(Рубрика «Точка зору»)

Угорський прем’єр Віктор Орбан, відомий своєю проросійською позицією, на недавній зустрічі з групою журналістів провів паралелі між Україною і Афганістаном, мовляв, Україна тепер є «нічийною землею», як і Афганістан. Щоправда, Орбан підмітив, що Росія вже не зможе завоювати Україну та встановити в ній проросійський уряд.

Паралелі між Україною і Афганістаном справді є, але не ті, що інколи роблять проросійські політики і російські пропагандисти. Мовляв, Україна, як і Афганістан, – це Failed State, «держава, що не відбулась».

Але як може бути квазі-державою країна, що відбиває агресію з боку більшого і сильнішого сусіда, успішно воюючи проти формально другої армії світу? Україна здивувала багатьох своєю живучістю та стійкістю.

Та й якщо подивитись на Афганістан, то – як це не парадоксально – «Табілан» встановив занадто сильний, занадто суворий режим, головними рисами якого є жорсткість і жорстокість. Хоча – знову ж таки, як це не парадоксально, – але в Афганістані майже припинилась внутрішня війна, значно порідшали теракти, мало вже смертників-самогубців, яких раніше так активно використовував «Талібан», коли воював з демократичним урядом Афганістану. Якийсь просто парадокс – тепер ультрарадикальне угруповання «Ісламська держава- Хорасан» здійснює подекуди напади і вважає «Талібан» «недостатньо ісламським».

До речі, паралель можна радше провести в іншому – афганці й українці горді, працьовиті і надзвичайно волелюбні. Однак українці втрачали в минулому через внутрішню роз’єднаність, а нині ця хиба виправлена війною. А афганці й далі розділені, і їх минуле нічому не навчило.

Міфи Кремля

Але треба зауважити, що і тим, і іншим вже багато років заважав або заважає Кремль.

Леоніду Брежнєву здалось, що ЦРУ зробило переворот в Афганістані в кінці 1970-х і що ось-ось в Афганістані з’являться американські ракети, націлені на радянську Середню Азію, і що Кабул під «зовнішнім управлінням».

Як тут не згадати тезу нинішнього Кремля, що Україна, мовляв, за крок від вступу до НАТО, що на українській території з’являться бази НАТО і що «київський режим» теж під «зовнішнім управлінням».

Ціною такого підходу було 40 років безперервної війни в Афганістані, яка почалась з радянського вторгнення 1979 року.

Ціною такого підходу Москви нині є найбільша війна в Європі з часу Другої світової.

Афганістан знав періоди «забутих воєн», коли зовнішній світ не цікавився ним і тамтешніми війнами – окрім періоду, коли в тій країні був контингент НАТО. Кого цікавили війни переможців СРСР – афганських моджахедів – між собою після виведення військ СРСР в 1989 році? Кого цікавили війни талібів з моджахедами в середині 1990-х? Та й зараз увага до Афганістану – після взяття Кабулу Талібаном в серпні 2021 року – впала.

Україна теж знала період «забутої війни». Це зараз війна в Україні після повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року на радарах світової уваги. Але чи не була трохи «забутою війною» війна на Донбасі з 2014 року? А хто пам’ятав тоді про окупований Крим?

Ще один момент – невдала війна в Афганістані була одним з факторів розпаду СРСР. Невідомо, до речі, яке майбутнє чекає на Російську Федерацію, саме як на Федерацію, в разі, якщо провальна війна Путіна триватиме довго.

Погані новини

Але після падіння Кабулу новини з Афганістану засмучують, а останнім часом і дратують від безпорадності світової спільноти.

Молодим жінкам заборонили навчання в університетах. Більшість дівчат не можуть тепер відвідувати школи. Гуманітарні організації не можуть наймати на роботу жінок – але саме жінки доставляли допомогу багатодітним вдовам, яких в Афганістані дуже багато після чотирьох десятиліть воєн.

В Афганістані нинішня зима – найсуворіша за багато-багато років – і сотні людей просто замерзають.

«Талібан» не толерує танці й музику, які є невід’ємною частиною афганської душі…

Багато афганців не бачать виходу і намагаються виїхати в Іран та Пакистан. На фото – біля іранського консульства в Гераті, що на заході Афганістану

Але що робити? Як допомогти Афганістану?

Насмілюсь запропонувати підхід, який, як на мене, може допомогти тій багатостраждальній країні, біди якої і почались від радянського вторгнення.

Захід міг би запропонувати «Талібану» часткове поступове визнання Афганістану під його владою.

По-друге, Захід міг би запропонувати «Талібану» поступове розмороження афганських активів, яких чимало, але до яких не має доступу «Талібан».

