушують адміністрацію Путіна змінити стиль поведінки, і досить багато країн-членів ЄС хотіли б повернутися до бізнесу, як зазвичай, із Москвою.
Але санкції стали символом єдності ЄС та зовнішньої політики в той момент, коли клуб проходить періодом глибоких сумнівів і самоаналізу.
Протягом нічних дебатів, коли ставало зрозуміло, що Британія напевно вийде з клубу ЄС у 2020 році, коли лідери годинами сперечалися про те, чи зможуть вони досягти нульових викидів вуглецю в атмосферу до 2050 року, та коли обговорювалися питання про наступний багаторічний бюджет ЄС, і це питання виявився настільки дражливим, що вони просто відклали його до лютого, не слід недооцінювати той факт, що обговорення питання про продовження санкцій щодо Росії тривало 10 хвилин. Промовчала навіть Італія, яка зазвичай гаряче підтримує зняття санкцій та виступає за тісніші зв’язки з Росією, незалежно від того, хто керує Римом.
Ще на початку цього року продовження санкційного режиму ЄС не виглядало так надійно. Низка середземноморських країн та Угорщина подавали різні сигнали, що нарешті настав час покращити відносини з Росією. Президент Франції Емманюель Макрон також приєднався до них, відкрито сподіваючись налагодити тісніші зв’язки з Росією, поки він натиснув на паузу політику розширення ЄС на Західних Балканах і поставив під сумнів сенс існування НАТО. Для Кремля це був бальзам на вуха.
І коли було оголошено, що лідери України та Росії вперше зустрінуться віч-на-віч у Парижі за посередництва Макрона та канцлера Німеччини Анґели Меркель, деякі дипломати ЄС, з якими я спілкувався, дійсно думали, що механізм санкцій повільно буде скасовуватися.
Під час пресконференції за підсумками «нормандського саміту». Зліва направо: президент України Володимир Зеленський, канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Франції Емманюель Макрон та президент Росії Володимир Путін. Париж, 9 грудня 2019 року
Символ успіху ЄС
І все-таки якось консенсус щодо збереження санкцій вдалося зберегти. Паризька зустріч принесла незначні успіхи, але не зазнала значних проривів. Навіть дипломати з країн, що більш прихильні до Росії, сказали, що зараз «зарано» змінювати курс. Макрон і Меркель запропонували на саміті, що краще зачекати, побачити і продовжувати йти вже випробуваним шляхом. Нові лідери європейських інституцій, такі як глава зовнішньої політики Жозеп Боррель та президент Європейської ради Чарльз Мішель, які навряд чи виглядають як яструби в цьому питанні, наполягали на повній імплементації Мінських угод.
Що насправді вони мають на увазі, ще не зрозуміло. Але очевидно, що санкції, на їхніх очах, стали символом рідкісного зовнішньополітичного успіху ЄС, на що вони можуть вказувати, коли вони заявляють, що «Європа повинна бути гравцем, а не ігровим майданчиком для інших».
Здається, відносини з Росією можуть стати темою для лідерів ЄС, коли вони зустрінуться в березні. Важко передбачати, але якщо Кремль утримається від того, щоб найближчим часом занадто сильно засмутити Брюссель, я все ще думаю, що може настати справжня відлига. Не дивуйтеся, коли в якийсь момент до Ради закордонних справ ЄС буде запрошений Сергій Лавров, а після засідання Ради відбудеться саміт ЄС-Росія – формат, який було припинено з моменту анексії Криму 2014 року.
Рікард Юзвяк – кореспондент Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода в Брюсселі
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода