Наталка Коваленко, Надія Шерстюк
29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути Чернігівської області у нерівному бою з шеститисячною армією більшовиків загинули близько 300 київських студентів і гімназистів, а близько 200 — відступили. Чи мали тоді юнаки вибір вчинити інакше? Що знає про ці події сучасна молодь та як вплинув бій під Крутами на українську історію? Зараз на місці, де 90 років тому відбувся бій, насипали курган і побудували меморіальний комплекс пам’яті юнаків. Про те, що згадують про ті події місцеві мешканці, з’ясовувала кореспондентка Радіо Свобода Леся Бакалець, яка побувала у селі Крути Чернігівської області:
| ГЛАС НАРОДУ: |
- Нічого не знаю. |
- Це історична подія, коли студенти, молоді хлопці, вийшли захищати нашу Батьківщину. Можливо, і я б пішла. |
- У нас у районі проводився концерт до дня бою під Крутами. Тоді зібралася тільки молодь, в основному студенти. Якби була б можливість, я б теж відстоював так свої права. |
- Тоді дуже багато загинуло молодих людей, їх тоді підставили під бій. |
- Я був у Чернігівській області. Навіть у музеї був, але не пам’ятаю. Юнаки зараз, як живе м’ясо, тому я думаю, ми не готові на такі подвиги. |
|
У сільській раді сусіднього села кажуть, складно пригадати такий день, коли б до пам’ятників ніхто не приїхав. Навіть за радянської влади люди говорили про Крути, тільки між собою і тихо.
«Спочатку взагалі поставили такий маленький хрестик, дерев’яний. Збили з чого-небудь. І як оцей хрестик з’явився, тоді люди почали між собою говорити і стали їздити, не масово, звичайно».
Курган, високий земляний насип із хрестом, з’явився тут ще на початку Незалежності. Під ним 27 сім стовпчиків, де написано про вдячність студентам від кожної області України.
Зовсім поряд новий пам’ятник у формі червоної колони, схожої на колони Університету імені Шевченка. Якщо пройтись далі, можна побачити невелике озеро у формі хреста. Голова Борзнянської районної ради Анатолій Хавило розповідає, що на берегах посаджені кущі калини, і за декілька років, саме в цю пору, вони всі будуть рясніти червоними ягодами. Сам меморіальний комплекс ще не закінчений, пояснює Анатолій Хавило. Тут мають бути два ряди старих вагонів, де організують музей. Та знайти сьогодні вагони тих часів досить складно.
З кожним роком пам’ятне місце доповнюється якоюсь новою деталлю, і тільки погода 29 січня завжди залишається незмінною, каже Анатолій Хавило.
«І кожного року оце ось така погода. До сьогоднішнього дня, ви подивіться, яка погода була: тепло, ні вітру, ні снігу. Наче символ якийсь – 29 січня завжди мете сніг».
З близько 300 вояків під Крутами, 17 більшовики взяли в полон і розстріляли поруч із місцем бою.Через декілька днів місцеві селяни вночі позабирали тіла хлопців із поля і поховали у сусідньому селі. Іван Костюк розповідає, його мати також була там і описувала йому ще в дитинстві ті події:
«Викопали велику братську могилу, народ сходився, заслали низ полотном, їх поклали, вони були в самій білизні. Хто з них одяг познімав, невідомо. Полотном накрили, прикидали землею й поставили два великих хрести. Хрести ті я знаю, бо вони ще довго стояли після війни».
Іван Костюк каже, материна розповідь не збігається з офіційною версією:
«Мати казала так – ніякого великого бою тут не було, а тільки стояв більшовицький броньований поїзд і бив по Крутах».
Вчителька Крутської середньої школи Валентина Сергіївна викладає фізику, але не гірше за будь-якого історика знає про перебіг подій під Крутами. На її думку, бій був, і дуже запеклий. Адже загалом 600 вояків майже на цілий день затримали шеститисячну більшовицьку армію.
«Один із учасників бою, Ігор Лоський, говорить, що коли був даний наказ юнакам відступати, то поки він дійшов до студентів, ті вже сприйняли його, як наступати і через те кинулись у багнетну атаку».