По-третє, Захід міг би пообіцяти велику гуманітарну допомогу Афганістану, що було б важливим і для влади талібів в очах населення.

Натомість частиною цією формули могла б стати зафіксована обіцянка «Талібану» провести вибори – як парламентські, так – в перспективі – і президентські. Нехай не зараз, не миттєво, але за кілька років. Як це не парадоксально, Афганістану, можливо, потрібен період якоїсь стабілізації – щоб просто не було війни і менше терактів. Але за 3-5 років можна було б серйозно подумати про вибори.

«Афганці мають хоч і не ідеальний, але все ж таки якийсь досвід участі у виборах. Голосування під час парламентських виборів. Кандагар, жовтень 2018 року. Проблема Афганістану – будь-яка влада не хоче ділитись владою і намагається придушити спротив силою»

Вибори й іслам

Наразі «Талібан» вважає вибори чимось «антиісламським» і не толерує ідеї. Таліби розпустили парламент, виборчу комісію, всі демократичні інститути.

Але в Заходу є важелі впливу. А аргументом, що вибори та іслам можуть уживатися, є те, що країни, які претендують на лідерство в ісламському світі – Єгипет, Туреччина та Індонезія – всі проводять вибори.

Далі, всі сусіди Афганістану – Іран, Пакистан, навіть пострадянські авторитарні країни-сусіди – Таджикистан, Узбекистан та Туркменістан – всі вони теж проводять вибори! Навіть теократичний і сильно ісламізований Іран! Єдиний сусід Афганістану (менш як 80 кілометрів спільного гірського кордону) – Китай, він не знає, що таке вибори, але це вже інша тема.

І щоб «Талібан» погодився брати в цих чесних виборах участь нарівні з іншими.

Афганці вже мали хай і не ідеальний, але все ж досвід виборів протягом 20 років перебування там військ НАТО. Інакше «Талібан» наступить на старі граблі, граблі ще з радянських часів. Кожна група, яка брала владу в Кабулі (афганські комуністи, моджахеди, таліби, навіть уряди з 2001 року) відмовлялись насправді поділитись владою і натомість використовували силу і насильство для придушення опору й опозиції.

Вибори – ключ

Тому справжній порятунок Афганістану – у виборах.

«Талібан», який думає про вибори, ніколи не утискатиме права афганських жінок, які становлять більшість населення.

«Талібан», який думає про вибори, не буде відштовхувати представників інших, непуштунських меншин, які, до речі, разом становлять більшість населення.

«Талібан», який думає про вибори, не буде займатись утисками релігійних меншин – тих же хазарейців.

«Талібан», який думає про вибори, не буде проти занять спортом молоддю, вважаючи це чимось «антиісламським».

Письмовий екзамен перед набором волонтерів до виборчих комісій в провінції Хост, Афганістан (архівне фото)

«Талібан», який думає про вибори, не буде робити масу брутальних речей, як він це робить зараз, маючи тотальну монополію на владу, здобуту силою.

Отже, формула така: вибори у перспективі навзамін поступового визнання і допомоги.

Можливо, умовою виборів було б обов’язкова присутність талібів в майбутніх кількох коаліційних урядах – щоб не було бажання знову братись за зброю, перебуваючи в опозиції. «Талібан», звісно, мав би брати участь у виборах нарівні з іншими. В ідеалі така строката і розмаїта країна, як Афганістан, повинна постійно мати широкий коаліційний уряд, уряд – інклюзивний для всіх етнічних і регіональних груп.

Чесні вибори рятували Україну під час внутрішніх політичних криз і легітимізували владу після знакових подій. Варто згадати Помаранчеву революцію чи Революцію гідності, влада після яких узаконювалась з допомогою бюлетенів на справедливих виборах.

Вибори могли б допомогти Афганістану знайти внутрішній баланс і консенсус і навчити афганців мирному політичному співіснуванню. Щоб при першій-ліпшій нагоді не братися одразу за зброю. Майбутнє Афганістану – за всепредставленістю, за широкими коаліціями, за все-афганською Лоєю-джиргою – зборами всіх етнічних груп, племен і регіонів.

До речі, й Україна могла б щось взяти і від Афганістану – чи радше від афганської стратегії Заходу 2001-2021 років. А саме: повна відданість Заходу фінансовій підтримці, незгасима політична і медійна увага і майже безмежне постачання озброєнь. Все це потрібно українцям і зараз, і в майбутньому, і є запорукою гарного майбутнього України.

Вірю, що і Афганістан заслуговує на краще майбутнє, аніж нинішня безвихідь.

Ростислав Хотин – редактор Радіо Свобода в Празі

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода