Берлусконі та його вірність Путіну: чи не зашкодить старий друг Росії підтримці України

РИМ – 86-літній Сильвіо Берлусконі – італійський політик-популіст і медіамагнат – після десяти років повернувся до активної політики. І вперше – не як лідер правої коаліції. З якою метою Берлусконі знову прийшов у політику? Що пов'язує його з Путіним? І чи може це зв'язок вплинути на підтримку Італією зусиль України з відбиття широкомасштабної агресії Росії?

Роль гравця другого плану, як видається, Сильвіо Берлусконі не до вподоби. Та ще й доводиться бути під керівництвом колишньої підопічної, а нині прем’єрки Італії Джорджії Мелоні. Її партія «Браття Італії» набрала 26% голосів на виборах. Тож Берлусконі, із 8% своєї партії «Вперед, Італіє!»( третя сила коаліції, після «Ліги» з неповними 9% на чолі з Маттео Сальвіні), для Мелоні не конкурент. Але «насолити» їй він може.

Щоб похитнути довіру до прем’єрки-євроатлантистки, він озвучив неправдиві версії про події в Україні та схвально висловився на адресу російського президента. З іншого боку, мільярдер вкотре підтвердив свою вірність Росії і Путіну.

Президент Росії Володимир Путін і очільник уряду Італії Сільвіо Берлусконі на військовому аеродромі під Липецьком. 21 квітня 2004 року

Що об'єднує Берлусконі і Путіна?

Друг пізнається в біді?

Найвідоміший і найбагатший товариш Путіна в Італії, за понад 20 років перебування того при владі в Росії, ніколи не приховував своїх особливих стосунків з російським очільником. Після брутального вторгнення Росії в Україну їхня дружба, як випливає зі слів Берлусконі, стала ще міцнішою.

«Я відновив трохи відносини з президентом Путіним, трохи дуже (відновив стосунки), в тому плані, що на моє день народження (29 вересня 1936 року – ред.) він мені надіслав 20 пляшок горілки і приємного листа. Я йому відповів пляшками «Ламбруско» (вино) і також приємним листом. Він (Путін) мене назвав першим зі своїх п’яти вірних друзів», – вихвалявся Сильвіо Берлусконі на зборах своєї партії «Вперед, Італіє!» у палаті депутатів, коли обирали керівника парламентської групи.

Берлусконі обнімає Путіна, зустрічаючи його в аеропорту Рима. 10 червня 2015 року

Аудіо цього виступу поширило на своєму сайті 18 жовтня не дуже відоме італійське видання LaPresse 19 жовтня, за два дні, як уряд мав складати присягу, оприлюднили другу частину берлусконівського спічу. Він зневажливо згадував президента України Володимира Зеленського та подав хід воєнних подій подібно до кремлівської версії.

«Україна послала до біса угоду (Мінську) і почала атакувати кордони двох новостворених республік (Донбасу). У двох республіках були жертви серед військових, як мені кажуть, вони сягнули 5-6-7 тисяч мертвих», – дезінформував своїх партійців Берлусконі, звинувативши Зеленського, що той «утричі посилив напади на республіки».

Ностальгія за минулим

«Ясно, що Берлусконі хотів дати послання Мелоні, на яку він дивиться звисока, бо ж він відчуває себе вищим і йому важко сприймати її як нову главу уряду та лідерку коаліції. Говорячи про Путіна у момент, коли Мелоні дистанціюється від Росії і дуже наближена до України, звісно, він хотів зашкодити їй.

Інший аспект стосується особистої історії Берлусконі, котрий роками є другом Путіна, бачить у ньому свого союзника, бачить у ньому й свою політичну історію. Тут превалює справжній інтерес Берлусконі залишитися другом Путіна і говорити про нього у такому дружньому тоні», – заначив у коментарі для Радіо Свобода Давіде Марія Де Лука, редактор видання Domani, критично налаштованого до урядової (ультра) правої коаліції.

Після того, як записи стали «медійною бомбою», і не лише в Італії, Берлусконі та його соратники намагалися «увімкнути задню», виправдовувалися, але жоден з партійців не дистанціювався від лідера і не покинув партії. На аудіо добре чути оплески членів «Вперед, Італіє!».

Досі не з’ясувалося, чи то який зрадник у лавах партії злив аудіо журналістам, чи одкровення умисно зробили публічними, щоб вкотре поширити справжню (проросійську), а не декларативну (євроатлантичну) позицію Берлусконі щодо війни.

«Не думаю, що Берлусконі серйозно сприймає українське питання. Він завжди був дуже захоплений собою, і коли він говорить про Путіна – говорить і про свій шлях, коли він перебував на піку політичної кар’єри, з цим і пов’язана ностальгія, з якою він відгукується про російського президента. А основним моментом у цій кар’єрі Берлусконі вважає зустріч, яку він організував між Джорджем Бушем та Путіним, коли здавалося, що Росія могла стати членом НАТО», – вважає журналіст Де Лука.

Йдеться про угоду співпраці між НАТО і Росією, укладену в травні 2002 року біля Рима на військовому аеродромі Pratica di Mare.

