30 червня 1941 року у Львові: Акт відновлення Української Держави та хаос

ЛЬВІВ – 30 червня 1941 року у Львові Організація українських націоналістів (Б) під проводом Степана Бандери проголосила Акт відновлення Української Держави. У цей день у місто увійшли німецькі війська. Керівником українського уряду став один із керівників ОУН Ярослав Стецько. Але проголошена відновлена Українська Держава проіснувала лише 10 днів. Адольф Гітлер рішуче виступив проти проголошення незалежності України і німецька влада арештувала керівників українських націоналістів.

Яким був день 30 червня 1941 року у Львові? Які місця нагадують про цю історичну подію?

29 червня 1941 року радянські війська і загони НКВС залишили Львів із тисячами замордованих людей по тюрмах, пограбованими помешканнями і установами.

Жертви червневих розстрілів

30 червня о 4:30 ранку у Львів першим увійшов батальйон «Нахтігаль» (перший іноземний легіон Вермахту), що складався переважно з українців. Загалом це було 330 вояків на чолі з командиром Романом Шухевичем. Він знайшов закатованим у в’язниці свого брата Юрія.

Бійці «Нахтігаль» у Львові

За кілька годин після вояків на вантажівці з Перемишля прибула група оунівців, у тому числі і Ярослав Стецько, уповноважений Українським національним комітетом проголосити незалежність України.

«Група ОУН прибула на радянській машині і водій був червоноармійцем-військовополоненим, якого німці відпустили, і цей солдат привіз групу до Львова. Оунівці приїхали на площу перед Собором Юра. Туди ж прийшов і один із підрозділів «Нахтігаль», який вишикувався між собором і митрополичою палатою. На розмову до митрополита Греко-католицької церкви Андея Шептицького пішов Ярослав Стецько, який дезінформував митрополита, повідомивши, що буде проголошення Української Держави, а митрополит запитав, чи це узгодили з іншими партіями, чи це лише оунівська справа, а Стецько обманув, сказавши, що контактують з іншими. Потім він написав лист до гетьмана Павла Скоропадського, до тодішнього керівництва УНР в діаспорі. Вони його підтримали, але йшлося про інші партії, які у цей момент не знали про проголошення. Тобто постфактум, намагалися виправити ситуацію. Митрополит благословив проголошення Української Держави і представником церкви на зборах призначив єпископа Йосифа Сліпого», – розповідає історик Андрій Козицький, автор путівника «Львів. Місто героїв».

Оунівці подали митрополитові на підпис звернення, в якому віталось німецьку армію і висловлювалася підтримка уряду Ярослава Стецька. Кілька годин керівництво ОУН переконувало митрополита підписати звернення, бо, в іншому разі, якщо він не підтримає Українську Державу, то німецька влада теж не погодиться на це.

Глава УГКЦ Андрей Шептицький вимагав від нової встановленої влади однакового трактування для всіх мешканців, не дивлячись на національну і релігійну приналежність. А окрім українців, тут проживали поляки і євреї. Також Андрей Шептицький, можливо, і не знав про розкол в ОУН, бо це було в Кракові, який перебував під німецькою окупацією. Митрополит думав, що Галичина буде з Україною, натомість німці розділили українські землі на різні зони окупації і Галичина опинилася окремо. Збереглись спогади Івана Кедрина-Рудницького, який спілкувався на цю тему з митрополитом, і Тараса Бульби-Боровця. Митрополит Андрей Шептицький привітав Акт про відновлення Української Держави 30 червня 1941 року, але згодом дуже гостро засудив у своїх пастирських посланнях вбивства, як засіб політичної боротьби.

Цією дорогою піднімались у собор керівники ОУН

Ярослав Стецько

Після зустрічі в митрополичих палатах, Ярослав Стецько поїхав у Ратушу, на площу Ринок, щоб там зустрітися з людьми.

О 6:35 над Ратушею замайорів синьо-жовтий прапор. Будівля була пограбована «совєтами», все розкидано, поламано.

В одній із кімнат, на сьогодні невідомо, в якій саме, він написав текст Акту про відновлення Української Держави, виправивши потім в оригіналі слово «проголошення» на «відновлення». Таке виправлення зробив і в надрукованій версії акту.

У Ратушу на зустріч із керівниками ОУН прийшло чимало українців. Люди хотіли розуміти ситуацію і те, що їх очікує з новою владою.

