Анастасія Добаріна
«Ми зібралися, щоб нагадати всім, що Бердянськ – це Україна.Ми зібралися, щоб сказати, що ми пам’ятаємо про бердянців, які перебувають в окупації. Ми думаємо про них і дуже хочемо повернення додому. Повернення Бердянська в Україну і повернення нас до Бердянська», – так почала свою промову Ксенія Клейнос, бердянка, яку війна вигнала з дому. 17 вересня у трьох українських містах – Києві, Запоріжжі та Львові – відзначали день Бердянська, міста, яке, досі під російською окупацією. Проєкт «Ти як?» (Радіо Свобода) відвідав захід у Львові і поспілкувався з бердянцями.
У Львові відзначення дня міста біля моря відбулося в кав’ярні «Дзендзик», яку Ксенія Клейнос відкрила, перебравшись сюди після початку повномасштабної війни. Дзендзик, пояснює переселенка, це острів біля Бердянська. Власниця кав’ярні назвала так заклад, бо хотіла, щоб він став острівцем затишку і єднання для бердянців у Львові, щоб люди могли тут збиратися і відчувати атмосферу дому.
У Львові була представлена фотовиставка «Мій Бердянськ», організована з відібраних картин, надісланих жителями Бердянська.
Фотовиставка «Мій Бердянськ» у Львові
Ксенія Клейнос ділиться, що робіт онлайн було надіслано більше сотні й обирати було важко, бо всі зображення про рідне.
У львівській кав’ярні «Дзендзик» на великій карті можна було позначити – у якій частині вільного міста жила людина та які місця є дорогими. Так відчувалось об’єднання бердянців у Львові.
Телеміст об'єднав
Єднання з земляками по всій Україні організував телеміст.
«Бердянці не жевріють, а живуть! І ми обов’язково повернемося додому», – чулося із екранів.
«Наше святе завдання, щоб про Бердянськ пам'ятали», – сказав Іван Карауланов, власник соціального бару «Характерники» на телемості.
Усі три локації мали характерні риси Бердянська.
У Києві, до прикладу, смакували фірмові бердянські креветки та бички, фотографувались у соняшникових «полях». Відвідувачі заходу мали змогу далеко від дому, ніби побувати на рідних вулицях, адже фотозона була оформлена макетами бердянських статуй: бичок-годувальник, жаба заздрість-порок, моряк.
Копія відомої міської скульптури - бердянського сантехніка
На локаціях провели також «хвилину єднання» із запалюванням свічки в знак солідарності з тими, хто залишається в російській окупації, але чекає на звільнення. Водночас свічку запалювали і на окупованих територіях.
Ксенія Клейнос розповідала проєкту «Ти як?» про те, як самій довелося виїжджати з-під російської окупації:
«Шлях на підконтрольну Україну тривав один день через 15 російських блокпостів. Ближче до «нуля» було чути вибухи, а на блокпостах постріли та кулеметні черги – окупанти на цих же позиціях проводили тренування по мішенях та манекенах. Був момент, коли російська військова машина просто їхала, зачепила наш автобус, і не зупиняючись продовжила рух»
Болючі спогади об'єднують чи не всіх, хто прийшов на відзначення Дня Бердянська.
Для психологічної підтримки на відзначенні дня Бердянська також були різні терапевтичні активності: практика малювання піском та різні майстер-класи.
У львівській кав’ярні регулярно відбуваються схожі заходи від проєкту Ксенії Клейнос. Наприклад, «Ми — Бердянськ», у якому розвивають та підтримують бердянців психологічно: зустрічі із спеціалістами, творчі майстер-класи, виставки.
При вході на подію можна було пройти експрес-вікторину про Бердянськ. Відрізнити львів’ян від ВПО дуже легко, адже бердянці із легкістю проходили каверзні питання вікторини, а мешканці інших міст дивувалися з деяких фактів, до прикладу, що в рестораціях Бердянська можна було скуштувати медузу.
Усі бажаючі мали змогу також долучитися до вишивання панно «Серце Азова».
Організатори були приємно вражені кількістю охочих побувати на події. За формою реєстрації половина гостей – внутрішньо переміщені особи з Бердянська. Прийшли і львів'яни.
У «Характерниках» у Києві відвідувачі заповнили два поверхи бару.
Багато хто з гостей виражали свою вдячність організаторам, підходячи особисто, розповідаючи, де зараз осіли, ділилися спогадами з рідного міста, зізнаючись, що вечорами плачуть через тугу за домом. Деякі відвідувачі навіть принесли подарунок як подяку – сушений бичок-годувальник – символ незламності бердянців під час війни.
« Я все життя лишила там. Забрала тільки чоловіка і сина», – поділилася із журналістами одна з бердянок.
Ксенія Клейнос залишила в Бердянську свій простір Антикафе «Час Є», у якому колаборант захотів облаштувати свій штаб; і квартиру, в яку поселилися військові російської окупаційної армії.
Організатори відзначення Дня Бердянська сподівалися, що це приверне увагу до міста, дасть можливість ще раз наголосити, що Бердянськ – це Україна, а бердянці, які виїхали з окупації зможуть емоційно доторкнутися до рідного міста і відчути підтримку.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Третій сезон, якого немає»: курорти в окупації залишились без бізнесу та відпочивальників ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Діти вже забувають українську мову»: чому Італія не віддає сиріт з Бердянська?