Туманні перспективи: з якими проблемами зіткнулися українки в Британії

Альона Семко

Для переселенок з України життя у Великій Британії з кожним місяцем стає дедалі складнішим. Вони масово втрачають дах над головою, який надали їм британські сім’ї. А низькокваліфікована малооплачувана робота, яку пропонують у центрах зайнятості (джобцентрах), не дозволяє біженкам почуватися настільки впевнено, щоб самостійно платити оренду на загальних засадах.

Які варіанти житла існують для українських біженок у Британії? Як їм самостійно утримувати себе в чужій країні, не маючи змоги отримати роботу, відповідну рівню професіоналізму та освіти?

Авторка цієї статті, яка після повномасштабного вторгнення в Україну теж опинилася з дитиною в цій країні як біженка, опитала українок, які потрапили у скрутну ситуацію. На їхньому прикладі, а також – своєї особистої історії, розповідає про проблеми, які перешкоджають переселенцям у Британії стати на ноги.

Три шляхи гостинності

У Великій Британії діють три шляхи підтримки українців, які хочуть або в’їхати в країну, або залишитися тут. За інформацією вебсайту державного сектору Сполученого Королівства, можна подати заяву за такими опціями:

1) Програма допомоги сім’ям з України – якщо біженець має родича, який є резидентом Великої Британії.

2) Програма «Житло для України» (Homes for Ukraine) – якщо біженці хочуть скористатися підтримкою британського спонсора на шість місяців. Тобто місцеві жителі надають українцям житло у власному будинку.

У Велику Британію прибуло майже 200 тисяч українських біженців

3) Схема продовження перебування для українців – якщо:

а) був дозвіл на перебування у Великій Британії в період з 18 березня 2022 року до 16 листопада 2023 року (цей дозвіл не обов’язково повинен охоплювати весь цей період);

б) був дозвіл на перебування у Великій Британії і термін цього дозволу закінчився 1 січня 2022 року або пізніше.

Для подання заяви за цією схемою британський спонсор не потрібний.

Скільки в Англії вимушених переселенців із України?

Кількість вимушених переселенців з України у Великій Британії зростає з кожним місяцем.

За даними The Migration Observatory, станом на травень 2023 року в країну прибуло близько 174 тисяч українців (власників віз): 51 500 – за сімейною схемою та 122 400 – за спонсорською.

Сімейні та спонсорські схеми України у Великій Британії: заявки та видачі віз

Тоді як за даними GOV.UK, вже на листопад 2023 року за українською схемою до Великої Британії прибуло 192 100 власників віз, з них: 55 400 осіб – за сімейною схемою, 136 700 – за спонсорською.

Умови життя ускладнюються

Ті українці, які не знаходять роботу, отримують доступ до універсального кредиту – платежу, який допомагає покрити витрати на проживання. Його виплачують, якщо у людини низький дохід, вона не працює чи не може працювати. Нарахування виплат (це різниця між прожитковим мінімумом у 1180 фунтів та зарплатою) контролюють фахівці джобцентрів (центрів зайнятості). Завдання джобцентрів – агітувати людей більше працювати.

Також щомісячно виплачується дитяча допомога у розмірі 96 фунтів на кожну дитину.

Акція на підтримку України у Великій Британії

Однак умови життя для українок у Великій Британії поступово ускладнюються.

По-перше, отримувати допомогу (на дорослого) стає важче: якщо раніше працездатній біженці достатньо було відвідувати курси англійської мови та працювати 12–16 годин на тиждень, то з вересня 2023 року фахівці джобцентрів почали вимагати 25 робочих годин, у листопаді їм рекомендували працювати щонайменше 30 годин на тиждень, а вже у січні 2024-го – 35 годин. Відмова працювати спричиняє санкції, які зупиняють виплату допомоги.

По-друге, українки зараз змушені шукати соціальне житло (недорога оренда, яка надається в порядку черги для незаможних верств населення) або винаймати приватне (дорожча оренда, що супроводжується низкою зобов'язань перед орендодавцем). До того ж доходи, які пропонує країна, що приймає, не дозволяють жити безбідно. Навіть дипломи про вищу освіту, великий стаж роботи та знання англійської мови не гарантують успішного працевлаштування.

