Адміністрація Байдена для України – «повернення до нормальності» – Тарас Кузьо

Напередодні інавгурації 46-го президента США в Офісі президента України заявили про те, що пріоритетом у співпраці України з адміністрацією нового президента Сполучених Штатів Джо Байдена буде військова допомога. А якими пріоритетами будуть керуватися у Вашингтоні? Чи можна про це судити з запропонованих кандидатур на ключові посади? Яке місце в порядку денному президента Байдена посідатиме боротьба з корупцією в Україні? Про це Радіо Свобода говорило з політологом, істориком, викладачем Києво-Могилянської академії Тарасом Кузьом. У своїй новій книжці «Криза в російських дослідженнях?» він звертається до багатьох з цих питань, як і до того, чому Захід досі демонстрував політику замирення з Росією і чи проводитиме її надалі.

На посаду помічника секретаря з політичних питань Джозеф Байден висунув Вікторію Нуланд, яка в адміністрації Обами була помічницею держсекретаря у справах Європи і Євразії і, зокрема, курувала український і російський напрямки зовнішньої політики США в час Майдану.

На той час помічниця держсекретаря США з питань Європи та Євразії Вікторія Нуланд з Віктором Назаренком, тодішнім першим заступником голови Державної прикордонної служби України, під час її візиту до підрозділу прикордонної служби під Києвом, 8 жовтня 2014 року

Ймовірно, на ключові посади в управлінні зовнішньою політикою США тепер повернуться фахівці з цієї частини світу, які були змушені піти через «перший імпічмент» президенту Дональду Трампу, каже Тарас Кузьо.

«У Вашингтоні жартують, що це буде не перший термін Джо Байдена, а третій термін Барака Обами, бо так багато людей повертаються в нову адміністрацію з тієї, в якій Джо Байден був віцепрезидентом, – говорить Тарас Кузьо у розмові з Радіо Свобода. – В цьому є позитивні сторони і негативні. Позитивні – у тому, що повертаються люди, які добре знаються на питаннях України і Росії, а негативне – в тому, що адміністрація Обами мала слабку політику щодо України – не відреагувала належним чином на російське вторгнення у 2014 році на територію України, не задіяла Будапештський меморандум, не надала зброї для оборони».

Тому, на думку Тараса Кузя, хоча Байден і був найвищою посадовою особою в адміністрації Обами з тих, хто відповідав за Україну, особливих успіхів він не досяг. До того ж, участь його сина Гантера у раді компанії Burisma, хоч і не була нелегальною, та все ж кинула тінь на репутацію батька.

Але, як би не було, дослідник очікує, що адміністрація Байдена буде кращою для України вже хоча б тим, що вона буде «поверненням до нормальності» – вона проводитиме послідовну політику, що спирається на факти, фаховість і цінності, як би не важко було вживати це слово після тих збитків, яких завдало репутації Америки президентство Трампа.

Але для нинішньої адміністрації в Києві, яка пережила багато потрясінь, пов’язаних з вимогами президента Трампа, полегшення новий керівник у Білому домі навряд чи принесе, вважає Кузьо.

«Поведінка президента Трампа нагадувала звичайне ведення справ у Києві – тому адміністрація президента Зеленського почувалася з ним природно. Трампа ніколи не цікавила боротьба з корупцією за кордоном, і це підходило президенту Зеленському. Бо хоч він і критикував президента Петра Порошенка за потурання корупції, сам виявився президентом, за якого корупція розквітла ще сильніше», – каже Кузьо і додає, що для Байдена буде важливо показати, що він вимагає справжньої боротьби з корупцією, а не її імітації.

Українська влада бореться і боротиметься з корупцією, але це дорога з двостороннім рухом: до боротьби мають долучатися і прості українці. Про це президент України Володимир Зеленський говорив в одному зі своїх відео.

Співпраця Америки з ЄС і НАТО – на користь Україні

Для України, на думку Тараса Кузя, буде важливо те, що Америка повернеться до конструктивних відносин з Європою, до своїх зобов’язань у НАТО та інших міжнародних організаціях, а також буде проявляти жорсткіше позицію щодо Росії. І в цьому, як сподівається Кузьо, Байден не буде продовжувати лінію Обами, який ще до Трампа намагався позбавити Америку тягаря світового лідерства.

«Для України це важливі речі, бо, як багато українців уже зрозуміли, думаю, навіть президент Зеленський вже це усвідомив також, окупація Криму та війна на Донбасі триватиме ще багато років. Тому для України потрібно заручитися надійною західною підтримкою», – вважає Кузьо.

Бути чи не бути новому «перезавантаженню» з Росією?

Як вважає Тарас Кузьо, попри те, що багато західних аналітиків закликають до нового «перезавантаження» відносин з Росією, пояснюючи свою позицію тим, що політика санкцій нічого не дала і потрібно виробляти нові позитивні стимули, вчетверте цю помилку американський президент вже не зробить.

«Було вже три невдалих «перезавантаження» – перше спробував зробити Джордж Буш-молодий після терактів 11 вересня 2001 року, тоді за президента Барака Обами у 2008-2009 роках, коли Обама намагався показати, що в нього все вийде, на відміну від Буша. А тоді вже за Дональда Трампа – у 2016 році. І всі вони провалилися з тих самих причин», – пояснює Кузьо.

