Вже десяток країн, що надають Україні військову допомогу у війні з Росією, висловили свою згоду на використання такої зброї по об’єктах на російській території. Лідери деяких держав вагаються, хоча голоси про необхідність такого дозволу звучать все ясніше. Дехто категорично заперечує цю можливість, посилаючись на ризики ескалації та непередбачувану реакцію Кремля. У Москві підігрівають страхи Заходу, не гидуючи прямими погрозами малим державам НАТО з натяком на ядерну зброю.
Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розповідає про один із ходів, який використовує Росія у цьому питанні, що значною мірою характеризує всю її політику щодо окупованої частини України в останнє десятиліття.
В останні тижні травня стався тектонічний зсув в обговоренні дозволу для України завдавати ударів по території Росії зброєю, наданою партнерами чи придбаною за міжнародними контрактами. Європейські лідери, що підтримують це, кажуть про законне, логічне право України на знищення військових об’єктів Росії поза своїми кордонами.
Дедалі більше країн публічно висловлюють свою згоду на це, їх уже 10: Велика Британія, Канада, Фінляндія, Польща, Швеція, Чехія, країни Балтії та Нідерланди. Триває дискусія на цю тему у США. Наприкінці травня парламентська асамблея НАТО заявила, що країнам-учасницям альянсу слід дозволити Україні використовувати західну зброю для ударів по цілях у РФ.
Читайте також: «Обіцянки не виконуємо». Генсек НАТО розкритикував союзників за неналежну підтримку України
Російська ж сторона погрожує ескалацією за такий крок – доходить до звичного вже ядерного шантажу. На небезпечній позиції Росії у цьому питанні наголошують і деякі європейські політики. Зокрема, прем'єр-міністр Італії Джорджа Мелоні виступила із заявою про крайню обачність, яку треба проявляти у цьому питанні.
Реакція Росії на зміну риторики Заходу була очікуваною. Крім окремих кремлівських голосів та заяв МЗС, у притаманній манері щодо ударів по Росії західною зброєю висловився заступник голови Радбезу РФ Дмітрій Мєдвєдєв.
28 травня 2024 року на цю тему у Ташкенті виступив і сам російський лідер Путін. Його судження зводиться до того, що удари по Росії західним озброєнням означатимуть пряме протистояння з країнами НАТО. Він натякнув на ті з них, які мають «невелику територію».
А вже наступного дня у прокремлівському виданні «Профиль» вийшла стаття російського політолога Дмітрія Суслова, де він закликає здійснити демонстративний ядерний вибух у відповідь на дозвіл Україні використовувати зброю проти Росії. Цей вибух, за словами Суслова, мав би ефект «залякування» (саме «устрашение» російською використовує він) на країни Заходу.
Суслов є старшим викладачем факультету світової економіки та світової політики Вищої школи економіки (держуніверситет в РФ), а також обіймає посаду заступника директора Центру комплексних європейських та міжнародних досліджень ВШЕ. Сам Центр очолює політолог Сергій Караганов, який раніше закликав Кремль завдати превентивний ядерний удар по Польщі.
Суслов, як і Путін у своєму виступі у Ташкенті, наголошує на тому, що програмування та встановлення цілей у ракетах Taurus, Storm Shadow та ATACMS здійснюють західні військові, що безпосередньо, з його точки зору, є участю військових цих країн у війні.
Та одне висловлювання у цій загрозливій статті російського політолога розкриває важливий аспект всієї історії питання.
Де ж священні кордони?
13 травня 2024 року у ранковому повідомленні Міністерство оборони РФ заявило про збиття системами ППО українських ракет над територією окупованого Криму. Серед іншого, у повідомленні йдеться про ракети «Вільха» та Storm Shadow. За день до того про приліт американських ракет системи HIMARS заявляла окупаційна адміністрація захопленого Скадовська.
Є відеопідтвердження удару ракет ATACMS по російському полігону в Луганській області наприкінці квітня.
У другій половині травня західними ракетами були знищені російські системи ППО у Донецькій області.
А вже цього тижня у Луганську касетними ракетами спалили аеродром, на якому працювала важлива для Росії РЛС Небо-М.
Це неповний перелік подібних подій тільки за останні тижні. Українські удари західними ракетами по об’єктах на окупованій території стали вже звичним явищем. Їх не приховує російська влада, тепер підтверджують і українські військові.
