Мар’яна Драч
http://gdb.rferl.org/2C47886A-EBB5-42C1-8471-5C687318930B_s_w220.jpg
Прага, 31 січня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Україна і Росія мають переосмислити своє минуле так, як це зробили українці та поляки. Так вважає відома американська письменниця й публіцистка Енн Епплбаум, яка сьогодні завітала до штаб-квартири Радіо Свобода в Празі. Пані Епплбаум здобула Пуліцерівську премію за свою «Історію ҐУЛАҐу» і є оглядачкою авторитетної американської газети «Вашингтон Пост». Чоловік Енн Епплбаум – нинішній міністр закордонних справ Польщі Радек Сікорський.
Р.С.: Як Ви гадаєте, чи нині у пострадянських державах відчувається ностальгія за радянським минулим?
Е.E.: Можливо, я помиляюся, але не думаю, що є сильна ностальгія за комунізмом чи комуністичною ідеологією. Гадаю, що в Росії є ностальгія за владою. У тому розумінні, що це була важлива країна, одна з двох наддержав, дуже впливова у світі.
Р.С.: Чи матиме користь Росія від активного переосмислення свого минулого? Можливо, не лише радянських часів, але й давньої імперської спадщини? Так як це, наприклад, зробили західноєвропейські держави, що були колоніями.
Е.E.: Це дуже піде на користь Росії. У будь-якій країні – Сполучених Штатах, Великобританії, всюди – демократія це нестабільна система, яка швидко зношується. Дуже швидко з’являються люди, які хочуть, щоб поліція мала більше контролю. Потрібно мати механізми всередині політичної системи суспільства, які можуть це зупинити, стримати політиків. У Росії, коли схвалюють нові закони, що обмежують пресу, немовби спрацьовує пам‘ять минулого— «це нагадує нам радянські часи і ми більше цього не хочемо».
Р.С.: Чи Ви помічаєте свідоме намагання нинішньої російської влади блокувати такі критичні дискусії про минуле?
E.E: До певної міри. Відбувається кілька речей. У Росії при владі не лише колишні члени Комуністичної партії, але також колишні члени спецслужб. Це люди, які несуть найбільшу відповідальності за ҐУЛАҐ. Вони створили його, збудували. Владімір Путін не був охоронцем ҐУЛАҐу, але він був частиною організації, чи традиції, якою він, як каже, пишається. Він не хоче порушувати цієї теми. Це неприємна сторінка минулого. Тому влада перешкоджає (таким дискусіям). А такі настрої походять також від самих росіян. Є відчуття, що «ми втратили наше місце, ми були великими, а тепер ми ніхто». Люди хочуть ідеалізувати минуле. Тому, я гадаю, що такі настрої походять і згори, і знизу.
Р.С.: Ще про переосмислення історії. Президент України Віктор Ющенко закликає до міжнародного визнання Голодомору 1930-х років геноцидом українського народу, і це не подобається росіянам. Чи варто це робити?
E.E: Український Голодомор повинен увійти в історію як одна з найбільших трагедій 20 століття. Потрібно, щоб українці усвідомили, що з ними трапилося, чому їхня країна така, яка є. Також гадаю, матиме велике значення для російсько-українських відносин, якби було більше відкритих дискусій, спільних історичних комісій, використання архівів. Це те, що українці дуже успішно зробили, наприклад, з поляками. Були такі спільні комісії, спільне вивчення історії. Якби був подібний процес, і це стосується не лише Голодомору, але всіх 70 чи, радше, 300 років українсько-російських відносин, то було б набагато легше мати політичні, бізнесові, дипломатичні відносини, якби було таке відкрите, спільне осмислення минулого.
Е.E.: Можливо, я помиляюся, але не думаю, що є сильна ностальгія за комунізмом чи комуністичною ідеологією. Гадаю, що в Росії є ностальгія за владою. У тому розумінні, що це була важлива країна, одна з двох наддержав, дуже впливова у світі.
Р.С.: Чи матиме користь Росія від активного переосмислення свого минулого? Можливо, не лише радянських часів, але й давньої імперської спадщини? Так як це, наприклад, зробили західноєвропейські держави, що були колоніями.
Е.E.: Це дуже піде на користь Росії. У будь-якій країні – Сполучених Штатах, Великобританії, всюди – демократія це нестабільна система, яка швидко зношується. Дуже швидко з’являються люди, які хочуть, щоб поліція мала більше контролю. Потрібно мати механізми всередині політичної системи суспільства, які можуть це зупинити, стримати політиків. У Росії, коли схвалюють нові закони, що обмежують пресу, немовби спрацьовує пам‘ять минулого— «це нагадує нам радянські часи і ми більше цього не хочемо».
Р.С.: Чи Ви помічаєте свідоме намагання нинішньої російської влади блокувати такі критичні дискусії про минуле?
E.E: До певної міри. Відбувається кілька речей. У Росії при владі не лише колишні члени Комуністичної партії, але також колишні члени спецслужб. Це люди, які несуть найбільшу відповідальності за ҐУЛАҐ. Вони створили його, збудували. Владімір Путін не був охоронцем ҐУЛАҐу, але він був частиною організації, чи традиції, якою він, як каже, пишається. Він не хоче порушувати цієї теми. Це неприємна сторінка минулого. Тому влада перешкоджає (таким дискусіям). А такі настрої походять також від самих росіян. Є відчуття, що «ми втратили наше місце, ми були великими, а тепер ми ніхто». Люди хочуть ідеалізувати минуле. Тому, я гадаю, що такі настрої походять і згори, і знизу.
Р.С.: Ще про переосмислення історії. Президент України Віктор Ющенко закликає до міжнародного визнання Голодомору 1930-х років геноцидом українського народу, і це не подобається росіянам. Чи варто це робити?
E.E: Український Голодомор повинен увійти в історію як одна з найбільших трагедій 20 століття. Потрібно, щоб українці усвідомили, що з ними трапилося, чому їхня країна така, яка є. Також гадаю, матиме велике значення для російсько-українських відносин, якби було більше відкритих дискусій, спільних історичних комісій, використання архівів. Це те, що українці дуже успішно зробили, наприклад, з поляками. Були такі спільні комісії, спільне вивчення історії. Якби був подібний процес, і це стосується не лише Голодомору, але всіх 70 чи, радше, 300 років українсько-російських відносин, то було б набагато легше мати політичні, бізнесові, дипломатичні відносини, якби було таке відкрите, спільне осмислення минулого.