Бородянський і Ткаченко прокоментували критику медіаспільнотою їхніх «інформаційних» законодавчих ініціатив

«Така протидія дезінформації може обмежити свободу слова, а журналісти потраплятимуть за ґрати», – такі побоювання висловлюють медійні організації та Національна спілка журналістів України щодо пропозицій із вдосконалення «медійного законодавства», винесених на публічне обговорення парламентським Комітетом із питань гуманітарної та інформаційної політики і Міністерством культури, молоді та спорту й інформполітики (МКМС). Радіо Свобода зібрало позиції сторін дискусії, зокрема і Олександра Ткаченка та Володимира Бородянського.

Журналісти під Адміністрацією президента України. Київ, травень 2019 року

Що обговорюють:

• 9 листопада 2019 року президент України Володимир Зеленський доручив Кабінету міністрів розробити до 31 грудня 2019 року «положення щодо вимог та стандартів новин, механізмів запобігання розповсюдженню недостовірної, викривленої інформації».
• 13 листопада 2019 року голова парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко, представив розроблену народними депутатами концепцію «Закону про медіа», наголосивши, що це ще не проєкт закону, а тези, які виносяться на обговорення.

На думку розробників концепції, зміни необхідні, бо «більшість законів були ухвалені 20 років тому», а також є потреба імплементації до законодавства України Директиви Європейського парламенту та Ради 2010/13/ЄС про аудіовізуальні медіапослуги від 10 березня 2010 року зі змінами, внесеними Директивою (ЄС) 2018/1808 від 14 листопада 2018 року.

Олександр Ткаченко відповідає на запитання журналістів у парламенті

Олександр Ткаченко повідомив, що розробники концепції пропонують, щоб новий закон регулював: види та вимоги до кожного виду суб’єктів медійної діяльності; критерії належності суб’єктів до юрисдикції України; прозорість структури власності та контролю, порядок звітування про структуру власності; ліцензування та реєстрацію; контент (квоти європейського та національного продукту, мова, захист неповнолітніх тощо); порядок розгляду справ про порушення законодавства у сфері медіа; санкції за порушення законодавства у сфері медіа (штрафи, анулювання ліцензії, скасування реєстрації, заборона розповсюдження); обмеження, пов’язані зі збройною агресією, воєнним та надзвичайним станом; правовий статус журналістів, їх права і обов’язки.

• 15 листопада 2019 року міністр культури, молоді та спорту України Володимир Бородянський і перший заступник міністра Анатолій Максимчук представили концепцію захисту інформаційного простору від дезінформації, розроблену міністерством, яку вони планують втілити в окремому законопроєкті.

Володимир Бородянський

Міністр Бородянський закликав представників медіаспільноти долучитися до розробки відповідних законопроєктів. Того дня у дискусії взяли участь близько 50 журналістів, медіаменеджерів, експертів та науковців, зокрема, представники «Суспільного», «1+1», ТРК «Україна», СТБ, «112», Hromadske, «Радіо НВ», «Обозреватель», the Бабель, «Главком», «Детектор.медіа», ЛБ та інших.

• 15 листопада 2019 року медіаспільнота виступила із «Заявою щодо неприпустимості нових законодавчих обмежень свободи вираження поглядів в Україні».

Зокрема, у підписаній багатьма журналістами, редакторами та представниками медійних організацій, зазначається, що «якщо в новому законі про медіа поняття дезінформації та відповідальності за неї буде виписано в такому вигляді, як зараз запропоновано – це означає, що за систематичну публікацію маніпулятивних і неправдивих висловлювань політиків, журналісти будуть нести кримінальну відповідальність».

До того ж у Заяві зазначено: «Наразі в країні існують невирішені проблеми фактичної залежності судових та правоохоронних органів від інших владних інституцій та масштабної корупції в них. В поєднанні з механізмом співрегулювання медіа за участі держави, запропоновані формулювання дезінформації, можуть бути використані будь-якими представниками владних інституцій, як нині діючого, так і всіх наступних урядів для політичної розправи над неугодними медіа та масштабного згортання свободи вираження поглядів в Україні».

