Віталій Пономарьов Київ, 1 лютого 2008 (RadioSvoboda.Ua) – «А ясновельможний на воронім коні / Блисне булавою – море закипить», – у цих, відомих кожному, Шевченкових рядках змальований образ ідеального гетьмана. А таким у свідомості українців завжди був Богдан Хмельницький. 360 років тому козацьке Коло на Запорозькій Січі на мисі Микитин Ріг вручило Хмельницькому булаву.
У ніч на 30 січня 1648 року козаки на чолі із чигиринським сотником Богданом Хмельницьким атакували польський загін, що охороняв Запорозьку Січ на мисі Микитин Ріг, і змусили його відступити. А в один із перших днів лютого козацьке Коло обрало Хмельницького гетьманом Війська Запорозького.
Новий гетьман одразу розпочав підготовку до війни із Річчю Посполитою. Він розіслав по Україні універсали до населення із закликами стати в обороні козацьких вольностей та православної віри. Довірені особи Хмельницького купували на Волині, у Галичині і навіть у самій Польщі порох, зброю та військове спорядження і потайки доставляли все це на Січ.
Союз із Кримським ханством
У лютому гетьман уклав угоду про військовий союз із кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ, і гетьманич Тиміш залишився при ханському дворі у Бахчисараї як заручник. Союзники заздалегідь домовилися про розподіл військової здобичі: полонених – татарам, коней – пополам, майно – козакам. Іслам-Гірей відправив на допомогу гетьманові 4 тисячі татарських вершників на чолі із перекопським беєм Тугаєм, якого Хмельницький називав братом:
«Мій брат, моя душа, єдиний сокіл на світі, готовий зробити для мене все, що я захочу. Вічна з ним наша козацька приязнь, якої світ не розірве».
У середині лютого в Україну на придушення козацького повстання стали збиратися частини польського війська, яким командував Миколай Потоцький. Щоб виграти час, Хмельницький почав листуватися з Потоцьким, вимагаючи виведення польського війська з України та відновлення козацького самоврядування. Нарешті, 23 квітня до Дніпра навпроти Січі підійшла кіннота Тугай-бея. Козаки перевезли татар через Дніпро на чайках та човнах, і союзники вирушили на Жовті Води назустріч польському війську.
| Булава Богдана Хмельницького. Османська імперія, ХVII ст. Ріг носорога, дерево, срібло. Музей Війська Польського, Варшава |
Новий гетьман одразу розпочав підготовку до війни із Річчю Посполитою. Він розіслав по Україні універсали до населення із закликами стати в обороні козацьких вольностей та православної віри. Довірені особи Хмельницького купували на Волині, у Галичині і навіть у самій Польщі порох, зброю та військове спорядження і потайки доставляли все це на Січ.
Союз із Кримським ханством
У лютому гетьман уклав угоду про військовий союз із кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ, і гетьманич Тиміш залишився при ханському дворі у Бахчисараї як заручник. Союзники заздалегідь домовилися про розподіл військової здобичі: полонених – татарам, коней – пополам, майно – козакам. Іслам-Гірей відправив на допомогу гетьманові 4 тисячі татарських вершників на чолі із перекопським беєм Тугаєм, якого Хмельницький називав братом:
«Мій брат, моя душа, єдиний сокіл на світі, готовий зробити для мене все, що я захочу. Вічна з ним наша козацька приязнь, якої світ не розірве».
У середині лютого в Україну на придушення козацького повстання стали збиратися частини польського війська, яким командував Миколай Потоцький. Щоб виграти час, Хмельницький почав листуватися з Потоцьким, вимагаючи виведення польського війська з України та відновлення козацького самоврядування. Нарешті, 23 квітня до Дніпра навпроти Січі підійшла кіннота Тугай-бея. Козаки перевезли татар через Дніпро на чайках та човнах, і союзники вирушили на Жовті Води назустріч польському війську.