Захищав Маріуполь, пройшов полон і повернувся на фронт. Історія комбата з «Азову»

Командир батальйону 12-ї бригади спеціального призначення «Азов», позивний «Шик». Лиманський напрямок, жовтень 2023 року

«Шик» – командир батальйону 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «Азов». Від початку повномасштабного вторгнення Росії він став на захист Маріуполя, у травні 2022-го з «Азовсталі» потрапив у російський полон, де пробув майже рік. Боєць втратив близько 17 кілограмів і чимало здоров’я, але вже за три місяці знову був на фронті. Каже: просто не може бути осторонь, коли майже всі його побратими досі лишаються в полоні. Про полон, повернення до лав армії та як Україні здобути перемогу – «Шик» розповів журналістам телепроєкту «Донбас Реалії» (проєкт Радіо Свобода).

Батальйон «Азову», з бійцями якого спілкувались «Донбас.Реалії», був сформований ще під деблокаду Маріуполя. Тут багато досвідчених бійців, які на війні щонайменше півтора року. Командиру – позивний «Шик» – 30 років, він родом із Сум. В «Азові» – з 2014-го, в день початку повномасштабного вторгнення був у Маріуполі і того ж дня став на захист міста, командував ротою. Ми знайомимось із комбатом на Лиманському напрямку, тут, в перервах між обстрілами, і записуємо інтерв’ю.

Маріуполь. Полон

Найскладніші спогади з «Азовсталі», каже він, про втрату друзів та близьких. Те, що залишиться у пам'яті – героїзм побратимів.

«Такого якогось усвідомлення, що ми в кільці, і все, нас всіх вб'ють або полонять, не було. Ми знали, що якось воно та буде, і вірили, що або нас зможуть деблокувати, або ми самі проб’ємось, або якось воно та буде. На це не було фокусу такого – що ми в оточенні, все пропало», – пригадує «Шик» бої за Маріуполь.

Читайте також: «Били всім, прутами. Двоє стали 200-ми». Розповідь захисника Маріуполя, який пережив полон

У російський полон боєць потрапив в кінці травня, в неволі пробув майже рік. Спочатку у колонії в Оленівці – на території Донеччини, окупованої Росією з 2014-го.

«В Оленівці у нас був барак, він розрахований, мабуть, десь в нормальних умовах до 100 людей, нас там було близько 330», – розповідає комбат.

Коли погода дозволяла, спали на вулиці – стелили каремати чи спальники, у кого що було. Далі було донецьке СІЗО. Там з простором було ще гірше.

«Камера на 10 людей розрахована, і метраж, ми так приблизно прикинули, там було близько 18 квадратів, нас там було 24 чоловіки. Вдень ти не можеш сидіти, ти можеш сидіти лише під час прийому їжі, ти можеш тільки стояти», – розповідає «Шик».

З комбатом 12-ї бригади спецпризначення «Азов» «Донбас.Реалії» спілкувались на фронті – на Лиманському напрямку

І це був лише один з численних способів наглядачів зробити полон українських військових нестерпним. Їм навіть забороняли спілкуватись між собою.

Я більше «отримував», ніж решта хлопців, хоча решта хлопців також немало «отримували»
«Шик»

«Ні розмовляти, нічого не можеш. В разі якихось порушень в нас були якісь фізичні вправи, ми присідали всі дуже багато разів. Ну і, знову ж таки, бувало, що в наші камери заходили з перевіркою, коли там «отримували», – каже боєць.

Читайте також: «Сиділи навпочіпки п’ять годин, руки – назад. Дехто не витримував». Волонтер з Маріуполя розповідає про 108 днів у полоні Росії

Крім того, до нього як до офіцера, до того ж, з «Азову», було «особливе» ставлення.

«Я більше «отримував», ніж решта хлопців, хоча решта хлопців також немало «отримували», – пояснює він, не вдаючись у деталі.

Вже через три місяці після обміну «Шик» повернувся на фронт

Допомагало триматися, каже боєць, налаштування на позитивний лад.

«У мене і от в принципі у нас в камері дійсно був такий досить здоровий колектив, і ми намагались прищеплювати здорове мислення: тобто всіх колись обов'язково обміняють, когось пізніше, когось раніше. Можливо, це затягнеться на місяць, на два, можливо, на декілька років, але всіх обміняють рано чи пізно», – ділиться «Шик».

«І це головний такий маркер в тебе в голові, який не дає десь от зігнутись, опустити голову і змиритись з тим існуванням. Ти знаєш, що, можливо, зараз гірше, але обов’язково ти повернешся і в тебе все буде добре», – додає «Шик».

Проте, зізнається, по-справжньому видихнув лише опинившись на вільній території України. Це було 6 травня вже цього, 2023 року.

Видихнути зміг, коли вже дозволили зняти повязку з очей
«Шик»

«Хоч якось з самого початку підсвідомо я думав, так, це все – обмін, і налаштовував себе на якийсь позитивний лад, але видихнути зміг, коли побачив, коли вже дозволили зняти повязку з очей. Перед посадкою в літак нам всім ще очі замотали, розрізали скотч також на руках, і ти вже їдеш цим автобусом. Дивишся і бачиш: «Вас вітає Україна», а в інший бік дивишся – там: «Добро пожаловать в Белгородскую область», – пригадує військовий.

Перші відчуття після звільнення, пригадує, що все закінчилось.

«Шик» восени 2021 року і у день звільнення з полону, 6 травня 2023-гоу. Особистий архів

«І ти думаєш, що все, можна видихнути, можна не схоплюватися, коли десь там щось десь грюкнуло, стукнуло, що можна просто видихнути, і ти вже дома. А потім – це відчуття якоїсь радості, ейфорії, що ти побачиш своїх близьких, друзів, своїх побратимів, яких змогли евакуювати вертольотами, які воюють вже в інших підрозділах», – розповідає «Шик».

У полоні він втратив близько 17 кілограмів.

Каже, якщо ще восени 2021-го біг київський марафон, 42 кілометри, то після року у неволі важко було просто пройти кілометр-два чи піднятися на 3-4 поверхи.

Але вже за три місяці «Шик» повернувся на фронт.

Читайте також: «Азов» на фронті: «Ми опустили їх з небес на землю»

Повернення фронт: «Як я можу звільнитись?»

Військовий спочатку потрапив на лікування у рідні Суми. Попри все, каже, настрій був бойовий – багато побратимів досі лишаються в полоні. Сприяла і величезна підтримка близьких та побратимів. А командир 1-го батальйону ще й зробив подарунок зі значенням.

15 людей з роти вже поміняні або вилетіли раніше як поранені, на великій землі – близько 15 людей. Близько 60 – ще там
«Шик»

«Мені день на третій комбат першого бату (батальйону – ред.) бронік подарував – добре, тож зараз відновлюсь, і в бій. Не було якихось там інакших думок, що можна там зрізатись, ще кудись. У мене там хлопці, майже вся рота, зараз в полоні. Не так багато нас, 15 людей з роти вже поміняні або вилетіли раніше як поранені, на великій землі близько 15 людей. Близько 60 – ще там. Як я можу звільнитись, коли мої хлопці там ще сидять?» – пояснює «Шик».

«Шик» за два місяці після обміну і у день звільнення. Особистий архів

Після звільнення знадобилось трохи часу, щоб «наздогнати» всі зміни.

«Я коли повернувся, поспілкувався з хлопцями, а що таке взагалі fpv-дрони, просто був відірваний майже рік від реальності, взагалі не чув про таке: fpv-дрони, дрон якийсь врізається кудись, вибухає, там розповідають, о, прикольно. Ще там щось. Якісь артилерійські комплекси, які нам передають, які працюють точково», – ділиться він.

Читайте також: Росія пішла у новий масштабний наступ на Сході. Пояснюємо, чим це загрожує

Тепер «Шик» зосереджений на тому, що відбувається фронті. Спочатку, зізнається, було непросто – він став на чолі вже сформованого батальйону.

«Це дуже велика відповідальність, і батальйон цей вже був сформований. Було досить важкувато саме для мене, я думаю, приймати цей колектив, входити в нього і, знову ж таки, для хлопців, бо хлопцям заходити на передову, виконувати якісь накази від людини, якої вони особисто не знають. У нас є якийсь кістячок хлопців, який був, які мене знають, яких знаю я, але, все ж таки, з більшою частиною ми, на жаль, не були знайомі і, на жаль, в таких умовах вже бойових, наближених до бойових нам випала честь знайомитись», – зазначає він.

Вже після повернення на фронт «Шик» побачив, як змінилась українська армія від оборони Маріуполя.

«Видно, що наше військо змінилось, воно працює, воно стає більш професійним», – каже він, зауваживши і наявність більш сучасних західних вогневих засобів та розробок українського оборонпрому.

Наостанок комбат «Азову» називає три ключові речі, на його погляд, які потрібні Україні для перемоги у війні.

«По-перше, це єдність суспільства. По-друге, це розуміння того, що якщо ми не об'єднаємось, перемога буде дуже далеко. Ну і, по-третє, це розуміння у людей, що від війни ніхто нікуди не сховається. Можна казати, що «я не раждьон для вайни», тікати через кордон або просто ховатись десь по підвалах, але чи не краще покінчити з цим раз і назавжди, підготуватись, вишколитись? Піти до якогось мотивованого підрозділу і вже допомогти безпосередньо своїми діями закінчити цю війну. Якщо у нас хлопці, дівчата цього не зрозуміють, ми будемо воювати дуже довго, ми будем стояти на одному місці – без цього рушія, який нам допоможе закінчити цю війну», – впевнений «Шик».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Чудік» з «Азову»: «ватна» юність, два полони, методи допитів ФСБ, російські «журналісти» і «показова страта» в Оленівці
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Воду у горло, струм по тілу, погрози обрізання». Хто катував херсонців в окупації – нові свідчення
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Покоління війни»: Ігор Гордійчук про нову генерацію ЗСУ, мотивацію ліцеїстів-богунівців та сучасних героїв

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.

На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.

Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.

11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.

Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.

Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.

З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.

6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.

Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.

Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.