Хто і за що критикує:

• Радіо Свобода опитало як «підписантів» Заяви, так і тих, хто бере активну участь в обговоренні законодавчих змін, запропонованих парламентським Комітетом із питань гуманітарної та інформаційної політики і Міністерством культури, молоді та спорту й інформполітики.

Сергій Томіленко

Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України:

– Базова пропозиція НСЖУ: не залякувати журналістів та ЗМІ кримінальною відповідальністю, не запроваджувати державне регулювання журналістської діяльності. Є у законодавстві достатньо важелів, є спецслужби і регулятори... Тож, спочатку нехай вони прозвітують, як відповідні органи захищають державу в умовах інформаційної війни.

У середу, 4 грудня, Національна спілка журналістів України організовує публічне обговорення намірів МКМС запровадити жорстке регулювання журналістської діяльності та передбачити кримінальну відповідальність для медійників. Відповідні ініціативи, які просуває міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський, вже викликали занепокоєння та критику в журналістських і експертних колах. Під час дискусії у НСЖУ, на яку запрошено і міністра Володимира Бородянського, відомі експерти та журналісти обговорюватимуть ризики від суттєвого розширення можливостей влади блокувати діяльність українських журналістів, блогерів та медіа.

Запрошення міністру Бородянському від НСЖУ на публічне обговорення запропонованих законодавчих змін

Світлана Єременко, виконавчий директор Інституту демократії імені Пилипа Орлика

Світлана Єременко, виконавчий директор Інституту демократії імені Пилипа Орлика:

– Інститут демократії імені Пилипа Орлика протягом шести років проводить моніторинг регіональних медіа в різних регіонах України.

Поряд із порушенням журналістських стандартів, професійної етики, матеріалів із ознаками політичної і комерційної замовності, в деяких виданнях ми фіксували й чималу кількість проросійських меседжів, фейків і російської пропаганди. Під час наших медіа-дискусій, круглих столів, конференцій ми неодноразово піднімали питання про необхідність притягнення до відповідальності тих, хто працює на боці ворога в інформаційній війні та проводить антиукраїнську редакційну політику.

Тож я підтримую ініціативи Міністерства культури, молоді та спорту й інформаційної політики щодо захисту інформаційного простору та відповідальність за поширення дезінформації на законодавчому рівні.

Але, якщо детально проаналізувати концепцію, оприлюднену МКМС, то виникає багато питань.

Наприклад, міністерство пропонує заборонити громадянам чи компаніям Росії володіти українськими медіа. Але наскільки це реально? Як це можливо реалізувати? Адже особа з російським громадянством чи компанія із Росії можуть сховатися за громадянином чи компанією із України. Маємо недавній приклад: продаж каналу ZIK пану Козаку, за яким стоїть Медведчук (правда, тут обоє громадяни України).

Щодо кримінальної відповідальності журналістів. Наскільки я знаю, в жодній цивілізованій країні такої відповідальності не існує. У мене особисто як медіа експерта багато обґрунтованих претензій до журналістів. Але все ж я проти притягнення до кримінальної відповідальності за дезінформацію.

Найперше, якщо така відповідальність існуватиме – це підвищить самоцензуру. Наприклад, наш моніторинг свідчить про те, що журналісти регіональних медіа майже не проводять журналістських розслідувань (0,5-1% контексту). Найголовніша причина: страх! Якщо існуватиме кримінальна відповідальність, журналісти взагалі боятимуться піднімати гострі проблеми та болючі суспільно важливі теми!

По-друге, у концепції говориться, що суворе покарання передбачається за умисне і систематичне поширення дезінформації. А вирішувати, чи є текст неправдивим, і чи наносить він суспільну шкоду, будуть суди.

Але чи можемо ми довіряти корумпованим і нереформованим українським судам? І хто та яким чином буде визначати, що таке «суспільна шкода»?

На мою думку, кримінальна відповідальність для журналістів відкриває великий простір для маніпулювання і зловживань. Наприклад, дезінформацією можна визнавати матеріали, які не подобаються владі, або конкретним особам, журналістські розслідування. Тобто, відповідальність за неправдиву інформацію повинна бути, але у якій формі, це ще потрібно обговорювати. Не можна такі складні питання вирішувати поспіхом.