«Не витягую життя в Англії без соціальної допомоги»

Ірина (ім’я змінено на прохання героїні публікації) – вчителька початкових класів із Херсонської області. 39-річна жінка приїхала до країни з чотирирічною дочкою у грудні 2022 року. Оселилися у спонсора у маленькому селі.

Першою метою було – влаштувати дитину до школи, другою – знайти роботу на неповний робочий день. Як потім виявилося, ні диплом про повну вищу освіту, ні 20-річна педагогічна діяльність, ні знання англійської мови на рівні Upper-Intermediate не допомагають влаштуватися на аналогічну посаду в Британії.

«У минулому навчальному році мені казали, що я не «котируюсь» тут як учитель початкових класів, і максимум, на що можу розраховувати – це посада асистента вчителя, – згадує Ірина. – Незважаючи на те, що у джобцентрі знали про мою зайнятість в Україні (я продовжую вести онлайн-уроки для українських школярів), фахівці пропонували розглянути інші вакансії в Англії. Зокрема, мені рекомендували прибирати готелі, доглядати людей літнього віку або працювати на кухні».

Минулої зими Ірині не було з ким залишити дитину. Місце у школі доньці дали лише за пів року після прибуття в країну. Незважаючи на те, що навчальний заклад розташований в іншому селі, шкільний автобус одразу не надали. Щоранку жінка відвозила дівчинку до школи і по обіді забирала її. На це витрачалося 1,5 години вранці і, відповідно, стільки ж в обід. Таким чином, на роботу залишалося зовсім мало часу. До того ж Ірина їздила на мовні курси.

«Звісно, на дві-три години двічі на тиждень на мене ніхто з роботодавців не чекає, – пояснює Ірина. – Але все одно на кожній зустрічі у джобцентрі мені наполегливо рекомендували йти працювати. Ми живемо в селі, у школах якого робочих місць немає. Тут мені пропонували працювати безкоштовно на волонтерських засадах… Я відмовилася».

Щоб підтвердити кваліфікацію у Британії, потрібно скласти певні іспити. За словами Ірини, деякі українки підтверджують дипломи платно – за швидкий варіант вони платили 200 фунтів, за довгий (1,5-2 місяці) – 70 фунтів. Ірина цього не робила.

Влітку в джобцентрі Ірині, каже, погрожували санкціями, які можуть зупинити виплати з безробіття. Їй надали випробувальний термін до кінця вересня. Неприємна розмова сталася перед канікулами.

«Щоб донька не заважала мені працювати під час канікул, фахівець рекомендував принести довідку від лікаря про те, що вона потребує спеціального догляду, – розповідає Ірина. – Я сказала, що моїй доньці не потрібен спеціальний догляд, вона просто маленька і хоче бути з мамою. Тоді фахівець джобцентру сказав: «Якщо у дитини стрес, принесіть рецепт від лікаря про те, що вона приймає антидепресанти». Але моя дитина не приймає антидепресанти! Ще мені запропонували просити інших українців доглянути дитину, але у людей своє життя. Я хвилювалася все літо, бо не витягую життя в Англії без соціальної допомоги».

До літніх канікул (починаються в країні з 19 липня) Ірина влаштувалася працювати у сільський паб офіціанткою, під час них – перебувала з дочкою та моніторила пропозиції щодо працевлаштування. Роботу пропонували далеко від місця проживання. Ірина шукала варіант, щоб переїхати до іншого села – ближче до знайденого місця роботи. Але такого варіанта не знайшла.

«Після стресової зустрічі у джобцентрі я потім двічі їздила туди зі знайомою британкою, – каже Ірина. – На мій подив, у присутності англійки зі мною розмовляли шанобливо та обережно. Мені натякали, що треба починати з маленьких кроків та погоджуватися на будь-які пропозиції. І що слід наймати няню для дитини. Знайома британка запитала: «Ви хочете, щоб Ірина працювала за 10 фунтів на годину і оплачувала няню, яка коштує 15 фунтів на годину?» Фахівець відповів: «У нас такі інструкції». Ще сказав, що я можу звернутися за допомогою про надання помічника з догляду за дитиною, його послуги оплачуватиме держава. Але знайти людину, згодну рано приїжджати в наше село, важко».

