Майже через 30 років переговорів, суперечок і взаємних погроз Азербайджан і Туркменистан нарешті домовилися про спільне видобування на спірному родовищі вуглеводнів, що лежить у Каспійському морі приблизно посередині між двома державами.
Президенти Туркменистану Ґурбанґули Бердімухамедов і Азербайджану Ільгам Алієв оголосили в перебігу відеоконференції 21 січня про підписання меморандуму про порозуміння щодо видобування на родовищі, яке ці країни тепер називають «Дружба» («Достлук» (Dostluk) чи «Достлуґ» (Dostluq) – туркменською й азербайджанською).
Ця нинішня назва вже символізує компроміс – раніше країни називали родовище різними назвами, «Сердар» (Serdar) у Туркменистані чи «Кяпаз» (Kəpəz) в Азербайджані. І кожна зі сторін вважала його своїм – від самого занепаду Радянського Союзу 1991 року.
Нині ж ця домовленість є важливим кроком до поліпшення відносин між двома прикаспійськими державами, і вона також відроджує перспективу спорудження транскаспійського трубопроводу.
Каспійські суперечки
Це родовище було одним із трьох, що лежать посеред Каспійського моря, приблизно на півдорозі між Азербайджаном і Туркменистаном. Це родовища «Азері» і «Чираґ», як їх називає Азербайджан, або «Омар» і «Осман», у туркменській версії. У випадку з ними Азербайджан, не чекаючи на вирішення суперечок із Туркменистаном, почав видобувати там вуглеводні з допомогою міжнародного консорціуму під проводом компанії BP – «Чираґ» із 1997 року, «Азері» з 2002-го.
Оголошене перед тим рішення Азербайджану почати видобуток на двох родовищах розлютило тодішнього президента Туркменистану Сапармурата Ніязова. 1996 року він зустрічався в Баку з тодішнім президентом Азербайджану Гейдаром Алієвим, щоб обговорити співпрацю двох країн, яка була б взаємно вигідною.
Але відносини між країнами різко занепали, коли Азербайджан таки почав самостійне видобування на обох родовищах по черзі.
Ці два родовища, разом із сусіднім із ними третім, «Ґюнашлі», мають, за оцінками, придатні до видобутку запаси приблизно в 7 мільярдів барелів нафти. Три родовища разом дають більшу частку азербайджанського нафтовидобування. 2010 року воно сягнуло максимуму в 823 100 барелів на день, але відтоді потроху скорочується.
Азербайджан і Туркменистан сперечалися через три родовища посеред Каспійського моря (архівне фото)
Тим часом можливості Туркменистану експортувати свою нафту обмежував брак танкерів для цього.
Відносини між країнами почали поліпшуватися після смерті їхніх перших президентів, Гейдара Алієва 2003 року і Сапармурата Ніязова 2006-го. Хоча ще й 2009 року Ґурбанґули Бердімухамедов усе ще обмірковував можливість передати питання про право власності на родовища «Чираґ» і «Азері» до міжнародного арбітражу.
2007 року, першого для Бердімухамедова на посаді президента, Туркменистан видав ліцензію компанії з Кіпру Buried Hill на початок видобування на «третьому блоці» родовища «Сердар» – це те, яке нині перейменували на «Дружбу». Ця компанія вже почала було сейсмічні дослідження, але тоді Туркменистан і Азербайджан погодилися зупинити всі роботи, доки вони не вирішать свою суперечку щодо цього родовища.
Так що нині підписання меморандуму про родовище «Достлук/Достлуґ» стало важливим досягненням для обох країн. Алієв заявляє, що це стало результатом «наполегливих дій обох наших країн».
Представник пресової служби Державної нафтової компанії Азербайджанської республіки (SOCAR) Ібрагім Ахмадов заявив при цьому: «Необхідно вирішити численні питання технічного і комерційного характеру у зв’язку з майбутнім видобуванням на цьому родовищі». Але він привітав цей меморандум як перший крок до цієї мети і як «нову віху в історії розвитку відносин Азербайджану з сусіднім Туркменистаном».