Ще в концепції пропонується створити «самоврядну журналістську організацію, яку буде (частково) фінансувати держава». Хочу нагадати, що ми вже маємо Спілку журналістів (НСЖУ) і Комісію з журналістської етики. Для чого плодити нові організації і витрачати державні гроші? Знову ж таки, якщо держава буде утримувати нову організацію, то чи можна вважати її незалежним саморегулюючим органом журналістської спільноти?​

Ірина Сєдова

Ірина Сєдова, медіакоординаторка, дослідниця Кримської правозахисної групи:

– Пропоновані тези «Закону про дезінформацію» і пропозиція запровадження кримінальної відповідальності за її поширення викликають занепокоєння тому, що насправді неможливо виписати дуже чітко саме поняття «дезінформація», адже у певних ситуаціях дезінформацією може бути визнане будь-що.

Наприклад, коли проходять судові засідання в окупованому Криму, а суддя нечітко читає ухвалу, то адвокат, який для журналістів є у цьому випадку єдиним джерелом інформації, може щось недочути, або почути невірно. Так, був випадок, коли адвокатка недочула слова – «умовний термін», бо суддя дуже швидко читав вирок і «прожував» ці слова, і повідомила журналістам, що присудили «ув’язнення». Журналісти, зокрема і ми (Кримська правозахисна група – ред.) і Крим.Реалії написали новину, що людину засудили до ув’язнення у колонії загального режиму. І уточнити на той момент із інших джерел не було жодної можливості. Тобто, джерело одне – це адвокат. А вже коли отримали вирок у тексті, то побачили, що адвокат помилилася, а ми цю невірну інформацію поширили. Ясно, що ми тоді вже все уточнили і пояснили, але за тими змінами, які пропонують – за «законом про дезінформацію» – нас би могли зробити вже фігурантами кримінального впровадження.

Цей приклад показує, що, по-перше, пропоновані зміни перекладають відповідальність із спікерів на журналістів, а по-друге, неможливо в законі прописати усі можливі ситуації і випадки, коли журналіст може поширити інформацію, яку він сприйматиме як достовірну, а вона виявиться дезінформацією.

Чому в законодавстві розвинутих демократичних країн немає чітко окреслених стандартів та норм щодо цього?

Тому, що неможливо чітко виписати ці стандарти, щоб вони описували кожний окремий випадок, неможливо чітко написати, що таке дезінформація, тому що дезінформацією в певних умовах можна назвати будь-що.

Є редакція, яка має контролювати все і розбирати кожний конкретний випадок, є комісії із журналістської етики та стандартів, є інші закони, які захищають право громадян на отримання достовірної інформації.

А запропоновані зміни хочуть усю відповідальність покласти на конкретного журналіста і тоді будуть відповідати не ті, хто став джерелом дезінформації, а журналісти. Це обмежить журналістів, але не руйнівні інформаційні впливи. Оце найбільша загроза в цій ситуації.

Згідно із моїми дослідженнями, основна дезінформація розповсюджується на сайтах окупантів чи на спеціально створених сайтах, які не мають вихідних даних. Ми не знаємо, хто це пише і де ці «редакції» знаходяться.

Більшість мови ворожнечі, розпалювання національної ненависті, пропаганди війни і жорстокого поводження іде з пабліків у соціальних мережах.

Ящо ми будемо боротися із журналістами і обмежувати свободу слова замість того, щоб протидіяти інформаційній війні, яка насправді точиться в інших шарах інтернету, тому що досліджень у нас немає – це буде дуже погано.

Моя позиція така – спочатку треба вивчити, що таке інформаційна війна: шляхи, тактики, стратегії, яким чином здійснюються найбільші інформаційні впливи, а потім вже регулювати.

Ми можемо зараз жорстко зарегулювати журналістів і тим самим обмежити базовий принцип демократії – свободу слова, але це ніяк не обмежить інформаційні впливи і не захистить країну від інформаційної агресії.

Ті, хто отримує гроші, за розпалювання національної, релігійної, етнічної ворожнечі на сайтах – так і будуть це робити.

Я знайшла 100 сайтів, які розповсюджують жорстку мову ненависті. На них за місяць приходить до мільйона відвідувачів. Тож, замість того, щоб протидіяти цьому, страхом кримінального переслідування журналістів хочуть обмежити свободу слова.

У нас в законодавстві врегульоване телебачення і радіомовлення, але інтернет не врегульований. Можливо, варто норми, які регулюють телебачення і радіомовлення, поширити і на інтернет. Там є заборони і обмеження, але виписані цілком нормально, як і в інших європейських країнах.

Ще одна небезпека, на мою думку, це теза про «інформаційного омбудсмена». Небезпечна фраза від Бородянського прозвучала, що «інформаційний омбудсмен буде моніторити весь контент і подавати позови до суду в інтересах суспільства».

Але інформаційний омбудсмен має захищає права людини і він не може подавати «позови до суду в інтересах суспільства».

Основна наша пропозиція така: всі міжнародні норми забороняють розпалювання ворожнечі і пропаганду ведення війни і українське законодавство теж ці норми має, але треба чіткіше прописати, що таке мова ворожнечі і що таке пропаганда ведення агресивної війни. Це не дезінформація, це інше. В стандартах ОБСЄ є критерії визначення «мови ворожнечі». Треба зробити акцент на цьому.

Це дійсно небезпечні речі: розпалювання ворожнечі; дискримінація за етнічною та релігійною ознакою; ведення інформаційної війни, коли одна держава закликає до агресії стосовно іншої держави. Це треба регулювати, цей контент є дійсно небезпечним і вважається кримінальним злочином. Ось це треба моніторити, контролювати і забороняти.

Тарас Шевченко

Тарас Шевченко, директор «Центру демократії та верховенства права»:

– На концептуальному рівні запропонований підхід загалом правильний, а от на рівні конкретних ризиків – потрібно дочекатися повного тексту законопроєктів. Дещо інакше ставлення до ініціативи кримінальної відповідальності за дезінформацію. Ймовірно, там є концептуальна помилка.

Вікторія Сюмар, народний депутат фракції «Європейська солідарність»

Вікторія Сюмар, народний депутат фракції «Європейська солідарність»:

– Вони постійно доопрацьовують, і наскільки мені відомо, питання щодо фейків (фальшива новина, розповсюдження завідомо невірної чи перекрученої інформації із певною метою – ред.) планують окремо винести. У медіа хочуть записати норму про реєстрацію всіх інтернет-ЗМІ і прив’язати до цього питання акредитації та отримання прав.

Ідею про кримінальну відповідальність журналістів я вважаю шкідливою і такою, що суперечить ідеї «Закону про медіа», який має врахувати євродирективи. Це євроінтеграційний закон, а в жодній країні Європи немає кримінальної відповідальності за фейки.

Тетяна Попова

Тетяна Попова, колишній заступник міністра інформаційної політики України, експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека»:

– На мою думку, треба брати виключно вже перевірені європейські аналоги: французький закон із протидії фейкам та німецький закон із протидії мові ворожнечі. І не вигадувати ніякої кримінальної відповідальності за дезінформацію, бо з нашими судами – перші, кого туди запроторять корупціонери, будуть журналісти-розслідувачі: Денис Бігус, Михайло Ткач, Наталка Седлецька, Крістіна Бердінських та інші.

Тетяна Печончик

Тетяна Печончик, голова правління ГО «Центру прав людини ZMINA»:

– В озвучених тезах представників нової влади щодо закону про медіа міститься багато суперечливих позицій, які викликали критику медіаспільноти та правозахисників. Намагання надмірно зарегулювати медіадіяльність, прив'язати статус журналіста до доходів від журналістської діяльності, запровадити кримінальну відповідальність за дезінформацію, ввести посаду інформаційного омбудсмена з абсолютно невластивими для обмудсманів функціями – все це спроби «рубати сокирою» там, де потрібна «хігургічна робота скальпелем».

Справді, законодавство, яке стосується поширення інформації, потрібно вдосконалювати (наприклад, в частині протидії мові ворожнечі, фейкам і дезінформації, а також для деолігархізації і зменшення впливу власників на редакційну діяльність).