Ірина каже, що зараз ситуація дещо змінилася – у Британії спостерігається дефіцит вчителів та помічників вчителів:

«Тобто наші дипломи вже годяться, і в джобцентрах допомагають збирати всі необхідні документи для працевлаштування педагогів. Але зазвичай українських вчителів запрошують на повний робочий день. Декілька агентств із працевлаштування сказали, що під мої параметри я нічого не знайду. Можна працювати тільки асистентом вчителя, що працює з учнем віч-на-віч у зручний для обох час».

Пам’ятник правителю України-Русі, князю Володимиру в Лондоні біля посольства України у Великій Британії. Лондон, березень 2022 року

Ірина продовжує працювати в українській школі онлайн. Має 24 години уроків на тиждень, але зарплата в 11 тисяч гривень не відповідає рівню життя в країні, яка її прийняла. Наразі біженка шукає роботу асистента вчителя у британській школі.

Яку роботу пропонують українцям?

Більше від половини (58%) переселенців працюють у сфері, яка відрізняється від тієї, в якій вони працювали в Україні – про це свідчать офіційні дані британського уряду.

Найбільш поширеними галузями, які їм пропонують центри зайнятості та роботодавці у Великій Британії, є: готельний бізнес (26%), виробництво або будівництво (13%), а також – вирощування продуктів харчування у сільському господарстві та фермерстві (10%).

Більше від половини українців у Великій Британії працюють в іншому галузевому секторі

У рідній країні для тих українців, які стали біженцями у Великій Британії, найбільш поширеними були галузі: викладання та освіта (12%), інформаційні технології та комунікації (12%), роздрібна торгівля (12%). Більшість чоловіків (52%) працюють у тому ж секторі, що й в Україні, але лише 36% жінок змогли знайти роботу за фахом.

Дані з працевлаштування доступні завдяки огляду гуманітарного реагування Великої Британії (UKHRIS), зібраного ONS у співпраці з Міністерством внутрішніх справ та Департаментом з питань вирівнювання, житлового будівництва та спільнот.

Чому українські лікарі не працюють лікарями

24 лютого 2022 року Оксана (ім’я змінено на прохання героїні публікації) виїхала із сином та чоловіком (який не є громадянином України) до Молдови, до свекрухи. 13 серпня жінка із сином приїхала до Великобританії. Цю країну обрала не випадково.

«Ми з чоловіком працювали тут з 2005 по 2008 роки, коли я закінчила Київський медичний університет, – розповідає вона. – Приїжджали з метою заробити – і доглядали літніх людей».

Повернувшись до України, Оксана закінчила інтернатуру та Національну медичну академію післядипломної освіти. Наразі вона – педіатр вищої категорії, дитячий алерголог-імунолог зі стажем роботи 12 років.

«Коли я приїхала до Англії як переселенка, я впевнено знала мову на рівні Intermediate. Для мене та інших медиків через джобцентр було організовано інтерв’ю, під час якого нам повідомили, що ми можемо працювати лише як support-workers. Це рівень санітарки. Пояснили свою позицію тим, що багато українок не знають англійської мови та специфіки їхньої системи. Насправді, тут ніколи наша освіта не прирівнювалася до місцевої», – ділиться біженка.

Українські медики в Англії можуть працювати парт-тайм та підтверджувати свою кваліфікацію за схемою:

• мовний іспит IELTS, який потрібно скласти протягом двох років після приїзду;
• теоретичний іспит PLAB1, що підтверджує університетську освіту та містить питання з усієї медицини;
• великий практичний іспит PLAB2.

Водночас, за словами Оксани, байдуже, офтальмолог ти чи гінеколог, маєш знати все. На підтвердження кваліфікації слід витратити п’ять років, каже вона.

«Різниця з Польщею та Німеччиною в тому, що там після мовного іспиту ти можеш працювати помічником лікаря, – пояснює Оксана. – А у Британії, поки не здаси всі три іспити, ти навіть помічником не зможеш працювати».

Акція у Лондоні, приурочена до річниці повномасштабної війни Росії проти України, 23 лютого 2023 року

Останнім часом у цій системі відбулися зміни – якщо раніше двотижневі курси перед іспитом IELTS були платними (260 фунтів), то тепер вони надаються безкоштовно.

«Основна проблема в тому, що Англія – дорога країна, а на підготовку до першого іспиту потрібно багато часу. Якщо в тебе сім’я, то багато часу йде на побутові питання, і не виходить добре готуватися. Деякі люди сидять на мінімалці (на державних виплатах), їм оплачують соціальне житло, але вони весь час витрачають на підготовку до іспитів», – пояснює біженка.

Оксана вирішила знайти роботу. Коли вона приїжджала до джобцентру, їй рекомендували працювати хоча б парт-тайм і натякали, що країні не вистачає прибиральниць та іншої робочої сили.

«Їм насамперед потрібні некваліфіковані фахівці, – розповідає Оксана. – А я вирішила, що спробую влаштуватися бодай в аптеку фармацевтом. Були вакансії, я розмістила заявку, відправила резюме, заповнила величезний опитувальник. Прийшов відгук про те, що я добре відповіла на запитання, і мене запрошують на інтерв’ю. Коли я приїхала, мені сказали, що вже не потрібна. «Якщо ви прийшли, проведемо інтерв’ю, – поблажливо сказали мені. – Але ми вже взяли людину на це місце, тож можете пошукати роботу деінде». Надалі були постійні відсилання та ігнори. Це прикро, коли спочатку тобі кажуть: «Так», ти приїжджаєш на інтерв’ю, а потім тиша... Пізніше досвідчені люди мені пояснили, чому я не могла влаштуватися до аптеки. Роботодавцям не підходять як люди, які мають недостатньо знань, так і люди, які знають занадто багато для цієї роботи. У моєму випадку вони вважали, що я можу давати поради покупцям, а я маю тільки продавати ліки».

За словами Оксани, поки що в країні немає нормальної системи адаптації медиків до місцевої системи:

«Фахівці, які мають наукові звання та вищу освіту, але без гарного знання мови, їм не потрібні. Хоча я чула, що зараз хочуть покращити схему працевлаштування медичних працівників із України».

Паралельно в джобцентрі Оксані, за її словами, постійно говорили, щоб вона погоджувалася на support-workers (роботу в госпіталі, яка передбачає дрібні маніпуляції з догляду). Але через проблеми зі спиною вона фізично не може виконувати таку роботу.

«Джобцентр – це найстресовіша організація, бо тобі постійно кажуть: «Працюй. Більше працюй! Ще більше працюй!» – каже Оксана.

Жінка влаштувалася на посаду помічника вчителя, працює три дні на тиждень і має небагато часу на підготовку до першого іспиту.

Вона зазначає, що велике значення при працевлаштуванні у Великобританії мають референси – характеристики попередніх роботодавців чи спонсорів. Особливо важливими є референси від британців.

«Краще мати дві письмові рекомендації. Добре, що мені з Києва змогли таку передати. А якщо людина з окупованої території та її організації вже не існує, шансів влаштуватися на нормальну роботу в Англії у неї майже немає», – обурюється жінка.

Програма спонсорства перебувала під загрозою «згортання»

Останнім часом серед українських біженців росла напруга через невизначеність щодо продовження підтримки урядом Британії спонсорської програми. Справа в тому, що термін дії віз українців, які отримали допомогу в рамках житлової допомоги Homes for Ukraine, спливає у березні 2025 року, а фінансування спонсорства було заплановане лише до березня 2024-го. Отже, більш ніж 130 тисяч осіб могли стикнутися з ризиком безпритульності. Про це йдеться у дослідженні Державного аудиторського управління (NAO), опублікованому 17 жовтня.

За даними NAO, з 18 березня 2022 року до 28 серпня 2023 року за програмою Homes for Ukraine до Великої Британії прибула 131 тисяча українців. Майже 74 тисячі британських домогосподарств подали заявки за цією програмою на розміщення українських сімей – на суму 2,1 мільярда фунтів стерлінгів. Господарі отримували виплати у розмірі 350 фунтів стерлінгів на місяць у перший рік та 500 фунтів стерлінгів на місяць у другий рік. До кінця серпня 2023 року 4 890 українських сімей у Британії були оцінені як безпритульні або як такі, що перебувають під загрозою стати безпритульними. Це становить 8% від загальної кількості українських сімей, яким було надано допомогу в рамках цієї програми, і, швидше за все, ця цифра не є остаточною, оскільки третина місцевих рад не надала уряду даних.

Майже 74 тисячі британських домогосподарств подали заявки за програмою на розміщення українських сімей

Зрештою, 22 листопада 2023 року британський уряд все ж таки оголосив, що виплати спонсорам продовжено до трьох років. Як і раніше, виплата спонсору становить 350 фунтів стерлінгів на місяць протягом першого року, і 500 на місяць у наступні два роки – за умови, що гості продовжують жити у спонсора. Уряд також надає фінансування у розмірі 120 мільйонів фунтів стерлінгів автономним адміністраціям та місцевим органам влади у Великобританії для інвестування у профілактику бездомності, у тому числі для підтримки українських сімей, які більше не можуть залишатися у спонсорстві.

Живіть самі, ми допоможемо

Проте ситуація зі спонсорством в Англії змінилася ще восени першого року повномасштабної війни. Якщо навесні та влітку 2022 року охочих дати притулок українцям було багато і гості могли навіть вибирати, куди і до кого їхати, то з осені знайти спонсорів стало набагато важче. Зараз – практично неможливо. Причини різні:

• Люди, які хотіли спонсорувати, вже знайшли українських гостей;
• Спонсори, чиї гості вже поїхали, часто не готові брати нових гостей (відповідно до опитування ONS, 73% спонсорів, від яких поїхали українські гості, не планують шукати нових);
• Підвищення спонсорського платежу з 350 до 500 фунтів стерлінгів розраховане на тих, у кого українці живуть від 12 місяців, а отже заохочує продовжувати розміщувати українців, які вже в країні;
• Та невелика кількість спонсорів, які ще вільні та є у списках місцевих рад, залучаються для розміщення українців, які вже перебувають у Британії.

Більшість британських спонсорів уже попрощалася зі своїми українськими гостями

Слід зазначити, що сьогодні більшість спонсорів уже попрощалася зі своїми українськими гостями. За даними Independent, навесні 2023 року лише 45% українських біженців проживали із тими самими спонсорами, до яких приїхали. 11% переїхали до іншого спонсора з часом, 28% біженців орендували житло, а 4% проживали у тимчасових притулках (згідно з даними NAO, вже в кінці серпня кількість українців у притулках зросла до 8%).

Чому британці не хочуть продовжувати спонсорську підтримку? Людям властиво втомлюватися. Крім того, британці вважають, що вже виконали свій громадянський та соціальний обов’язок.

Так сталося і з авторкою цієї статті. Через рік перебування в країні спонсори повідомили, що ми з сином можемо жити в їхньому будинку до Різдва, а поки що вони допоможуть нам з пошуком соціального житла. Як і інші українки, я пережила стрес і страх перед невідомістю. Адже знову треба все починати з нуля, і ніхто не гарантує легкого та швидкого шляху.

У пошуках соціального житла

Ми з сином виїхали із Запорізької області у травні 2022 року. Подруга, яка живе у Британії понад 20 років, допомогла знайти спонсорів та організувати наш переліт до країни. Ми ще живемо в британській сім’ї із чотирьох людей, але вже думаємо, куди рухатися далі.

Ми закріплені за Південним Кембриджширом. Щоб знайти новий будинок, я пішла традиційним шляхом – подала заявку на платформі Home-Link. Це портал оренди на основі вибору для всіх будинків рад та житлових асоціацій у Кембриджширі та Західному Саффолку. Тут також можуть рекламуватись інші типи нерухомості, такі як нерухомість з додатковим доглядом та пайовою участю.

Після реєстрації я щотижня голосувала (віддавала від 1 до 3 голосів) за запропоновані варіанти соціального житла.

Альона Семко проживає з сином у Британії вжа півтора роки

Мене із сином визначили до групи В – тобто у другу чергу очікування. З досвіду земляків, я вже знала, що в пріоритеті група А – люди, які потребують термінового житла (безпритульні) і потребують особливого догляду. Щоб отримати статус безпритульного та потрапити до групи А, потрібно заповнити відповідну анкету, а спонсори мають написати лист у council (до місцевої ради) про те, що виселяють українську родину у терміновому порядку. Тоді соціальне житло знаходиться швидко, але пропонується лише один варіант, від якого вже не можна відмовитись. Трапляються випадки, коли місцева рада не встигає знайти терміновий варіант житла за відведені для цього 56 днів і тоді родину тимчасово селять у готель.

