Анна Романдаш
Коли у Бахрейні, багатій монархії у Перській затоці, почалися антиурядові протести – Нада Даіф не сиділа вдома. Разом з колегами-медиками, вона організувала польову лікарню, де допомагала постраждалим. У 2011 році її країна пережила Арабську весну. Уряд короля Хамада застосував силу проти розгніваних громадян, п’ятьох вбили. Після провалу протестів, Наду затримали і піддали тортурам – так влада помстилася за її роботу.
Жінка не знала як пережити цей досвід. Нада Даіф поїхала в США, де пройшла курс реабілітації, а коли повернулася, то заснувала BRAVO, реабілітаційну організацію проти насилля. За шість років, вона допомогла сотням людей, які теж пережили тортури або зазнали жорстокості. Наді складно працювати в авторитарному Бахрейні, але їхати геть вона не планує – аж поки не змінить систему.
Протести і Бахрейн
«З міжнародної перспективи, Бахрейн – стабільна країна, де все під контролем. Або ж у замороженому стані», – ділиться Нада.
Бахрейн – одна з найбагатших країн світу зі значними покладами нафти та розвиненим банківським і туристичним сектором. Вже більше, ніж три століття, острівною країною керує династія Аль-Халіфа, а чинний король – Хамад ібн Іса аль-Халіфа – прийшов до влади майже 20 років тому. Він прийняв нову конституцію і запровадив реформи, а також припинив тортури, які були поширеним явищем за правління його батька.
Утім, наприкінці 2000-х, практика тортур повернулася, а реформи призупинилися. У 2011 році почалися протести проти уряду. Люди вимагали більше прав та свобод, особливо для мусульман-шиїтів, які становлять більшість населення. Керівництво країни – мусульмани-суніти – дискримінували інші групи.
Протести відбулися під час Арабської весни. Із мирних зібрань вони переросли у жорстокі сутички, і крім місцевої поліції, уряд використав допомогу збройних сил сусідніх держав. Майже три тисячі людей арештували, і принаймні п’ятеро загинуло від поліцейських тортур.
Антиурядові протести, Манама, Бахрейн, 13 березня 2018 року
Після протестів, уряд спробував поліпшити свою репутацію та організував розслідування тортур. Утім, тих, хто віддавав накази, не покарали.
«Нещодавно у нас завершилися парламентські вибори, – ділиться Нада. – Було багато бойкотів через розпуск політичних угруповань». Опозиція закликала ігнорувати вибори через тиск з боку правлячої родини.
Тортури й упередження
«Я започаткувала організацію BRAVO через власний досвід. Мене затримали та піддали тортурам, – говорить активістка. – Коли я вийшла з-під варти, то не знала, як дати собі раду».
Нада Даіф
На той час, у Бахрейні не було організацій, які могли б допомогти людям зі схожим досвідом. Тому Нада пройшла реабілітацію у США. За її словами, більшість жителів не можуть собі це дозволити – вони рідко подорожують та з підозрою ставляться до таких практик. «Бахрейн – суспільство, яке повне табу та стигматизації. Є багато речей, які не є загальноприйнятними», – пояснює жінка.
Коли вона повернулася, то створила BRAVO. «Із 2012 року ми допомогли більше, ніж ста людям», – продовжує Нада. В організації працює ще 40 активістів на громадських засадах. Вони не заробляють грошей та не беруть плати із постраждалих.
Напруга і визнання
«Громадянське суспільство контролюється урядом», – розповідає в інтерв’ю Радіо Свобода Нада. Місцеві правозахисні організації повинні отримати спеціальну реєстрацію з Міністерства прав людини та соціального розвитку. На практиці, їх можуть просто ігнорувати. Закон про неурядові організації дозволяє уряду втручатися в їхню роботу та фінанси – схожі закони є в інших арабських країнах.
Міжнародним організаціям легше, тому багато місцевих активістів – як і Нада – спершу реєструють свою організацію за кордоном, а вже після цього починають працювати в Бахрейні.
За час роботи, організація отримала широкий розголос. Про BRAVO писали міжнародні видання та правозахисники. А вдома інформація поширювалася як «сарафанне радіо» – місцеві рекомендували організацію іншим, коли знали, що їм потрібна допомога. Активісти користуються соціальними мережами, через які отримують багато запитів від жителів, а також YouTube-канал, де Нада розповідає про проблеми, з якими стикаються люди після агресії.
«Я розказую про те, як пережити посттравматичний стрес, і як допомогти близьким, які його зазнали», – ділиться вона.
Залишатися в країні
«Травма – це не лише тортури. Це – пережита жорстокість», – говорить Нада. За її словами, вона рідко вживає слово «тортури», бо мета BRAVO – допомогти усім, хто зазнав жорстокого та нелюдського ставлення до себе. Активістка переконана – такий досвід дегуманізує людей і залишає слід назавжди, і їм потрібна професійна підтримка.
«Це ненормально коли люди зазнають насильства, але ми живемо в жорстокому світі і мусимо знати, як поводитися і вижити, – продовжує вона. – Я хочу навчати людей як допомогти собі й іншим».
Працювати в Бахрейні нелегко, і Нада відчуває тиск на неї та на її організацію. Утім, покидати країну жінка не збирається. «Я не можу поїхати з Бахрейну», – говорить вона.
Нада не хоче просити ніде статус біженки, хоча часто їздить за кордон, де розповідає про роботу вдома.
«Жити і працювати тут – це досвід, який мушу пережити. Це моя земля. Яка з мене користь, якщо я її покину?» – говорить жінка. І додає: вона не хоче їхати з країни через тиск та війну проти громадянського суспільства, а пробує її змінити.
Нада не вірить, що буде у більшій безпеці за межами Бахрейну. «Безпека – це ілюзія. Неможливо уберегтися від усього, – підсумовує вона. – Ти або живеш сміливо, або втікаєш».