Але ж 30 вересня 2022 року Росія оголосила анексію захоплених територій України у Донецькій, Луганській, Запорізькій та Херсонській областях. Крим був анексований за 8 років до того, ще навесні 2014 року. Тепер це все прописано у російській Конституції, на цих територіях проводяться так звані «вибори» у російську владу, звідти набирають людей у російські збройні формування і селять там російських громадян. У Росії навіть заборонені карти, де Крим та інші окуповані території позначені як українські. Однак сам Путін, виходить, не вважає ці території Росією: удари по них його червоних ліній не перетинають.
У статті Дмітрія Суслова, яка згадується вище, читаємо: «Все йде до того, що США та кілька союзних їм країн вже найближчим часом можуть дозволити Києву використовувати західну зброю, включаючи далекобійні ракети, для ударів по об'єктах, які, скажімо так, розташовані в міжнародно визнаних кордонах Росії».
Дмітрій Суслов вживає формулювання «міжнародно визнані кордони Росії» в контексті ударів ЗСУ по території РФ
Тобто Росія анексувала територію України, та все ж розраховує на те, що цивілізований світ визнаватиме «міжнародно визнані кордони Росії».
Така позиція викликає низку взаємопов’язаних питань:
1. Чи сам Кремль, попри звинувачення та погрози, не боїться так званої ескалації, ще більше, розуміючи, що реальне протистояння з країнами НАТО призведе до поразки та знищення правлячого режиму у Росії? Настільки, що готовий зміщувати так звані «червоні лінії» власних «кордонів» та визнавати їхню ілюзорність у нинішніх умовах.
2. Чи усвідомлюють серед західних партнерів України, що подібна лабільність російського керівництва у розумінні своїх кордонів може тривати й надалі, коли Україна почне наносити удари по російських військових об’єктах «у міжнародно визнаних кордонах Росії» потужними ракетами?
3. Наскільки у самій Росії сталим стає усвідомлення того, що є територія Росії, а є «територія Росії». Й чи може це стосуватися не тільки Донбасу, Криму та частин Запорізької та Херсонської областей, але і деяких республік у самій федерації, де діє окремий нормативний режим та інше правове положення громадян?
Відповіді на деякі з цих питань ми вже шукали з експертами у ефірах Радіо Донбас Реалії, та продовжимо детальніше розкривати їх найближчим часом.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Чому Путін посилає сигнали про готовність до «переговорів» з Україною? Коментарі експертівКремль бачить захоплені землі не Росією, а санітарною зоною?
Щодо третього питання, то дії Кремля на окупованих територіях дещо дають на нього відповідь: він дійсно відділяє їх від російських регіонів. Приміром, в окупації діють правила, коли людина без російського паспорта не може отримати необхідні для життя послуги та, зрештою, може навіть позбавитись нерухомості: їй заборонено переоформлювати майно без російського паспорта. Натомість, на території Росії така можливість є.
Між цими регіонами та Росією продовжує діяти пропускний режим, подібний до кордону між не дуже дружніми країнами. А у травні 2024 російська влада у відкриту встановила п’ятикілометрову зону з прикордонним режимом між територіями так званих «ЛДНР» та Ростовською областю РФ.
Повертаючись до теми ударів західною зброєю по території Росії, у цьому контексті видно, що окуповані території виступають для Кремля буфером. Він, отже, має прийняти на себе більшість наслідків вторгнення в Україну. Російська влада і не приховує бажання створити «буферну зону» ще й з Харківської області. Нинішній «буфер» з окупованих регіонів, як бачимо, тепер використовується і у кремлівській дипломатії. Тепер, за логікою Москви, це території Росії, але трохи інші – такі, де можна використовувати західні ракети.
Олександр Демченко – журналіст Донбас Реалії, у проєкті з самого старту, з 2016 року. Нині військовослужбовець, консультант фонду «Повернись живим».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Контрнаступ ЗСУ у 2025 році може бути успішнішим, ніж у 2023-му» – генерал армії США ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Росія не може знайти ключ до нашої оборони»: Микола «Абдула» Волохов із 3-ї ОШБр про ситуацію на передовій ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Новий строк Путіна починається сьогодні. Чого чекати Україні?Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.