«Це буде спроба проговорити «червоні лінії» обох сторін». Чого очікувати від переговорів Москви та Вашингтона

Після ультиматуму про нерозширення НАТО на Схід Росія та США 10 січня розпочнуть переговори щодо гарантій безпеки та України за участі ОБСЄ. Потім 12 січня заплановані зустрічі представників Росії з членами НАТО, і вже 13 січня очікуються зустрічі у ширшому колі – за участі Москви, Вашингтона та інших європейських країн. Головна тема – скупчення російських військ на кордоні з Україною та в анексованому Криму. Москва хоче, щоб США та НАТО дали письмові гарантії нерозширення Північноатлантичного альянсу на Схід, зокрема йдеться про Україну, інформує телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».

Член правління Ради зовнішньої політики «Українська призма» Ганна Шелест в ефірі телеканалу «Настоящее время» розповіла, з якими, на її думку, переговорними позиціями Москва та Вашингтон підходять до цієї зустрічі, а головне, чому питання України вирішуватиметься без неї на цих переговорах.

– Те, що Сполучені Штати погодилися на переговори, – не дивно, це було зрозуміло. І якщо будемо відвертими, це й була, мабуть, головна мета Російської Федерації: висунути свої вимоги та змусити країни Заходу, насамперед Сполучені Штати, сісти за стіл переговорів. Таким чином легітимізувати ті вимоги та стурбованості, які висловлюються в Москві.

Тому сам факт зустрічі абсолютно очікуваний. Дуже цікаво, що відбудеться спочатку зустріч США з Росією, а потім зустріч у форматі з НАТО. Те, що буде на порядку денному, і я так розумію, якоюсь мірою це будуть ті абсолютно нереалістичні пропозиції, які прозвучали від Москви, або щонайменше це буде спроба проговорити «червоні лінії», які є на сьогодні у обох сторін.

– З якими переговорними позиціями сторони підходять до цієї зустрічі, якщо вона відбудеться?

– Якщо ми аналізуємо Москву, то це абсолютно максималістські, але чітко продумані вимоги, які ми побачили у чернетці нового договору про безпеку. Досить унікальна ситуація, коли договір спочатку публікується, а потім починається обговорення з тими, [кого хочуть бачити його підписантами].

Наразі позиція Москви, звичайно, не дуже сильна, крім того, що досить нереалістичні вимоги, але й той формат, який пропонується – що це буде договір саме між Москвою та Вашингтоном, а 29 інших країн – членів НАТО фактично будуть повідомлені, – на сьогодні не працює ні для Сполучених Штатів, ні для інших країн – членів НАТО, ні для країн-партнерів, якщо ми говоримо про Україну, Грузію та інші країни, що згадуються в цій угоді.

Якщо ж ми говоримо про Сполучені Штати, то вони підходять швидше до попереднього етапу: «Давайте послухаємо, чого ж ви хочете, вдамо, що ми не проти цього діалогу». Але, з іншого боку, вони підходять з дуже чіткою позицією, що це не лише позиція Вашингтона – це позиція після переговорів з іншими країнами-членами та з партнерами. Тобто, грубо кажучи, 30 проти одного. І ось це вже, звичайно, є більш серйозною переговорною позицією, тому що завжди можна сказати: «Почекайте, ми не будемо з вами ділити світ, як ви хотіли б цього, і не буде повернення на 30-40 років назад, у часи Радянського Союзу».

– Тобто очікувати якихось підписаних документів чи ймовірних поступок – як з одного боку, так і з іншого – від цієї зустрічі не варто?

– Підписаних документів я б точно не очікувала, бо ніхто під час однієї зустрічі не підписує подібний документ, який є абсолютно нереалістичним та просто десь навіть хамським за окремими позиціями, з погляду дипломатії.

Якщо ж ми говоримо про підписання чогось, можна, звичайно, очікувати певної декларації або комюніке після закінчення зустрічі з намірами провести переговори, скликати команди або провести нараду в рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Тобто подібного документу декларативного характеру теоретично очікувати можна, хоча, швидше за все, сторони просто обмежаться певними заявами – надто різні у них позиції на сьогодні.

– Ганно, у Білому домі кажуть, що тема майбутніх переговорів – ситуація на кордоні з Україною. У Вашингтоні раніше неодноразово говорили, що вирішувати долю України без неї не будуть. Але поки що ми не бачимо, щоб Україну запрошували за стіл переговорів, саме за цей, який планується. Все-таки вирішувати щось, якщо все-таки будуть вирішувати, то будуть уже без Києва на цій зустрічі?

– Ні, давайте говорити так: фраза, яка завжди звучить від української дипломатії, «Нічого про Україну без України», не означає, що ми обов’язково щоразу є у кімнаті переговорів. Зрозуміло, що і порядок денний може бути ширшим, і переговори можуть бути двосторонні, і між нашими союзниками. Питання в тому, що перед будь-якими переговорами чи за основними позиціями проводяться консультації з нами та враховується наша точка зору. Тому ми бачили, як після заяв Російської Федерації, так і в принципі протягом цього місяця під час усіх посилень відбувалися і телефонні розмови на рівні міністрів закордонних справ, на рівні президентів, на рівні радників національної безпеки між Україною та США, а також Україною та іншими партнерами НАТО. Тому що давайте не забувати, що на 12 число планується ще й така зустріч, і там Україна має ще більше союзників.

Ми бачили дуже чіткі заяви і від Естонії, і від Польщі, і цілої низки інших держав. Більше того, ці останні події дуже чітко продемонстрували, що ця фраза «Нічого про Україну без України» стосується і Центрально-Східної Європи. Цю ж фразу заявили і країни «бухарестської дев’ятки», що призвело до того, що Джо Байден був змушений вмить зробити зідзвін «бухарестської дев’ятки» плюс США для того, щоб проговорити, що сталося під час телеконференції Москви та Вашингтона.

Для Російської Федерації дуже важливо не тільки Україну виключити з цих переговорів, а й у принципі всіх інших членів НАТО, тому що вони вважають, що саме США можуть диктувати що-небудь у середині альянсу і взагалі говорити, яким чином надалі розвиватиметься європейська безпека. Тому ми знаємо, що на сьогодні йдуть постійні консультації і у Вашингтоні з українським посольством, і в телефонному, digital та всіх інших варіантах режимів між Києвом та Вашингтоном, і у Києві через посольство Сполучених Штатів. Тобто ми не можемо говорити, що просто відсутність України на цій зустрічі в Женеві означатиме, що щось вирішується без України.