У самій школі про Крути знають навіть першокласники. Висить стіннівка, вірші, присвячені воякам, періодично влаштовуються екскурсії. Меншим дітям, які ще не вивчали бій під Крутами, вдома про подвиг студентів розповідають батьки.
Сьогодні до меморіалу пам’яті героїв Крут приїдуть з різних областей, буде і молебень, і мітинг, і людей — вже не пару десятків, а тисячі.
«День перемоги українського духу»
У 1918 році Українській Народній Республіці необхідно було сформувати вітчизняну боєздатну армію, а це мало хто усвідомлював з тодішнього керівництва. З військами, по суті, ніхто не працював, зазначає історик Сергій Кот. Коли почався наступ більшовиків на Україну, то чернігівський гарнізон, який налічував 30 000 багнетів і мав аероплани, з легкістю здав позиції 1,5-тисячній армії Щорса. А ніжинський полк зрадив, перейшовши на бік червоних. Центральній Раді тоді довелося виставляти на оборону Києва невишколені юнацькі загони — учнів старших класів і студентів. Проте бій, у якому вони загинули, не можна вважати поразкою, каже Сергій Кот:
«Це був день перемоги українського духу. Це дійсно був подвиг. Вони повністю виконали наказ, утримували свої рубежі. Тоді вони затримали на кілька діб просування червоних частин у бік Києва. І, можливо, саме ота ненависть і жорстокість, з якою з ними розправилися червоногвардійці, була пов’язана з тим, що вони прекрасно знали, проти кого вони воюють, але нічого не могли зробити з тими юнаками».
«Це була різанина і холоднокровне вбивство»
| Новий пам’ятник героям Крут |
| (RadioSvoboda.Ua) |
« Бій під Крутами був героїчної, але абсолютно марної самопожертви чистої молоді, яка намагалася, але не могла компенсувати нездарності політичних лідерів. Бою під Крутами здавна належить велике місце в системі національних символів українців. Крути є символом героїчної боротьби українців за Незалежність. І пам’ять про гімназистів і студентів, які полягли тоді саме за Україну, дорога тим, кому дорога рідна Україна».
«Останній в українській історії приклад юної ідеалістичної жертви»
Образ Крут був дуже популярним в українській культурі початку століття, каже письменниця Оксана Забужко. А потім його намагалися стерти з людської пам’яті разом з тим романтично-ідеалістичним поколінням українських митців.
«Це останній в українській історії приклад юної ідеалістичної жертви. Зрозуміло, що в культурі, ментальності і свідомості кожної нації такі приклади мають бути. Однак ці молоденькі хлопчики, гімназисти, студенти, дійсно, «квіт нації», який просто кинув себе абсолютно не оцінюючи ситуації, з точки зору військово-стратегічної. Чи потрібна була ця жертва, вони не замислювалися, однак стали добровольцями».
Подібні приклади з української історії
Подібні приклади, коли свідомо вступаєш у нерівний бій, знаючи, що загинеш, українська історія вже мала, розповідає історик Сергій Кот. У битві з польським військом під Берестечком кілька сотень козаків залишилися на вірну смерть, прикриваючи полки Богдана Хмельницького.
«Вони героїчно загинули всі до одного, хоча їм пропонувалася і почесна капітуляція, і винагороди. Польські воєначальники були вражені мужністю цих людей. Але, як свідчать легенди, козаки тоді демонстративно роздяглися до половини перед польським військом. Цінності, які в них були, покидали у багнюку. Залишили тільки зброю. Цей подвиг змінив ситуацію і дозволив зберегти основу українського війська».
«Без офіційного пафосу»
Згадувати події під Крутами слід без офіційного пафосу, переконаний письменник і видавець Дмитро Капранов. Гучні заклики брати приклад з юнаків примітивізує і спростить їхній справді гідний вчинок, вважає він.
«Не можна говорити, що всі повинні бути схожими на цих хлопців, адже їхня військова кваліфікація була погана, через що вони й загинули. Предметом для наслідувань і популяризації є потреба, з якою вони туди пішли. Мені здається, що менше плакатності в популяризації цього образу буде кориснішою».
Події 29 січня 1918 року під Крутами є не лише згадкою про героїзм і самопожертву студентів, але і засторогою проти недалекоглядності і байдужості влади.
Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина: