«Хто ти такий?»: біженці у Латвії створили театр та допомагають ЗСУ

Вони з Донецька і Маріуполя, Харкова і Полтави, Києва і Черкас. Ці діти могли би ніколи не зустрітися, але в їхнє звичне життя прийшла війна – і через бойові дії вони залишили свої домівки, стали біженцями і знайшли прихисток у Латвії.

Їх згуртувала українська вчителька Олена Сіриченко. Вона через російську агресію теж переїхала у Ригу. Олена влаштувалася на роботу в місцевій школі і почала навчати дітей-біженців з України. А потім вирішила створити театр для дітей. Тут хлопці та дівчата познайомилися і об’єдналися, щоб бути в україномовному середовищі і допомагати українській армії.

Киянка Олена Сіриченко більше року живе у Латвії. Через повномасштабну війну вона разом з донькою Ярославою переїхала у Ригу. Одним з перших завдань у новій країні було знайти школу для доньки.

Ярослава грає на фортепіано, тож знайомі порекомендували їм заклад номер 45 – тут після уроків учні опановують гру на музичних інструментах та займаються вокалом.

Олена Сіриченко переїхала у Латвію разом з донькою Ярославою

Прийшовши у школу, Олена не лише влаштувала доньку, але й знайшла собі роботу: «Директорка настільки відгукнулася, дізнавшись, що я – колега-вчитель і що я – філолог український. Вона каже: «У нас українські діти і ми не можемо їм допомогти. Візьміть хоча б маленьких, щоб з ними читати, щоб вони букви не забули». І так з маленькими почалося. В серпні директор телефонує і каже, що вже дуже багато дітей додалося і багато старших дітей: «Ви нам потрібні».

Учні в Олени Сіриченко є у кожному класі. Загалом українських дітей-біженців в навчальному закладі – 70. Вони вчаться по дві години на тиждень, але оцінок жінка не ставить: її завдання – полегшити навчання дітям за кордоном. З молодшими Олена пише, читає та вчить вірші. З старшокласниками – розбирає складні теми зі шкільної програми, які складно опанувати самостійно, навчаючись в українській школі онлайн.

Нині у театрі є хлопці та дівчата з Києва, Харкова, Маріуполя, Донецька, Черкас та Полтави. Це їхній перший акторський досвід

Поступово в Олени Сіриченко виникла ідея поставити зі школярами виставу. Інформація про спектакль швидко розлетілася серед українців у Латвії. Охочих дітей-переселенців виявилося чимало. І це були не лише учні з Олениної школи.

Віталій Гапоненко з Черкас дізнався про театральний гурток від мами. Хлопець вирішив спробувати власні сили і покликав з собою друга.

«Я зрозумів, треба сюди ходити, розвиватися. Це об'єднує дітей, тому що багато дітей, які приїхали сюди, у них немає друзів, вони сидять самі вдома, треба якось об'єднуватися, спілкуватися», – каже Віталій.

Репетиції відбуваються в актовій залі школи, де навчає українська вчителька

Дар’я Приходько з Харкова познайомилася з Оленою Сіриченко у волонтерському центрі, де разом виготовляли окопні свічки для військових. На пропозицію зіграти у виставі – дівчина погодилася одразу.

«Не вистачає українського, і тому ти шукаєш усюди, де можна розмовляти українською та якось підтримувати культуру», – додає Дар’я.

Нині у театрі є хлопці та дівчата з Києва, Харкова, Маріуполя, Донецька, Черкас та Полтави. Це їхній перший акторський досвід. Олена Сіриченко вже ставила спектаклі з учнями, коли працювала в українській загальноосвітній школі і у військовому ліцеї Богуна. У репертуарі педагога було три вистави. Нині ж вибір зупинився на сатиричній комедії «Хто ти такий?» за твором «Мина Мазайло» Пантелеймона Куліша.

Виставу переклали на латиську мову, щоб її змогли побачити і латиші, які прийняли українських біженців

«Взагалі таке питання, яке в усі часи буде для людини не зайвим. Це – українська класика. Цей твір програмовий, він вивчається в 11 класі і виносився раніше на ЗНО. Головний, вагомий аргумент, що цей твір – актуальний, хоча йому майже сто років. Головний герой вирішив, що змінивши своє прізвище (з українського на російське – ред.) стане значно кращим. І що завадою в його житті є тільки прізвище», – розповідає вчителька.

Репетиції відбувалися в актовій залі школи, де навчає Олена. Керівництво освітнього закладу забезпечило юних акторів технікою і декораціями. Наступним постало питання вбрання та реквізитів. Спершу компонували з того, що вдалося вивезти з собою з України, потім з речима допомагали благодійні організації.

Подивитися на виставу прийшли і українські захисники, які проходять реабілітацію у Ризі

Учасники театрального українського гуртка вирішили – виставу варто перекласти на латиську мову, щоб її змогли побачити і латиші, які прийняли вимушених мігрантів у своїй країні. Цим опікувалася місцева перекладачка. А титри зробила директорка школи, в якій працює Олена – вона ж їх і вмикає під час кожного виступу.

Виставу «Хто ти такий?» діти-біженці з України презентували вже тричі. Кожного разу – зала переповнена. Серед особливих глядачів у першому ряді – українські захисники, які проходять реабілітацію у Ризі.

Під час кожної вистави діти збирають гроші. Половина суми йде на розвиток молодого театру, а інша частина – на допомогу ЗСУ, розповідає Олена: «Багато моїх учнів зараз на війні, і загинуло, і в полоні були хлопці. В нашій сім'ї присутні оці всі листування: «А де ти?», «А як?». Звичайно, кожен раз на думці, як ми можемо допомогти і що ти можеш зробити».

Під час кожної вистави діти збирають гроші. Половина суми йде на допомогу ЗСУ

Про український театр дітей-переселенців швидко дізналися у Латвії, їх почали запрошувати й на місцеві заходи.

«На День вишиванки нас запросили біля пам'ятника Шевченка в Ризі читати вірші українською, грати українську музику. Діти залюбки відгукуються, приєднуються, беруть участь. По-перше, вони між собою спілкуються, зв'язок постійний, по-друге, ми говоримо про Україну. Україна на слуху, і нам зараз дуже потрібна світова підтримка. Тому вбачаємо у цьому свою таку місію», – каже педагог.

У планах молодіжного театру нові постановки і розширення

Поки у дітей шкільні канікули, але театральне життя продовжується. Нещодавно вони відвідали майстерклас з акторського мистецтва, готуються до онлайн-вистави для військовослужбоців, бо не всі фізично можуть прийти на спектакль. У планах – нові постановки і розширення.

«А можна до вас менших?», «І тих іще менших?», «Щоб діти були серед дітей». Просять батьки набрати групу – від першачків і молодша школа, і середніх, щоб діти постійно були в україномовному середовищі. Це все робиться для того, щоб ці діти, які зараз тут, щоб вони хотіли, могли повернутися в Україну, щоб вони не забули свою мову, свою культуру», – підсумовує Олена.

У Латвії офіційно зареєстровано понад 35 тисяч українських біженців.