Тодішній глава італійського уряду Сильвіо Берлусконі був організатором зустрічі президента США Джорджа Буша та президента Росії Володимира Путіна. Після терористичних атак у Нью-Йорку, Росія і НАТО брали зобов’язання посилити співпрацю у сфері міжнародної безпеки та боротьбі з тероризмом.

Буш, Берлусконі і Путін

Деякі італійські газети називали документ історичним.

А Сильвіо Берлусконі і досі каже, що «таким чином з його ініціативи тоді завершилася Холодна війна», Росія могла стати членом НАТО і «дух ініціативи Pratica di Mare» слід відновити, щоб примирити Захід та Росію».

Чимало оглядачів вважають документ гарною італійською ідеєю, та не більше: вона не спрацювала. І з 2004 року Росія почала вести активну антизахідну, і антиамериканську інформаційну війну у своїх ЗМІ та за кордоном.

Екс-дипломат і постійний представник Італії в НАТО Стефано Стефаніні на шпальтах аналітичного видання Formiche називає смішними і навіть небезпечними пропозиції будувати тепер зовнішню політику Італії, згадуючи про колишню угоду.

«Дух ініціативи Pratica di Mare» похований під руїнами Маріуполя і під тілами загиблих у Бучі, під російським ракетним дощем проти українських міст і безвідповідальними ядерними погрозами проти Європи і Заходу. Хтось в Італії цього ще не помітив», – пише дипломат Стефаніні.

А для захисту і функціонування згаданої угоди, вважає експерт, слід було напряму говорити з Путіним стосовно російських зловживань в галузі міжнародної безпеки і не закривати очі на вторгнення та анексії з боку Росії (Грузія 2008 рік, Крим і Донбас 2014 рік, операції Росії у Сирії).

«Цього Берлусконі ніколи не робив, завдаючи шкоди міжнародному авторитету Італії, – підсумував постійний представник Італії в НАТО Стефано Стефаніні. – Можливо, він це робив на користь енергетичної залежності від Росії, за що зараз платимо таку високу ціну».

Економічні інтереси

Подібну гіпотезу висунув відомий підприємець і видавець Карло Де Бенедетті, котрий в ефірі телеканалу La7 заявив: «Сильвіо Берлусконі і Герхард Шредер (екс-канцлер Німеччини) хотіли заробляти гроші, вони створили абсурдну ситуацію, щоб Італія й Німеччина так сильно залежали від російських енергоносіїв».

За час роботи чотирьох урядів, які очолював Берлусконі протягом 2001-2011 років, відбулися численні візити підприємницько-політичного характеру з намаганням поєднати справи державні і приватні.

Щоправда нюх Берлусконі-підприємця до східного ринку вже проявлявся на початку 1990-х , коли він відправляв у розвідку до Москви своїх емісарів.

Інтенсивність співпраці італійської енергетичної компанії ENI з російським «Газпромом» припала саме на середину 2000-х років, коли за правоцентристського кабінету Берлусконі суттєво збільшився імпорт російського газу та зменшився видобуток енергоресурсів в Італії.

Тодішній керівник ENI Паоло Скароні за порадами Берлусконі докладав зусиль до лобіювання проросійської енергетичної політики у Європі.

У 2006-2007 року Путін дуже покладався на італійців у будівництві газогону «Південний потік», щоб постачати газ до південної Європи в обхід України. Проєкту заперечували США на користь газогону Nabucco (газ із Центральної Азії до країн ЄС), та Рим був готовий до співпраці з росіянами.

2014 року проєкт «Південний потік» закрили після анексії Криму та перших антиросійських санкцій.

Як з’ясувалося згодом через американських дипломатів та працівників енергетичного сектору, сильна зацікавленість Берлусконі Москвою мала на меті персональну користь, пише La Repubblica.

Подейкували про невелике газородовище в Казахстані у власності італійського політика-підприємця. Він це заперечував. Берлусконі вважають першим, але не єдиним керівником італійського уряду, який сприяв збільшенню енергетичної залежності Італії від Росії.

Зародки міцної дружби

Як стверджують біографи, вперше Берлусконі і Путін зустрілися 2001 року в Генуї на саміті групи лідерів країн «Групи восьми».

З того часу залишаються друзями «не розлий вода», попри російські війни і західні санкції.

Протягом 2001–2003 років американський журналіст Алан Фрідман налічив вісім зустрічей між двома політиками, до яких додає відпочинок дочок Путіна на сардинійській віллі Чертоза (маєток Берлусконі) і обміни подарунками на дні народження – традиція яка, як видно, зберігається й донині.

2015 року Берлусконі святкував із Путіним в Криму анексію Росією українського півострова, попиваючи колекційне вино 240-річної давності на комбінаті «Массандра». Після цього СБУ заборонила мільярдеру в’їзд в Україну на три роки.

Президент Росії Володимир Путін (праворуч) і колишній прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі відвідують археологічні розкопки в Херсонесі поблизу Севастополя, окупований Крим, 12 вересня 2015 року

Міцна дружба зародилася між політиками після перших зустрічей, розповідає Радіо Свобода Даріо Рівольта, колишній депутат від партії «Вперед, Італіє!», ексголова офісу Берлусконі до його приходу в політику, один з авторів книжки «Справжній Берлусконі. Людина. Підприємець. Політик» (2014).