«Оунівці взяли під контроль усі стратегічні об’єкти. Згідно з попереднім планом, через 2-3 дні в оперному театрі мала бути помпезна імпреза проголошення з відео- і фотофіксацією. Це було в планах, але Роман Шухевич, зіштовхнувшись із реаліями першого тижня війни, побачив німецькі інтенції. Ярослав Стецько, Василь Кук, Ярослв Старух, за наполяганням Романа Шухевича, негайно вирішили проголосити державність. Години зборів змінювались, проголосили Акт із балкону о 20-й. Переносили, щоб попередити людей, бо не могли їх зібрати. Львів’яни боялись за життя. Львів оговтувався від більшовиків. Стецько доручив Старуху створити адміністрацію у Львові, яку очолив професор Юрій Полянський. Провідники жили на Краківській, 17. Стецько жив у родичі на вулиці Героїв Небесної сотні (сучасна назва). Був саботаж із польської сторони проголошення Української Держави, а євреї зайняли вичікувальну позицію», – говорить український історик, дослідник теми ОУН і УПА Микола Посівнич.

Оунівці зайняли будинок колишнього страхового банку «Дністер» на вулиці Руській, 20. Там сьогодні – міська поліклініка.

Будинок страхового товариства «Дністер», де оунівці розташувалися у 1941 році

Головним місцем проголошення Акту відновлення Української Держави став палац Любомирських на площі Ринок, 10. Тут нині зупиняються екскурсійні групи, щоб випити кави чи купити сувеніри. Великий напис «Тут народилась львівська кава» висить під балконом, на якому зачитували Акт про відновлення Української Держави.

У цьому палаці ухвалили рішення про Акт відвнолення Української Держави

Поруч – меморіальна таблиця, з якої можна дізнатися, що у цій будівлі 30 червня 1941 року відновили Українську Державу.

Меморіальна дошка у Львові на честь відновлення Української Держави 30 червня 1941 року

Щоби піднятись на другий поверх, де й відбувались збори, потрібно пройти через сувенірну крамницю. А далі сходи, які збереглись донині, ведуть в ці дві історичні кімнати, де з радянського часу розміщені експонати музею етнографії.

Цими сходами йшли на збори 30 червня 1941 року

У цій кімнаті проголосили Акт відновлення Української Держави

Оунівці недарма вибрали саме цей палац, бо з 1895 року він належав українському товариству «Просвіта». Сюди заходили Василь Стефаник, Іван Франко, Леся Українка. З 1939 року тут були різні культурно-освітні організації, редакція і друкарня газети «Діло».

30 червня 1941 року на другому поверсі розпочалися Українські національні збори, на яких були присутні близько 100 делегатів, які проголосили відновлення Української Держави: «Волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України» і створення тимчасового уряду на чолі з Ярославом Стецьком – Українське державне правління.

В останній момент внесли ще пункт про подальшу співпрацю з «Велико-Німеччиною». Акт відновлення Української Держави закликав українців «не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада».

Площа Ринок сьогодні, біля якої зібралися люди 30 червня 1941 року

Так виглядала площа Ринок у Львові 30 червня 1941 року

Увечері кілька тисяч львів’ян зібралися на Ринку, де і почули про відновлення державности і Державне правління на чолі з Ярославом Стецьком.

Наступним кроком мало бути відновлення Української Держави у Києві.

Текст Акту відновлення Української держави зачитували по радіо, яке розташовувалося у будівлі на вулиці Князя Романа, 6. Радіостанцію оунівці взяли під свій контроль і назвали на честь провідника ОУН Євгена Коновальця, але 2 липня гестапо арештувало Ярослава Старуха і двох дикторів, які читали Акт та інші документи від української влади.

Будинок радіо, де зачитували Акт відновлення Української Держави

30 червня на збори прийшов львівський професор Ганс Кох. Німці були заскочені акцією.

«Німець Ганс Кох (однофамілець відомого есесівця Карла Коха), народився у Львові, де закінчив школу, служив в українській армії. Він був тим офіцером, який мав контактувати з українськими інституціями, свого роду експерт із українських питань у Вермахті. Його не запрошували на ці збори, але він прийшов, коли вони почалися. Йому це не сподобалося, і він закликав це припинити і розійтись, бо німецька влада не толеруватиме однобічного проголошення української держави. Він повідомив своє командування про ситуацію. Кілька днів велись консультації, хто саме увійде до Державного правління.

Але німці швидко відреагували. Гітлер дуже негативно ставився до слов’ян, вважав їх народами, нездатними до самостійного державного правління, відповідно до його ідей, все, що було державотворче, принесли німці. Гітлер очікував, що українці, як і народи Балтії, відкличуть Акт, але українські політики виходили з того, що проголошення державности має символічне велике значення і навіть, якщо німці змусять піти в підпілля, то все одно проголошення Акту є дуже важливе для українців, як підтвердження їхнього права жити господарями на своїй землі», – наголошує Андрій Козицький.

