Перевтілення до невпізнаваності: з брудних і невеселих до чистих і радісних

У Львові у Центр підтримки бездомних, кажуть тут, приходить дедалі більше переселенців

ЛЬВІВ – У Львові почав діяти Центр підтримки людей, які втратили дім, громадської організації «Спільнота взаємодії «Оселя». Щоденно сюди приходять понад пів сотні осіб: як місцеві безхатченки, так і ті, які переїхали у Львів через війну і небезпеку бойових дій.

Майже місяць двері Центру підтримки людей, які втратили дім, відчинені для відвідувачів. Щодня їхня чисельність зростає. Дехто приходить уперше, а хтось вдруге і втретє. Серед безхатченків – не лише місцеві люди, але й переселенці.

55-річний Володимир Н. рік тому приїхав у Львів із Сум. Тоді була можливість евакуюватись, і він переїхав у числі тисяч переселенців, які втікали від повномасштабного нападу Росії на територію України. Деякий час чоловік проживав у спортивній залі однієї з львівських шкіл. Навчальні заклади через певний час звільнили від внутрішньо-переселених осіб (ВПО), тому що у класи повернулись школярі. Переселенцям запропонували інші місця для проживання.

Можливо, проведу якісь ночі на вокзалі
Володимир

«Я – самотній. Зараз маю місце для ночівлі, але це тимчасово, і мушу це вирішити. Можливо, проведу якісь ночі на вокзалі. У Львові влаштуватись на проживання важко, стає менше центрів для переселенців. У Сумах був будівельником, плиточником, тобто всі будівельні роботи знаю. Але у цей момент, якщо немає військового квитка, то на роботу не потрапиш. Тому це маю якось вирішити», – каже чоловік.

Володимир Н. вибирає одяг

Володимир Н. не повернувся до Сум. Там у нього теж немає власного житла. Чоловік вперше прийшов у Центр підтримки безхатченків. Дізнався від інших людей, які живуть на вулиці, про спільноту «Оселя». Спершу він вибрав собі одяг. Це речі, які львів’яни приносять у спеціальні контейнери. Їх перебирають, і вже тоді одяг потрапляє до благодійних крамниць і у Центр підтримки, де його можна отримати безкоштовно. Далі чоловік відвідав душ і міг безкоштовно підстригтись, поїсти. Є ще одна послуга – залишити для прання свої власні речі.

У соціальному центрі працюють мешканці спільноти «Оселя».

Я теж таким був, бомжував
Володимир Суходольський

«Коли бачу людину, яка сюди приходить, то ставлю себе на її місце. Я теж таким був, бомжував. Знаю, як це спати на вулиці. Стараюсь підказати, щоб людина зрозуміла, що можна почати нове життя. Я відчуваю цих людей. Тут є різні люди. Я сам зі Слов’янська Донецької області, серед відвідувачів є переселенці з Маріуполя», – говорить 60-річний Володимир Суходольський.

Він працює перукарем у Центрі підтримки. Навчився цьому ремеслу у професійної майстрині, яка приходить обслуговувати відвідувачів спільноти як волонтерка раз на тиждень. Володимир Суходольський вправно оперує перукарськими ножицями.

Тут можна змінити своє життя, стати на правильний шлях
Володимир Суходольський

«Я уважно дивився за руками перукарки і старався повторювати. Мені дуже це цікаво. У 17 років я грав на гітарі, мав музичну групу, потім працював фрезерувальником, слюсарем. А далі впав у житті, бомжував. В «Оселі» – з 2019 року. Тут можна змінити своє життя, стати на правильний шлях», – розповідає Володимир Суходольський.

Володимир Суходольський вчиться перукарському ремеслу

Поруч із ним працює ще один мешканець «Оселі» Іван Василевський.

Не мав даху над головою, коли розлучився, жив по будовах
Іван Василевський

«Мені дають свій одяг відвідувачі, його перу і сушу. На наступний день люди можуть забрати чисті і сухі речі. Прання з кожним днем усе більше. Сюди частіше приходять ті, хто вже був у нас. Але і є переселенці, це старші особи. Я ж теж був у такій ситуації: не мав даху над головою, коли розлучився, жив по будовах, по квартирах, потім друзі і п’янки. Понад 2,5 роки тому прийшов в «Оселю» і дуже задоволений. По-іншому бачу світ, тримаюсь і допомагаю, чим можу», – говорить Іван Василевський.

