«У 21-му столітті таке не може продовжуватися». Розповідь очевидця, якого Україна евакуювала з Афганістану

Співрозмовник Радіо Свобода – громадянин України афганського походження. В цілях безпеки він просить не показувати його обличчя й не публікувати його справжнє ім’я. Жартома він називає себе Толіком. Каже, так його називали друзі в інституті. В Україні Толік живе з 1990 року, відколи приїхав сюди на навчання до Харкова. На момент захоплення Кабулу талібами він перебував в афганській столиці і невдовзі, разом з родиною, був евакуйований українським літаком до Києва.

В інтерв’ю співрозмовник Радіо Свобода розповів, що відбувалося у Кабулі, коли у місто зайшли таліби, поділився думками стосовно того, чому таліби так легко підкорили собі країну, і розповів, як йому вдалося покинути афганську столицю.

– Як так вийшло, що коли таліби в Афганістані брали місто за містом, ви перебували в Кабулі?

– Річ у тім, що я там працював. Я займався будівництвом у Міністерстві освіти Афганістану, бо я закінчив Харківський національний університет міського господарства за спеціальністю будівництво. Мені добре платили в Афганістані. Якийсь період я був радником із будівництва міністра освіти Афганістану. Я дуже багато встиг збудувати там за ці роки.

– Чи очікували ви, що таліби так швидко візьмуть Кабул?

– Я не очікував, що все станеться так швидко, не очікував, що президент втече. Всі роки свого перебування при владі президент брехав до останнього моменту. Він втік і свій народ лишив напризволяще.

– А як ви можете пояснити той факт, що таліби брали місто за містом без супротиву з боку народу та урядових військ?

– Армія Афганістану була добре підготована і могла чинити опір, але щось дивне відбувалося. Радник президента з безпеки наказував військовим не чинити опір, і здавали міста талібам. З президентського палацу була така вказівка (Радіо Свобода наразі не має змоги перевірити правдивість такого твердження – ред.).

Наприклад, є тисяча добре підготовлених військових із різних підрозділів. До них приїздить чотири таліби на мотоциклах і кажуть їм здаватися. І вони здаються! Ну як так можна?

– Ви для себе визначили, хто винний у ситуації, що склалася?

– Президент. Це була якась угода.

– Угода президента з талібами?

– Угода президента з талібами і, можливо, з якимись країнами.

– Де ви перебували саме тоді, коли таліби взяли Кабул?

– Як зазвичай, я пішов на роботу в міністерство. Міністерство розташоване на південному заході міста. Якраз із того боку заходили таліби. Я прийшов і бачу, що нікого немає, ані міністра, ані інших чиновників. Я вийшов з роботи, поїхав додому, взяв найнеобхідніше і перебрався на північ Кабулу. Там було більш безпечно. Я там переночував, а на ранок мені зателефонував один з талібів, сказав, що він біля мого дому, і наказав вийти. Я відповів, що вдома мене немає. Я сказав, що я в провінції Панджшер (єдина провінція Афганістану, яку таліби не захопили – ред.).

– Якщо вам подзвонив представник талібів, то, виходить, вони точково вишукують всіх, хто працював на уряд, чи як?

– Не те, щоб вони шукали тих, хто працював на уряд. Просто я завжди публічно їх критикував і різко висловлювався проти них у соцмережах.

– Панджшер – єдина провінція, яку таліби не захопили.

– Так, із 34 провінцій вони захопили 33.

– Ви думаєте, що Панджшер не захоплять?

– Ні, вони не зможуть. Я сам родом звідти. Там народ рішуче протистоїть талібам. Опір очолює Ахмад Масуд, син Ахмада Шаха Масуда, національного героя. Всі військові, котрі були незадоволені розвитком подій, також перемістилися до провінції Панджшер, щоби чинити супротив.

– Як вам таки вдалося дістатися до аеропорту в Кабулі й вилетіти до України?