Степан Бандера

Із 2 липня німці почали арешти українців, причетних до проголошення Акту відновлення Української Держави. У Кракові покликали для пояснень провідника ОУН Степана Бандеру і йому 9 липня оголосили про домашній арешт та відправили у Берлін. У Львові теж людей викликали в гестапо або ж приходили додому чи в установи. Невідомий вчинив замах на життя Ярослава Стецька.

Після арешту німцями Ярослава Стецька, його, як і Степана Бандеру, відправили у німецький концтабір «Заксенгавзен». А в концтаборі «Аушвіц» опинилися керівники ОУН Лев Ребет, Степан Ленкавський. Від 9 липня до 15 вересня відбувалися масові арешти українських націоналістів. Їх утримували в тюрмі на Лонцького, перевозили у Краків, а потім у німецькі концтабори.

11 липня 1941 року німецька окупаційна влада повністю заборонила діяльність українських організацій.

«Акт відновлення Української Держави, з одного боку, це була велика імпровізація Ярослава Стецька і його спеціальної похідної групи. З іншого боку, це була дуже скурпульозна підготовка, з фактично створення революційного проводу ОУН у лютому 1940 року, яка постановила, що основне задання – побудувати самостійну соборну Україну. Вже в грудні 1940 року був маніфест проводу ОУН (революційного), який чітко вказав, хто ми і що хочемо. У маніфесті одразу було неозбороєним оком видно, що націоналісти, революційне крило, ставило тоді гасло «Україна понад усе!».

Є постанови Другого великого збору ОУН у Кракові 31 березня–3 квітня 1941 року, є інструкції ОУН на випадок війни, політичні вказівки. 22 травня було надано мандат від Української національної ради Ярославові Стецьку організувати проголошення державности України. В умовах війни, браку часу тоді, 15 червня 1941 року підготували меморандум проводу ОУН за підписом Стахіва і Бандери, який 23 червня надіслали в Рейхсканцелярію до Гітлера, де чітко говорилося, що ми будемо проголошувати державу і не має значення, з німцями чи без.

Німці не сподівалися, що чистолюбивий і владолюбний Бандера віддасть комусь владу. З іншого боку, було питання вибору людини, яка б могла встояти перед спокусами та фізичним і психологічним тисками. Ніхто не знав, що буде, не знали про Голокост, німці в Галичині вважалися культурною нацією, всі боялися взяти на себе відповідальність, і всі сподівалися, що німці благословлять, за хорватським чи словацьким сценарієм, ідею державности. Провідник ОУН Андрій Мельник хотів це зробити у дипломатичний спосіб у Києві. А Ярослав Стецько самовільно і нахраписто зробив.

З одного боку, радянська пропаганда почала говорити, що це маріонетковий німецький уряд, а, з другого боку, німці казали, що це антибільшовицька диверсія, що вони спеціально роблять. Андрій Мельник говорив, що це божевілля, а Павло Скоропадський і Кость Левицький, що маємо ворога в особі Німеччини, що треба було діяти делікатно і з рук отримати владу. Але німці зробили хитро, у них були підготовлені пропагандисти, камери і вони вміло нацьковували українців і поляків. 19 вересня 1941 року на конференції ОУН ухвалили рішення про ведення антинімецької боротьби, відкриття фронту проти німців, це ніде офіційно не оголошено. Головне – опертя на власні сили», – каже історик Микола Посівнич.

Вигляд на площу Ринок із балкону, з якого проголосили Акт відновлення Української Держави

Проголошення Акту відновлення Української Держави історики називають імпровізацією, історичною казкою, авантюрою, геніальним божевіллям.

Ці події відбувалися у складний період: зі Львова лише відійшли «совєти», сталінські злочини були очевидні. Люди кинулись у в'язниці шукати рідних і побачили жахіття тортур і катувань, тисячі людей були вислані у Сибір та інші місця неволі. А тисячі виселені з власних квартир. Пограбовані були не лише помешкання, але й всі установи. Хаосом і шоком скористались провокатори. У Львові у липневі дні відбулись погроми єврейського населення. А у ніч із 3 на 4 липня 1941 року гестапо арештувало і розстріляло 45 львівських професорів і викладачів, поляків за національністю.

Міська Ратуша, де писався Акт відновлення Української Держави

1 серпня 1941 року Львів став столицею дистрикту «Галичина» – адміністративної одиниці у складі Генерал-губернаторства. Почалася наступна сторінка української історії – німецька окупація, яка принесла після радянської влади не менші страждання, біль, смерть, розчарування.

Як зазначають дослідники, Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року став поштовхом для розвитку українського збройного опору.