«Я знаю, що Берлусконі був дуже розчарований війною, він це засудив, але потім, подумавши добре, очевидно, дійшов висновку, що Путін не має рації, але не має рації і хтось інший…

Мене не дивує дружба цих двох політиків. Знаючи добре Берлусоні, їх об’єднує практичний підхід до розв’язання проблем, жага до влади, вони обидва – егоцентрики, та не є конкурентами, бо кожний порядкує в своєму городі», – зазначив пан Рівольта, колишній багаторічний співробітник Берлусконі.

Думки Берлусконі – думки італійців?

На аудіозаписі під час виступу лідера партії «Вперед, Італіє!» чути гучні оплески парламентарів-однопартійців. Медійники дискутують про лицемірство соратників Берлусконі та інших політиків, які публічно підтримують євроатлантичну програму уряду, а насправді думають інакше, тобто в унісон російській пропаганді та мріють про швидке налагодження бізнес-контактів з Москвою.

У зв’язку з цим постало й інше питання: чи слова Берлусконі відображають думку помітної частини італійців?

«Я думаю, Берлусконі (на аудіозаписах) сказав те, що думає насправді, і що не відповідає офіційній позиції, яку відстоює прем’єрка Джорджія Мелоні. Думаю, версію подій від Берлусконі, поділяють багато італійців. Часто у приватних розмовах ніхто не сумнівається, що саме Росія є агресором, та водночас багато переконані: якби раніше були імплементовані Мінські угоди, цієї війни не було б. Інші з розумінням ставляться, що Росія хоче мати по сусідству буферну країну, щоб убезпечити себе від наближення НАТО. Такої думки дотримуються чимало депутатів партії «Вперед, Італіє!» – сказав пан Рівольта для Радіо Свобода.

Оприлюднені римським аналітичним центром «Інститут міжнародних справ» IAI нові соціологічні дослідження підтверджують, що стосовно російсько-української війни громадська думка в країні доволі розділена.

Найбільше (80%) опитаних підтримують тимчасовий прихисток українських біженців в Італії. Водночас більше половини 58 % респондентів вважають Путіна головним відповідальним за конфлікт, а 57% не погоджуються постачати Україні зброю від італійського уряду.

За висновками журналіста Де Луки, значний відсоток італійців, хоч і не думає точно так, як каже Берлусконі, але скептично ставиться до інформації про російське вторгнення.

«І це не тому, що італійці прихильніше налаштовані до Росії і негативно – до України, – пояснює Радіо Свобода оглядач газети Domani Давіде Марія Де Лука. – Річ у тім, що більшість італійського політикуму і ЗМІ, як і європейська преса, стали на бік України. Коли італійці, які не довіряють своїм урядовцям, бачать свій естаблішмент на стороні українців, то вони починають сумніватися, думають, що політики кажуть неправду, зокрема і про російську загарбницьку поведінку стосовно України».

Новий подарунок другові

Журналіст передбачає, що рано чи пізно Берлусконі одноосібно або спільно із Маттео Сальвіні – іншим проросійським членом коаліції – зможуть шкодити Мелоні, щоб «вкоротити життя» цьому кабінету. Але навряд чи casus belli, який призведе до падіння уряду, буде пов’язаний з рішеннями щодо зовнішньої політики.

«Різні соціологічні опитування свідчать, що у невеликій країні з літнім населенням і провінційним баченням світу закордонна політика не дуже цікавить людей. Тому Берлусконі і Сальвіні зможуть підірвати роботу уряду Мелоні, але робитимуть це, щоб мати якісь переваги на фронті внутрішньої, а не зовнішньої політики», – підсумував Давіде Марія Де Лука.

Тоді як аналітик від табору прихильників Берлусконі Даріо Рівольта вважає, що ні провідник «Вперед, Італіє», ні керманич «Ліги» не мають суттєвих можливостей та намірів руйнувати коаліцію ультраправих через розходження щодо України й Росії, бо вони зацікавлені працювати 5 років каденції уряду.

Просуваючи представників своєї партії на міністерські посади, попри суворість Мелоні, Берлусконі таки вдалося посадити у крісло міністра довкілля та енергетичної безпеки Джильберто Пікетто Фратін. Таким чином, іронічно зауважують журналісти, друг Сильвіо зробив черговий подарунок другу Володимиру.

Пікетто Фратін хоч і вважають близьким до європеїста Антоніо Таяні, міністра закордонних справ, але 2016 року політик брав участь в інавгурації фіктивного представництва «ДНР» у Турині, яке організував член партії «Браття Італії» Мауріціо Марроне, котрий досі числиться у лавах партії Мелоні.

Протягом майже 30-літньої політичної кар’єри Сильвіо Берлусконі міняв багатьох соратників, друзів, жінок і коханок, та, очевидно одне: вірність другу Путіну залишається незмінною.

Скажи хто твій друг, і я скажу – хто ти?