Білорусам «треба більше впливати і бути лідерами»: лауреатка Пулітцерівської премії Енн Епплбаум

Три роки тому на сторінках The Washington Post лауреатка Пулітцерівської премії Енн Епплбаум попереджала, що Заходу доведеться заплатити за апатичне ставлення до планів Путіна щодо Білорусі.

У своїй статті 2019 року Епплбаум припустила, що Володимир Путін може спробувати відновити СРСР, розвал якого він свого часу назвав «головною геополітичною катастрофою XX століття».

«За нашу апатію нам доведеться заплатити. Справа не тільки в тому, що білоруси можуть опинитися на межі втрати незалежності, але і в тому, що Москва може бути на порозі нового перетворення на повноцінну столицю імперії, яка підбирає під себе багато країн і керує ними, – писала публіцистка. – Радість окупації Криму минула, операція в Сирії дуже складна, а захоплення інших частин України вимагає великих військових зусиль від Росії. Можливо, Путін на це і піде, але не виключено, що до того часу він приєднає Білорусь до Росії».

Білоруська служба Радіо Свобода записала інтерв'ю із Енн Епплбаум, розпитавши про те, зокрема, чи збулися її прогнози щодо Білорусі? А також про те, як можуть розвиватися події в Європі у зв'язку із війною Росії проти України.

Енн Епплбаум, польсько-американський історик, письменниця і журналістка єврейського походження, лауреат Пулітцерівської премії, авторка книги «Червоний голод. Війна Сталіна з Україною».

– Після вторгнення Росії в Україну, зокрема і з території Білорусі, українці почали набагато гірше ставитися до білорусів. Від пересічних білорусів очікують сильних дій. Чи бачите ви, що можуть білоруси зробити?

– Дуже вражаючі акції вже відбулися.

Я маю на увазі білоруських «рейкових партизанів», які саботували перевезення залізницею російської військової техніки. Це був дуже великий внесок у війну, який помічали багато людей.

В українській армії воюють сотні білорусів, і це теж помічають, зокрема і в Україні, і їм за це вдячні.

Спочатку українці сподівалися, що білоруська армія спробує зупинити вторгнення Росії в Україну, але цього не сталося. Так багато було розчарованих. На жаль, білоруси теж платять за цю війну. Але чим більше білорусів буде діяти разом, тим більше ефектів це принесе.

– Коли в січні цього року Росія під виглядом навчань направила свої війська до Білорусі, деякі політики заговорили про окупацію Білорусі. Чи згодні ви з цією оцінкою?

– Так. Білорусь сьогодні – це щось на зразок російської колонії – нації, яка втратила можливість проводити власну зовнішню політику. Вона підпорядкована Росії і бере участь у цій війні, навіть якщо більшість білорусів проти неї.

Лукашенко уклав угоду з Путіним і заплатив Путіну за можливість залишатися при владі, погоджуючись на напад на Україну та обстріли з території Білорусі.

Тому це щось на кшталт окупаційної чи колоніальної влади, яку Росія встановила над Білоруссю.

– Тоді чому, на вашу думку, західні країни не реагують на це?

– Що ви очікуєте від них?

– Для початку – визнати той факт, що Республіка Білорусь окупована Росією. Або, на вашу думку, Захід має ще раз спробувати заманити Лукашенка до статус-кво, який існував до виборів 2020 року?

– Протягом багатьох років було докладено багато зусиль, щоб спонукати Білорусь більше співпрацювати із Заходом, щоб зробити країну більш відкритою.

Я знаю, що Лукашенку були конкретні пропозиції, і він дав зрозуміти, що ніколи не матиме тісних відносин з ЄС. Була створена ціла програма Східного партнерства, щоб допомогти Європейському Союзу покращити відносини з країнами Східної Європи.

Україна та інші країни змогли підписати торгові угоди з ЄС. Те саме запропонували Білорусі.

Боюся, що те, що зараз відбувається, змушує Захід поступитися. Вони здогадуються, що відповідь буде «ні», а тиснути далі, енергії немає, бо ця політика не спрацює. Тому сьогодні на Заході немає інтересу простягати руку Лукашенку, бо його сприймають як маріонетку Путіна.

Лукашенка вже не сприймають як того, хто навіть має власну зовнішню політику. Тому є певне колективне рішення, що з цим нічого не поробиш.

Але якщо відбудуться якісь зміни всередині білоруського суспільства, якщо буде зрозуміло, що щось змінюється в елітах, армія розмовляє із Заходом, тоді ставлення зміниться. Тобто це не означає, що Захід назавжди здався питанням Білорусі.

Але сьогодні немає можливості щось зробити.

– Громадяни не мають можливості щось робити всередині країни. Багато експертів вважають, що в Білорусі діє фактично тоталітарний режим. Але поки є Інтернет, Youtube працює. Ви як історик багато писали про країни з подібними режимами. Що можуть зробити білоруси сьогодні в таких умовах, щоб щось змінити?

– Точно сказати не можу, бо я не в Білорусі.

Я вважаю, що для білорусів зараз найважливіше спілкуватися один з одним, продовжувати приватні розмови, спілкуватися із людьми, які підтримують режим, намагатися переконати їх у протилежному.

Треба якомога більше впливати і бути лідерами в армії та спецслужбах. Кожен зобов’язаний розуміти ситуацію, читати про неї, користуватися незалежними ЗМІ, як у вас. Ви повинні бути в курсі того, що відбувається. І коли прийде час, коли можна буде говорити, вони це зроблять.

–​ Багато хто каже, що ситуація в Білорусі зміниться, якщо не буде Путіна, або якщо Україна виграє війну. Ви бачите інші варіанти?

– Ви будете сміятися, я не можу передбачити майбутнє. Зрозуміло, що перемога України буде дуже корисною для білорусів, тому що вона покаже не лише військову слабкість Росії, а й порожнечу російських ідей та ідеології, усього цього дивного пострадянського імперіалізму.

Це буде добре і для України, і для Білорусі, і для Росії. Для росіян це буде добре, тому що вони зможуть працювати над розбудовою свого майбутнього, а не вічно оглядатися назад, шукати свою велич, яка не була особливо величною. Я сподіваюся, що це станеться.

–​ А якщо не станеться?

–​ Повторюю, я не передбачаю майбутнє. Але я продовжу говорити про необхідність прискорення допомоги Заходу Україні. Потрібна не просто перемога у війні, а швидка перемога, бо це дуже важливо.

Позитивне майбутнє всього регіону залежить від поразки Росії і розуміння її росіянами. Сподіваюся, це станеться якнайшвидше. Але як історик я не знаю, що буде. Історія може розповісти про поведінку тих чи інших людей, про події минулого. Але якщо ви хочете використовувати історію як план на майбутнє, ви зробите помилку. Можна гадати, передбачати, але знання про минуле ніколи не можуть пояснити майбутнє. Історія ніколи не повторюється точно.