Наприклад, наше опитування журналістів, проведене разом із Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, показало, що однією із найбільших проблем є цензура з боку власників. Утім, пропозиція застосовувати санкції щодо засобів масової інформації, які, наприклад, протягом трьох років є постійно збитковими, як метод боротьби зі впливом власників на ЗМІ є сумнівним.

Для цього потрібні інші інструменти: чітке регулювання про розділення повноважень у ЗМІ, створення редакційних рад та редакційної політики без участі власника чи інвестора, чітке регулювання прямої та непрямої політичної реклами тощо. Також важливим є розвиток механізмів саморегулювання в журналістському середовищі, наприклад, через Комісію з журналістської етики чи інші подібні майданчики. Іншою складовою проблеми є те, що величезну частину контенту, який наповнений фейками і мовою ворожнечі, пропагандою війни, продукують і створюють сайти, які узагалі не є медіа, часто це поширюється у коментарях, через форуми і соціальні мережі. Тому потрібно дивитися на цю проблему ширше.​

Що відвіли Олександр Ткаченко та Володимир Бородянський?

• Щодо тез, які викликали найбільшу критику медіаспільноти, зокрема, про дезінформацію та кримінальну відповідальність за неї, Радіо Свобода звернулося за коментарем до Олександра Ткаченка, голови Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики, колишнього генерального директора «1+1».

«Два останні слайди нашої презентації концепції «Закону про медіа» ми зняли, тобто того, що стосується дезінформації, у нашому законопроєкті не буде. Це тема іншого обговорення і інших законодавчих ініціатив – від МКМС», – повідомив Радіо Свобода Олександр Ткаченко.

• Через преслужбу МКМС 28 листопада надійшла відповідь на запитання Радіо Свобода від міністра культури, молоді та спорту й інформаційної політики Володимира Бородянського (голови правління телеканалу СТБ із 2004-го по 2018 рік – ред.):

– Чи погоджується МКМС із застереженнями медіа-спільноти про те, що у жодній європейській країні немає кримінальної відповідальності за дезінформацію, бо це може зашкодити свободі слова? Якщо ні, то чому?

– Давайте почнемо з того, що єдиного терміну «дезінформація» взагалі немає у жодному з європейських законів. А оскільки немає цього единого визначення, багато хто з медіа-експертів та журналістів, з якими ми дискутуємо та працюємо спільно в робочих групах над концепцією закону про дезінформацію, самі погоджуються з тим, що, власне, в цьому базово теж полягає проблема – у відсутності єдиного визначення терміну. Тому, не можна однозначно та коректно стверджувати, що в досвіді європейських країн немає тієї чи іншої форми відповідальності за дезінформацію, тому що сам сталий термін – відсутній. Але він присутній в Code of Practice on Disinformation.

Я вже говорив це багато разів, але повторю: Україна наразі знаходиться на вістрі гібридної війни. Вона стикнулася із викликами, які не поставали перед жодною з європейських і світових країн. До цього, як це сталося з Україною, ніхто навіть не міг припустити, як сам принцип СВОБОДА СЛОВА може бути цинічно та зухвало використаний для знищення демократичних цінностей. І ми маємо захищати свою державу та її інформаційний простір. Ми можемо і маємо формувати в світовому контексті нові правові моделі, які дозволяють ефективно відповідати на виклики гібридної війни. Елементами таких дій стане введення в законодавче поле поняття та критеріїв «дезінформації». Це передбачає надання додаткових державних гарантій працівникам медіа, аби унеможливити будь-яку форму тиску на них. Це стосується не тільки фізичного захисту журналістів, але й захисту від фінансової, юридичної, психологічної та будь-якої форми тиску.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Депутат Холодов пригрозив «Схемам» судом і заявив, що бізнес продав – але не сказав, кому

«Ерозія свободи преси»: за 2019 рік моніторинг НСЖУ зафіксував 60 нападів на журналістів в Україні

Голова НСЖУ засудив Портнова за тиск на журналістів​

Європейська федерація журналістів: «вирок» Асєєву є кричущим порушенням свободи слова​

«Схеми» домоглися скасування ухвали про надмірний доступ до внутрішніх даних редакції слідчими ДБР​