Винахідливі українки, як я дізналася від знайомих землячок, почали зловживати лазівкою зі статусом безпритульного – вони домовлялися зі спонсорами, щоб ті писали листи до місцевих рад про відмову від української родини і це змушувало бюрократичну машину рухатися швидше. Деякі випадки зловживання були виявлені, після чого спонсори, чиї українці тільки почали пошук житла, отримали листи з попередженням – якщо буде виявлено випадок обману, це позначиться на розмірі соціальних виплат для переселенців, і навіть загрожує вилученням дітей до соціальних служб (мої спонсори отримали відповідного листа від місцевої ради Південного Кембриджширу).

Зазвичай чекати на соціальне житло потрібно понад шість місяців.

За даними місцевої ради Південного Кембридширу, середній час очікування соціального житла – від 5 до 18 місяців

Через великий попит місцеві ради також пропонують розглядати варіант приватної оренди. Але це вже інші зобов’язання та інші суми витрат. Якщо щомісячна плата за соціальне житло (разом із комунальними послугами) становить від 700 до 1200 фунтів, то оренда – 1000-2000 фунтів та більше. Частково суму витрат може покривати Universal Credit, але все одно забезпечити собі заможне існування в орендованому житлі на мінімальну зарплату 1180 фунтів вкрай складно.

Районна рада Південного Кембриджширу нещодавно запустила «Схему заохочення орендодавців». Ця програма передбачає одноразову фінансову винагороду орендодавцям за надання житла в оренду українцям, які приїхали за програмою «Житло для України». Проте домовласники неохоче здають житло переселенцям, ділиться досвідом Оксана:

«Орендодавці хочуть знати, що в тебе достатньо доходу, щоб покривати оренду (і щоб у тебе ще залишалося 60% на свої витрати), або просять когось бути поручителем. Іноді вони вимагають оплату на рік наперед. Останнім часом українцям стає дедалі складніше винаймати житло. Жінки з дітьми потрапляють у безвихідь, якщо їм не пропонується соціальне житло, або за них хтось не внесе заставу за рік оренди».

Коли Оксана із сином жила зі спонсорами, між ними назрівав житловий конфлікт. Господиня наполягала на тому, щоб українська родина почала жити самостійно та винаймала несоціальне житло (яке сама їм знайшла) за 1500 фунтів на місяць.

«У деяких британців існує думка, що українці не заслуговують на соціальне житло, тому що у них самих багато нужденних, – пояснює Оксана позицію спонсора. – Іноді нам дорікають, що ми «з’їдаємо» їхні податки. Такі люди вважають, що ми маємо виконувати будь-яку роботу та платити гроші за будь-яке житло».

Сім’я Оксани (чоловік приїхав пізніше) шукала соціальне житло понад пів року. Наразі чоловік працює на 1,5 роботах (повні та неповні робочі дні), щоб покривати оренду. На обов’язкові платежі щомісяця йде близько 1200 фунтів: сама оренда складає 850 фунтів плюс комунальні послуги та послуги місцевої ради. Зарплати сім’ї дають змогу не користуватися соціальною допомогою.

Оксана зізнається, що готова повернутися в Україну, бо за соціальним рівнем на Батьківщині почувала себе впевненіше. Але поки тривають військові дії, вважає за краще, щоб син закінчив школу у Великій Британії.

Авторка цієї статті протягом чотирьох місяців чекала на соціальне житло і спостерігала за пропозиціями на платформі Home-Link. Спочатку я хотіла знайти житло в селі, де навчається мій син і біля якого я працюю в кафе. Пропозицій було катастрофічно мало, і мої заявки жодного разу не займали перших місць у голосуваннях. Час перебування у спонсорів спливав, тому наприкінці листопада довелося оформити анкету безпритульного і перейти у пріоритетну групу А. Через два тижні мені запропонували соціальне житло в іншому селі. Отже, цю лотерею все-таки виграти можна.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Наші побоювання, що частину дітей італійці намагатимуться лишити в себе». В Італії відмовляються повертати сиріт-біженців з України?