Іван Василевський займається пранням

Центр підтримки безхатченків спільноти «Оселя» відвідують переважно ті переселенці, які не мали власної домівки і у містах, де перебували до початку повномасштабної війни. Серед них – сироти, особи з фізичними вадами, алкогольно залежні, але є й такі, хто втратив усіх рідних через війну, залишився без домівки, самотній і просто «загубився» у світі. Таким людям важко знайти працю, бо не можуть відновити документи, говорять про таке замкнене коло в Центрі підтримки безхатченків.

У Центрі підтримки буде зал для спілкування і занять

Війна робить нові виклики

Двадцять років тому поблизу Львова, у Винниках, Олеся Саноцька заснувала «Спільноту взаємодії «Оселя», щоб допомагати людям, які потрапили в біду. Після смерті Олесі Саноцької у 2016 році справу продовжила її сестра – Наталія. Останні чотирнадцять років при «Оселі» функціонує осередок підтримки бездомних людей (санітарно-гігієнічний центр). Сюди всі ці роки приходять люди, щоб помитись, підстригтись, поїсти, а 30 осіб проживають у спільноті і працюють. Рік тому, коли почалась повномасштабна російсько-українська війна, наплив потребуючих людей в «Оселю» збільшився у рази. Прийшло майже півтори тисячі нових осіб, з яких половина – переселенці. Щоденно були черги до душової кабінки.

Значно більше безхатченків почали приходити, щоб просто помитись
Наталія Саноцька

«Нам давно бракувало простору. У 2019 році ми отримали від Львівської міськради в оренду на 15 років на пільгових умовах будинок колишньої поліклініки, який 30 років не функціонував і був у жахливому стані. Але зрушити справу не могли. Надто багато потрібно було грошей для відновлення. А коли торік наш осередок наповнили люди, я почала шукати різні варіанти на реставрацію будинку. Нас підтримав владика УГКЦ Венедикт (Алексейчук), місцева будівельна компанія, організація «Емаус-Європа». Ми робимо велику роботу для міста – соціалізуємо людей. Значно більше безхатченків почали приходити, щоб просто помитись. Бо бездомні не хочуть митись. Вони куртку не хочуть зняти, бо куртка – це як їхній «дім». Це вже психологічні проблеми», – каже керівниця «Спільноти взаємодії «Оселя» Наталія Саноцька.

Наталія Саноцька

Організації «Оселя» вдалося відновити будинок для Центру підтримки бездомних і ще й удвічі збільшити площу за гроші іноземних донорів. Сьогодні благодійна організація просить Львівську міськради збільшити пільговий термін оренди до 30 років. Адже у соціальний проєкт вкладені великі гроші і хочуть бути впевнені, що після завершення пільгової оренди їм міська влада не встановить комерційну.

«Оселя» є довголітнім партнером Львова
Ігор Кобрин

«Оселя» є довголітнім партнером Львова і неодноразово отримувала підтримку міської ради. Війна внесла корективи, але ми продовжимо підтримку. Місто надало приміщення в оренду на 15 років, майже три роки минуло і оренда чинна ще найближчі 12 років. Подано заявку на її продовження. Впевнений, що все буде гаразд», – запевняє Ігор Кобрин, начальник управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міськради.

За словами міського посадовця, сьогодні у Львові бракує прихистків для людей, які не мають дому. Немає місць у центрі нічного перебування бездомних, як і в психіатричній лікарні, де перебувають люди з психічними розладами, які були евакуйовані із місць ведення бойових дій.

Людина, яка прийшла у Центр підтримки

А ось так цей чоловік змінився після душу, перевдягання, стрижки

Спільнота «Оселя» працює за принципом, як функціонують такі організації на Заході. Бездомним пропонують пожити в «Оселі», але потрібно дотримуватись дисципліни та відповідальності.

Центр підтримки бездомних людей після відновлення

Таким будинок спільнота «Оселя» отримала в оренду

Мешканці спільноти працюють, зокрема, у Центрі підтримки бездомних, крамниці, майстерні, готують і роздають обіди та вечері для безхатченків у Львові. Опісля їм пропонують кімнату у соціальному гуртожитку. І вже людина може самостійно знайти роботу, створити сім’ю.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Чверть українців перебуває в групі ризику тяжких психічних розладів через війну – ВООЗ
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: МОМ: найбільше українських переселенців – на Дніпропетровщині, Харківщині та в Києві
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Повертаються через сум за домом і безробіття: що ми знаємо про внутрішніх переселенців