– Я вам казав, що сховався на півдні Кабулу. Коли я почув, що Україна збирається рятувати своїх громадян, тоді я так хусткою (показує, як намотував хустку на голову – ред.)… Вони б мене не помітили на вулиці, бо вони ще добре не встигли освоїтися. П’ять днів ми з родиною так ходили до аеропорту (в надії вилетіти – ред.). Я вранці ходив туди, а увечері – назад. Не могли вилетіти.

Я навіть писав в Офіс президента України, вони мені відповіли, що думають над механізмом (евакуації – ред.). Потім Міністерство закордонних справ України створило групу в WhatsApp. Люди надавали їм документи – паспорт чи посвідку на проживання в Україні, вони складали списки, відправляли тамтешньому представнику, і вже по тому списку саджають в автобус і пускали в аеропорт. По списку таліби пускали, була домовленість.

– Що вам найбільше запам’яталося в останній день свого перебування у Кабулі?

– Страшно було. Таліби – терористи. Їхні ватажки кажуть, що нікого не будуть чіпати і що вони інші. Але це ті самі таліби, що були 20 років тому. Хлопець ходив до школи в звичайних штанях, а один з талібів його в болото (штовхнув – ред.). Каже, це тобі покарання, щоб більше в штанях не ходив, а в національному (одязі – ред.). Талібам не можна вірити. Їм вірити – себе обманювати.

– Якщо б таліби вас знайшли, щоб з вами було?

– Я гадаю, що мене б покарали. Якби не вбили, то покарали б. А загалом, таких як я, вони забирають, і потім ці люди більше не повертаються. У місті Кандагар (друге за чисельністю місто в Афганістані – ред.) вони забрали з домівок 200 людей, і більше тих людей ніхто не бачив.

– Чи були ви в посольстві Афганістану в Україні?

– От щойно ходив.

– Як зараз працює посольство? Кого воно тут зараз представляє? Талібів чи ту владу, якої вже в Афганістані немає?

– Владу, якої вже немає. Це законний уряд, який визнавала українська держава. А талібів Україна ще не визнала.

– Виходить, що посольства Афганістану, які працюють в інших країнах і, зокрема, в Україні, ніби зависли в повітрі?

– Зависли в повітрі. Вони потроху допомагають людям, які до них звертаються. Але ж їхнього уряду більше немає.

– А що вам в посольстві сказали? Які в них плани?

– Не кажуть нічого. Я от запитував, а вони навіть не відповіли.

– Ви як гадаєте, таліби надовго лишаться при владі в Афганістані?

– Я гадаю, що ні. Ось так у 21-му столітті таке не може продовжуватися. Я сподіваюся, що їх ніхто не визнає, можливо, окрім Пакистану, Катару… Росія з ними у гарних стосунках.

– Незважаючи на те, що «Талібан» в Росії визнаний терористичною організацією, таліби літали в Росію, зустрічалися з високопосадовцями.

– Коли російський посол в Афганістані щось говорив про талібів, то мені здалося, що це таліб говорить про талібів. У них дуже гарні стосунки. Ось, можливо, такі країни талібів визнають. Щодо Росії, то, можливо, вона боїться, бо там ще є ІДІЛ (екстремістське угруповання «Ісламська держава» – ред.) Таліби прийшли в уряд, а їхні місця в провінціях займуть «іділці». Росія прагне дружити з талібами, бо хоче знищити ІДІЛ, бо вважає цю організацію своїм ворогом.

– У вас залишилися рідні люди в Афганістані?

– Так, у мене там лишилася літня мама і батько, який хворіє. В самому Кабулі. Мій батько тривалий час працював вчителем в КПІ – Кабульський політехнічний інститут.

Вчора приїздили якісь таліби до будинків, де живуть викладачі КПІ, і сказали, щоб вони йшли геть зі своїх будинків. Мама розповідала, що вони сказали, що, мовляв, 20 років ми жили в горах і пустелях, а тепер ви йдіть туди, а ми будемо тут жити. Потім щось там сталося, і вони (таліби – ред.) відійшли. Але я дуже переживаю за тата й маму.