«Як стримати Росію Путіна від члена команди Обами, який прагнув перезапустити відносини США з Росією (і, звичайно, це не вдалося) відразу після того, як Росія Путіна вторглася до Грузії і визнала «незалежність» Південної Осетії та Абхазії»

Бо Росія і США мають цілком різну уяву про «перезавантаження» – в той час як зокрема Америка і Захід в цілому розуміють це як новий початок, спільний рух назустріч і в результаті кращі відносини. Росія, на переконання Кузя, вважає, що їй «перезавантажувати» нічого – жодних поступок вона робити не мусить, бо вона нічого поганого не зробила. Ба більше, Росія переконана, що Захід проти неї воює, що вона перебуває у стані війни зі Заходом щонайменше з середини 2000-х років – для цього достатньо перечитати виступ президента Росії Володимира Путіна на Мюнхенській безпековій конференції 2007 року, вважає Кузьо, а Захід це усвідомив щонайменше на 10 років пізніше.

З часу початку війни проти України Захід поступово почав усвідомлювати те, що проти нього ведеться підривна робота – війна, але невійськовими методами. Дезінформація, фейкові новини, інформаційна війна, кібернетичні напади, підтримка рухів, що підривають західні суспільства – все те, що пройшло випробування на прикладі України, потім було застосовано і проти західних країн, додає Кузьо.

«Більшість серйозних аналітиків на Заході вже розуміють, що відбувається і для чого, наприклад, Путін підтримує праворадикальні рухи на Заході – в Європі та США. Проти цього вже починають діяти. І в Гаазі, де я живу, НАТО розбудовує цілий центр протидії кібернетичним загрозам і загрозам у сфері інформації», – каже Кузьо.

«Найбільший експорт Росії – не газ, а корупція»

Тарас Кузьо зауважує: попри те, що президент Трамп заявляв про дружні наміри щодо Росії, саме він наклав жорсткі санкції на російський газогін «Північний потік-2». Тож Байдену потрібно буде лише продовжити цю лінію, намагаючись заручитися підтримкою європейських партнерів, додає Кузьо, і перш за все – спробувати переконати Німеччину, яка досі підтримує проєкт, що він не лише про газ, але і про геополітику і про корупцію.

Де би Байден міг проявити себе як справжній революціонер у відносинах з Росією, так це в питанні великої російської корупції, вважає Кузьо.

«Величезні гроші, викачані з Росії, осідають на Заході. І якщо Захід хоче боротися з корупцією по-справжньому, вони б мали перестати тицяти пальцем в Україну, а подивитися на себе. Transparency International називає Лондон світовою столицею відмивання грошей. Це передусім стосується Європи, бо сюди потрапляє найбільший російський експорт, і це – не газ, а корупція. За допомогою цих грошей купуються політики і фінансуються антиєвропейські та антинатовські політичні сили. За прикладом далеко ходити не треба – син колишнього кагебіста, який купив собі газету в Лондоні, нещодавно отримав титул лорда», – каже Кузьо.

Чим може Україна привернути позитивну увагу до себе?

Щодо України, то їй, на думку Тараса Кузя, потрібно буде продемонструвати послідовність у реформах, повернутися до того курсу, який був «відносно успішним» за президентства Петра Порошенка, і продовжити його. Це включає фінансову реформу, реформи банківського сектору, питання верховенства права, які є під великим питанням за президентства Володимира Зеленського, каже Кузьо.

«А ці питання він дуже скоро почує від нової адміністрації: чого досягла судова реформа? Де ваші засуджені за корупційні справи на вищому рівні? Чим займається ваш антикорупційний суд? Не останнім запитанням буде: чому проросійські сили безперешкодно займаються підривом антикорупційних інституцій в Україні? І якщо він зможе відповісти на ці запитання і показати реальний прогрес у цих сферах, він зможе отримати позитивну увагу нової адміністрації у Вашингтоні», – припускає Кузьо.

Крім того, каже Кузьо, замість України ніхто не буде просувати питання Криму та Донбасу. Тому саме Київ має сформулювати своє бачення закінчення війни. Але тут в Україні є серйозні кадрові проблеми, вважає Кузьо, не вистачає політичних експертів високого міжнародного рівня, які б могли розробити таку стратегію, далі таку стратегію немає кому просувати на політичному рівні – серед політичної еліти. Україна не проводить міжнародних конференцій на політичному чи академічному рівні, її представники не виступають активно у пресі, не пишуть статей, не створюють нових платформ для просування свого порядку денного, додає Кузьо.

«А Росія, навпаки, темпів не збавляє, вона активно працює на всіх фронтах – обробляє політиків, аналітиків, вчених, радників, дослідницькі інститути, пишуть колонки в газетах, намагаючись створити цілу армію «Путін-фершеєрів» (Putinversteher – термін, що виник у Німеччині і застосовується до політиків, які намагаються «зрозуміти Путіна» – ред.), у той час як про Україну не чутно», – наголошує Кузьо.

«Вірус» російського імперіалізму на Заході

Проблема посилюється багатолітньою традицією радянських, а потім і російських досліджень, які були російськоцентричними, тобто вважали російську точку зору єдино правильною, дивилися на весь пострадянський простір крізь «російські імперські окуляри» і не піддавали сумніву російську позицію навіть у тому випадку, коли вона суперечила міжнародному праву і правам людини, пояснює Кузьо.

Посилаючись на свою нову книжку про проблеми в російських дослідженнях на Заході, яка є доступною безкоштовно у форматі PDF, він каже, що більшість західних істориків, які вважали себе експертами в регіоні, не бачили проблем з тим, що Росія захопила Крим, навпаки, вважали, що це була «історична справедливість.

«Більшість західних істориків вважали, що Крим і так належить Росії історично, тож нічого дивного не сталося, а Україна нічого в історичному плані не змогла протиставити для того, щоб довести абсурдність цих тверджень, – каже Кузьо. – Політологи вже мали іншу позицію, серед них уже були добрі дослідження, які чітко називали речі своїми іменами. Але то західні, а українських політологів в західних журналах не зустрінеш, тобто їх надзвичайно мало, в межах десятка, і їхніх зусиль не достатньо, щоб відстояти українські позиції».