Домовленість щодо нафти може просунути й домовленість щодо газу
Це родовище має близько 1,4 мільярда барелів розвіданих покладів нафти, але можливо, що подальші дослідження виявлять іще більші поклади.
Як сказав тоді Ахмадов, завдяки тому, що Азербайджан уже веде видобування на родовищах «Чираґ» і «Азері», «в нас уже є інфраструктура і трубопроводи на Каспії, нафтопроводи і газопроводи, які поєднують регіон із ринками збуту в Європі й інших регіонах».
А це порушує питання ширшого проєкту Транскаспійського трубопроводу (TCP), який міг би транспортувати щороку близько 30 мільярдів кубометрів туркменського газу через Каспійське море до Азербайджану для подальшого експорту до Європи.
Роберт Катлер, старший дослідник і директор Програми енергетичної безпеки в Канадській асоціації НАТО і провідний фахівець із питань геополітики і енергетичних проблем Каспійського регіону, каже Радіо Свобода про згаданий меморандум щодо спільного видобування на родовищі «Дружба»: «Це фактично ліквідовує останню перешкоду для Транскаспійського трубопроводу».
При цьому він нагадує, що це уможливило і прискорило підписання в серпні 2018 року договору в Актау.
Саме на саміті країн каспійського регіону в казахстанському місті Актау в серпні 2018 року керівники п’яти прикаспійських держав – а це, крім Азербайджану й Туркменистану, також Іран, Казахстан і Росія, – підписали Конвенцію про Каспійське море.
І домовленість про видобування на родовищі «Достлук/Достлуґ» стає важливим кроком в азербайджансько-туркменистанській співпраці у спільному видобутку на родовищах у Каспійському морі, і вона може стати ключем до початку побудови Транскаспійського трубопроводу.
Як каже Катлер про укладення цього двостороннього меморандуму, «немає сумнівів, що обидві сторони детально обговорили співпрацю щодо Транскаспійського трубопроводу в контексті двосторонніх дискусій, які нині й призвели до цього результату».
Проблема з фінансуванням
Але, як зазначав Ахмадов, у співпраці над родовищем «Дружба» ще лишається вирішити багато деталей. І однією з них, без сумніву, буде питання про фінансування проєкту.
Азербайджан не має досить газу, щоб заповнити Трансанатолійський газопровід (TANAP) після того, як обсяг транспортування цим газогоном збільшили. Тепер цей обсяг сягає 60 мільярдів кубометрів, так що згадували ще кілька країн, які могли б подавати для транспортування ним свій газ.
Туркменистан, який має четверті в світі за обсягом поклади природного газу, є очевидним вибором для того, щоб, можливо, подавати через цей трубопровід до Європи свій газ.
Як каже Катлер, після підписання меморандуму про «Достлук/Достлуґ» «оглядачі не мали б дивуватися з подальшого поступу у втіленні Транскаспійського трубопроводу в передбачуваному майбутньому».
Президенти Азербайджану Ільгам Алієв (л) і Туркменистану Ґурбанґули Бердімухамедов (п) нині ладні домовлятися про спільні енергетичні проєкти (архівне фото)
Але тут є одна проблема.
SOCAR інвестував власні кошти в проєкти експорту енергоносіїв, зокрема і в трубопровід TANAP, яким азербайджанський газ іде через Туреччину до Європи.
А економіка Туркменистану нині перебуває в стані кризи, і ця країна відчайдушно шукає хоч якихсь прибутків.
Та Алієв іще наприкінці серпня 2018 року чітко дав знати: Азербайджан готовий стати транзитною країною для туркменського газу, – але якщо Туркменистан хоче, щоб цей трубопровід був збудований, його уряд має профінансувати цей проєкт так само, як і в Азербайджані державний SOCAR фінансує свої експортні проєкти.
І коли під час відеосаміту азербайджанський і туркменистанський лідери обмінювалися компліментами, з цього не можна було зрозуміти, чи Алієв і далі вважає, що й Туркменистан має зробити свій фінансовий внесок у спільне видобування на родовищі «Дружба» («Достлук/Достлуґ»).