«Це надовго»: Україна створює Центр протидії дезінформації

Україна посилює боротьбу з російською пропагандою. З березня розпочне роботу Центр протидії дезінформації – державна інституція, яка у співпраці з громадськими організаціями буде протистояти російській пропаганді, повідомив міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко, відкриваючи міжнародний онлайн-семінар «Протидія дезінформації: європейські підходи та стандарти». Цей центр також координуватиме свою роботу з подібними інституціями в Латвії, Фінляндії і на рівні Європейського союзу.

Це повідомлення надійшло на тлі запровадження санкцій проти проросійського політика Віктора Медведчука, його дружини Оксани Марченко, співвласниці телеканалу «1+1», Тараса Козака, який є формальним власником трьох заблокованих телеканалів, пов’язаних із Медведчуком: «112 Україна», NewsOne і ZiK. Телеканали у своїй заяві розкритикували санкції й назвали рішення влади «політичною розправою над невгодними ЗМІ».

Іще кілька років тому за рішення закрити телевізійні канали український уряд розкритикували б усі міжнародні партнери – від різних неурядових організацій до представників західних урядів, які б висловлювали сумнів у відданості України демократичним принципам. Але за сім років російської агресії не лише в Україні, але і в більшості західних країн зрозуміли, що боротися з російськими гібридними загрозами доведеться всім, і краще робити це разом.

Найбільший досвід у цьому питанні накопичила зі зрозумілих причин Україна, тож саме її експерти є серед найбільш затребуваних на Заході. Щоб систематизувати боротьбу з інформаційними загрозами в Україні і краще координувати її з партнерами, уряд працює над реалізацією двох ініціатив – створення Центру протидії дезінформації і проєкту медіаграмотності, над яким Міністерство культури працює разом з Міністерством освіти та Мінцифри, сказав міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко.

«Рухаючись цими двома напрямками у співпраці з РНБО, з офісом віцепрем’єрки з питань європейської інтеграції, МЗС, Мінцифри сподіваємося найближчим часом відповісти на ті виклики, які нам дає російська пропаганда», – вважає міністр.

Як сказав Ткаченко, центр разом з фактчекінговими організаціями створить спільну платформу, щоб можна було не лише виявляти факти «фейків» і маніпуляцій, але також надавати фактично вірну позитивну інформацію про Україну.

«Серед планів – створення онлайн-музею російської пропаганди, щоб показувати, у який спосіб працює російська інформаційна машина. Як ви знаєте, у президента Зеленського є й інші плани щодо створення міжнародного інформаційного хабу, оскільки Україна є країною прикордоння. І тоді той центр, який ми створюємо зараз, набуде більшої ваги і більших можливостей», – додав міністр.

Також свій проєкт, спрямований на протидію дезінформації, планує запустити в Україні Європейський союз. На нього в Брюсселі готові виділити два мільйони євро, щоби покращити протидію дезінформації на місцевому рівні, підняти рівень медіаграмотності в Україні й підтримати високі стандарти медіа.

Деякі європейські експерти критично поставилися до ролі держави у протидії пропаганді. Наприклад, під час нещодавнього українсько-польського форуму, присвяченого інформаційним загрозам і протидії маніпуляціям в інтернеті, деякі польські експерти казали, що замість того, щоб свого часу створювати Міністерство інформаційної політики, було б ефективніше, якби Київ фінансував недержавний сектор і громадські ЗМІ. Також частина оглядачів переконана, що заборона російських соціальних мереж у 2017 році була непропорційною дією з боку української влади.

Держава має особливу роль у протидії дезінформації, але якими інструментами?

В українській антидезінформаційній спільноті по різному поставилися до ініціативи уряду зі створення Центру протидії дезінформації. Одна з пропозицій – вироблення спільної стратегії.

«Держава давно мала наростити інституційну спроможність боротися з ворожими гібридними впливами. Є певні дії у протистоянні дезінформації, які може зробити лише держава. Держава може ввести санкції, наприклад. Ми не можемо цього зробити, бо це є в компетенції лише держави. Тільки держава може мати довгострокову стратегію у боротьбі з гібридними загрозами, бо громадські організації не мають інституційної стабільності, яку мають державні органи», – каже у розмові з Радіо Свобода Любов Цибульська, директорка Групи з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіацентру.

Керівник аналітичної групи з питань гібридної війни Українського кризового медіацентру Любов Цибульська

«Але боротьба з дезінформацією можлива лише у співпраці з громадськими організаціями, які, власне, мають найбільше напрацювань у цьому напрямку», – сказала Цибульська. Тому на етапі створення стратегії інформаційної безпеки, на її думку, державі варто було б підключити експертів із боротьби з дезінформацією, які накопичили найбільше знання і розуміння гібридних загроз.

Наприклад, у сфері моніторингу дезінформації громадські організації працюють дуже успішно, і при розробці стратегій було б варто залишити цю функцію за ними. А там, де більша участь держави, то питання у тому, які повноваження матиме майбутній центр. Як каже Цибульська, дуже добре, що держава візьме на себе організацію навчань із медаіграмотності, тому що освітні проєкти вимагають довгострокового планування.

«Треба також ростити експертів на рівні держави, які будуть цим займатися і не залежати від підтримки донорів, як це відбувається у громадських організаціях зараз, і планувати на далеку перспективу», – наголошує Цибульська.

«Треба розуміти, що Росія робить це системно. Гібридні впливи в неї вказані в усіх стратегічних документах. Тож так само системно маємо працювати і ми», – пояснює вона.

Як каже Цибульська, добре, що українська держава взялася до системної роботи у сфері боротьби з дезінформацією. «Бо це все дуже надовго. На десятиліття вперед. Ми будемо тепер жити у світі дезінформації, і до цього потрібно бути готовим», – додає вона.

Натомість Дмитро Золотухін, колишній заступник міністра інформаційної політики України, налаштований скептично. «Якщо в державі так і немає системи кризових комунікацій, то центр нічого й залишиться нічим», – пише дослідник на шпальтах видання «Детектор медіа». На його переконання, протидія дезінформації – це більше про комунікації, ніж про викриття «фейків».

Крім цього, зазначає колишній урядовець, «не на кожен фейк потрібно реагувати, і не завжди можна реагувати спростуванням, – більше того, спростування є вкрай поганою реакцією для державного органу в більшості випадків, у зв’язку з низьким рівнем довіри до держави загалом».

Дмитро Золотухін вважає, що «фейки» успішно виявляють саме громадські організації – у світі існує понад 170 організацій фактчекерів.

Євген Федченко, директор Могилянської школи журналістики і керівник проєкту StopFake, вважає, що саме міжнародна співпраця зараз особливо потрібна. Виступаючи на зустрічі з польськими колегами, він сказав, що українські фактчекери бачать, що російська пропаганда використовує всюди ті самі прийоми, лише адаптуючи їх до конкретних умов країни, стабільність якої вона намагається підірвати.

Також, на його думку, співпраця на міжнародному рівні потрібна і для того, щоб країни, на які спрямовані російські гібридні напади, могли координувати чи принаймні розуміти дії одне одного.

«Зараз наші колеги краще розуміють, чому Україна мала закрити російські соціальні мережі, заборонити мовлення російських каналів, але сім років тому цього не розуміли, і Україну не підтримували. Тому зараз у співпраці з партнерами на Заході нам потрібно визначити рамки – що таке реальні ЗМІ, а що таке дезінформаційні медіа, – і ми бачимо, що підходи змінюються», – каже Федченко.