Наталка Кудрик Рим, 30 січня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Із-поміж великого потоку українських трудових мігрантів в Італії найбільше з них оселяються у південній області Кампанія. За різними даними, легально у цьому регіоні проживають близько 30 тисяч вихідців з України. Сьогодні у Неаполі, обласному центрі, відбулася перша офіційна конференція, присвячена проблемам інтеграції спільноти в італійську реальність.
Край розкішної архітектури, батьківщина італійської народної пісні і національної кухні. Земля Кампанія подарувала Італії і світу багатьох талановитих митців, зокрема, там народилася Софія Шиколоне – знаменита кінодіва Софія Лорен. Водночас в Італії цей регіон називають дзеркалом усіх негараздів країни. Там панує тотальна корупція, безробіття, розгул мафії і злочинності та незадовільне місцеве самоврядування. Регіон десятиліттями потерпає від сміття і відходів, що шкодить здоров’ю населення і руйнує довкілля.
Українці линуть саме сюди і кажуть, що почуваються, як удома. Активістка громади Олександра Фарима розповіла: «У цьому регіоні дуже ліберальне ставлення до іммігрантів. На півночі Італії стільки людей не могли б жити без документів, нелегально. У цьому відношенні тут легше, хоча зарплати менші, але легше й роботу знайти. У принципі за характером неаполітанці набагато ближчі до українців, ніж ті італійці, що на півночі».
Вічні іммігрантські проблеми
Громада українців тут одна з найактивніших. Діють культурні осередки, є недільна школа, крамниця і транслюється єдиний в Італії україномовний випуск теленовин. Невдовзі в Неаполі має відкритися консульський відділ. Але найболючіші проблеми інтеграції залишаються. Ба більше, вони стали вічними: невизнання в Італії українських професійних дипломів, відсутність двосторонньої угоди про соціальний захист та пенсійне забезпечення, труднощі з транспортуванням на батьківщину тіл померлих. Саме про це йшлося на конференції за участю представників місцевої влади.
Одна з організаторів заходу Олександра Фарима відкрила ще одну мрію заробітчан у Неаполі: «Ми б хотіли мати одну структуру, присвячену виключно українцям. Своєрідний культурний центр, де б люди могли зустрічатися, бо свого ми тут нічого не маємо».
Конференція локального рівня навряд чи спроможна вирішити згадані проблеми, адже тут необхідне втручання державних посадовців як у Римі, так і в Києві. А таких осіб серед учасників форуму не було.
Іммігранти не перестають нарікати на відсутність інтересу до їхнього життя з боку київських політиків. Тепло згадують літній візит до Неаполя Юлії Тимошенко, хоч і розуміють, що поїздка була виключно в рамках її передвиборної кампанії. Тимошенко не допомогла, та хоч вислухала людей, а це для них уже підтримка, кажуть українці.
Перша ластівка
Генеральний консул України в Неаполі Володимир Караченцев в інтерв’ю Радіо Свобода наголосив, що неапольське зібрання слід розцінювати як перший серйозний крок до взаєморозуміння з італійцями. За словами дипломата-учасника конференції, подібні заходи вкрай необхідні. Однак сподівання на швидкий результат пан Караченцев вважає наївними.
Благодатна земля італійської Кампанії здається для українців безмежним краєм, куди їхні земляки рікою течуть на тимчасові заробітки. Тимчасовість розтягується на роки, а бажання рідного прихистку на чужині не викоріниш з українського серця. І як тут не згадати слова з пісні:
Куди оком не кинь – все чужі береги, благодатна земля, що сягає довкола. Не жаліє для мене тепла і снаги, але рідною стати не зможе ніколи...
Українці линуть саме сюди і кажуть, що почуваються, як удома. Активістка громади Олександра Фарима розповіла: «У цьому регіоні дуже ліберальне ставлення до іммігрантів. На півночі Італії стільки людей не могли б жити без документів, нелегально. У цьому відношенні тут легше, хоча зарплати менші, але легше й роботу знайти. У принципі за характером неаполітанці набагато ближчі до українців, ніж ті італійці, що на півночі».
Вічні іммігрантські проблеми
Громада українців тут одна з найактивніших. Діють культурні осередки, є недільна школа, крамниця і транслюється єдиний в Італії україномовний випуск теленовин. Невдовзі в Неаполі має відкритися консульський відділ. Але найболючіші проблеми інтеграції залишаються. Ба більше, вони стали вічними: невизнання в Італії українських професійних дипломів, відсутність двосторонньої угоди про соціальний захист та пенсійне забезпечення, труднощі з транспортуванням на батьківщину тіл померлих. Саме про це йшлося на конференції за участю представників місцевої влади.
Одна з організаторів заходу Олександра Фарима відкрила ще одну мрію заробітчан у Неаполі: «Ми б хотіли мати одну структуру, присвячену виключно українцям. Своєрідний культурний центр, де б люди могли зустрічатися, бо свого ми тут нічого не маємо».
Конференція локального рівня навряд чи спроможна вирішити згадані проблеми, адже тут необхідне втручання державних посадовців як у Римі, так і в Києві. А таких осіб серед учасників форуму не було.
Іммігранти не перестають нарікати на відсутність інтересу до їхнього життя з боку київських політиків. Тепло згадують літній візит до Неаполя Юлії Тимошенко, хоч і розуміють, що поїздка була виключно в рамках її передвиборної кампанії. Тимошенко не допомогла, та хоч вислухала людей, а це для них уже підтримка, кажуть українці.
Перша ластівка
Генеральний консул України в Неаполі Володимир Караченцев в інтерв’ю Радіо Свобода наголосив, що неапольське зібрання слід розцінювати як перший серйозний крок до взаєморозуміння з італійцями. За словами дипломата-учасника конференції, подібні заходи вкрай необхідні. Однак сподівання на швидкий результат пан Караченцев вважає наївними.
Благодатна земля італійської Кампанії здається для українців безмежним краєм, куди їхні земляки рікою течуть на тимчасові заробітки. Тимчасовість розтягується на роки, а бажання рідного прихистку на чужині не викоріниш з українського серця. І як тут не згадати слова з пісні:
Куди оком не кинь – все чужі береги, благодатна земля, що сягає довкола. Не жаліє для мене тепла і снаги, але рідною стати не зможе ніколи...