Збірка колекціонера – ікони на склі, вишивки, кераміка ХІХ-ХХ століть – живе після його смерті

ЛЬВІВ – Мистецький проєкт «Виображення колекції. Як Іван Гречко красу шукав…» викликав велике зацікавлення у Львові. Представлені близько 600 експонатів: ікон на склі, вишиванок, писанок, стародруків, керамічних виробів, картин кінця ХІХ-початку ХХ століття. Також у рамках цього проєкту організовують лекції про автентичне мистецтво.

«Колекціонування – це хвороба», – говорив за життя львівський колекціонер, громадський діяч Іван Гречко (1929-2022 рр.). У 50-х роках минулого століття історія його колекціонування почалась із кількох гуцульських і покутських ікон на склі, як їх ще називають, «червоних образів» через червоне тло.

Образ «Покрова» колекціонер у привіз із Верховинського району Івано-Франківщини, і він став першим у його колекції. Кожна поїздка на Гуцульщину закінчувалась тим, що ікон на склі ставало дедалі більше у його помешканні, як і зростало зацікавлення дослідити глибше це народне мистецтво під час своїх поїздок.

«Іван Гречко описав іконографію «Богородиці» на склі. Залишив пласт культури цієї гуцульської ікони. Починав як колекціонер, а перейшло в «хворобу». Іконою на склі у другій половині ХХ століття мало хто в Україні фахово займався. Гречко був у числі перших, хто зацікавився образами, письменником Станіславом Вінцензом, етнографією, хто захоплював інших Гуцульщиною, народною іконою», – каже куратор виставки, митець Роман Зілінко.

Десять років тому, ще за життя, колекціонер передав свою збірку Українському католицькому університету, щоб вона радувала людей, збереглась, вчила дітей і молодь ставленню до українського мистецтва, історії, культури, традиції. Торік Іван Гречко відійшов у вічний світ. Виставку присвятили роковинам його смерті.

Кожна річ – історія

У залі Порохової вежі у Львові представлені близько 600 предметів, а це загалом 70 відсотків колекції Івана Гречка. Це не лише ікони на склі, але й кераміка, вишивки, твори відомих українських художників, з якими спілкувався і товаришував Іван Гречко. Виставка дає уявлення про мистецьке життя Львова другої половини ХХ століття.

Живопис Марґіт і Романа Сельських, Володимира Патика, Ярослава Пстрака, Василя Дяденюка, Осипа Васьківа, Ольги Плешкан, Івана Остафійчука, екслібриси Тирси Венграновича, Мирона Яціва, Павла Ковжуна, Роберта Лісовського, Петра Холодного та Святослава Гординського, Леопольда Левицького, а також представлені роботи художників-шістдесятників Опанаса Заливахи та Галини Зубченко.

Леопольд Левицький, 1980-ті роки. З колекції Іван Гречка (1929-2022 рр.)

«Кожен предмет вартісний, має свою історію, контекст надходження, історичну, емоційну прив’язку до людини. Але якщо абстрагуватись, найціннішою колекцією Гречка є ікона на склі. Він цільово її збирав і приділяв їй увагу. Дуже цінна колекція професійного мистецтва. Це було певним відкриттям для мене. Бо Гречка знали як колекціонера гуцульської старовини. Тут є розкішні речі Заливахи, Сельських», – говорить Роман Зілінко.

Роман Сельський. Інтер'єр. 1970-і роки.З колекції Іван Гречка (1929-2022 рр.)

Омелян Мазурик. 1980-і роки. Богородиця

Іван Гречко десятиліття мріяв про створення у Львові музею приватних колекцій, але не було розуміння і стратегічного бачення ані міської, ані обласної влад. Тому й передав свою збірку в УКУ, і нині університет працює з цією колекцію, щоб вона не осіла у фонді, а жила.

Відтворення інтер'єру колекціонера Івана Гречка

Цілісність збірки, яка формувалась однією людиною, є цінною, наголосила Радіо Свобода Уляна Креховець, керівниця проєктів і програм відділу розвитку і мистецького напрямку УКУ.

«Ми не сподівались на такий ажіотаж довкола виставки, дуже багато відвідувачів. Для мене було несподіванкою, що стільки груп дітей сюди приводять. Для дітей важливе інтерактивне спілкування, і ми це робимо. По суті, ми все виставили для глядача з колекції Івана Гречка, яку він передав УКУ у 2013 році. Оформили на виставці і кімнату Івана Гречка, як виглядало його робоче місце. В УКУ оновимо колекцію мистецтва ікони на склі, і цю виставку можна буде відвідувати, попередньо зголосившись», – зауважила Уляна Креховець.

Тобівка. Початок ХХстоліття, село Красноїлля. Івано-Франківщина

Рамка зі світлиною. 1950-1960-і роки

Ікони на склі – «тема для досліджень»

Ікони на склі були чи не у кожній хаті на Гуцульщині, Покутті, Буковині з кінця ХІХ-початку ХХ століттях. Малярство на склі стало народною традицією. І майстри найчастіше малювали Ісуса Христа і Богородицю, янголів, Пресвяту Трійцю.

Червоний колір, синій, зелений, позолота – головна колористика образів на склі. На Гуцульщині малювали на червоному і синьому тлі, на Покутті – на білому тлі, Буковині – жовтому і зеленому.

У 1930-1960-х роках львівські художниці Ярослава Музика та Олена Кульчицька теж захопились цим малярством. Традиція образів на склі в Україні запозичена з Румунії, Словаччини, малювали такі ікони у Стародавньому Римі та Візантії. У кінці XVIII – початку ХІX століть у Європі було масове виробництво ікон на склі. І їх продавали на гуцульських ярмарках. В Україні почали творити образи на склі всередині ХІХ століття. Автори цих ікон переважно невідомі.

Хрест напрестольний, ХІХ століття. село Красноїлля, Івано-Франківщина

Залишився опис родини Німчика з Івано-Франківщини, що спершу готували чорнило з сажі зі смолою, варили столярний клей з водою, фарби виготовляли вручну, малювали ікони кілька осіб у сім’ї. Домашня творчість займала час.

«Ми нічого не знаємо про авторів ікон, де містились осередки, за винятком родини Німчиків. Відомості були записані в 20-х роках ХХ століття. Немає меж досконалості, і досліджувати є багато що в іконі на склі. Не зроблено досліджень фарбів, пігментів з іконою на склі, чим малювалась, якими фарбами. Наші реставратори це намагають з’ясувати. Є багато ще праці для дослідження», – каже Роман Зілінко.

Із модернізацією кожне народне мистецтво відходить, кажуть дослідники. Тому завдання нині, як для УКУ, так і львівських музейників та мистців, – берегти спадщину, працювати з нею і виховувати на ній покоління.

А ще виставка «Виображення колекції. Як Іван Гречко красу шукав…» показує, що у час війни і складних випробувань, що переживає Україна і українці, справжнє мистецтво, автентичне цікавить людей і відволікає від щоденних переживань і проблем, наголошують організатори і відвідувачі.