Василь Зілгалов Прага, 18 січня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – У п’ятницю уряд Болгарії повідомив про схвалення його країною проекту будівництва газогону «Південний потік», через який планується постачання газу з Росії через Чорне море до Болгарії і далі до Європи. Це підтвердило страхи Брюсселя, який намагається якось примножити іншими джерелами газове постачання до ЄС, який уже й так залежить на сорок відсотків від постачання російського голубого палива. На Заході бояться спроб Москви вибіркового політичного тиску за допомогою газової засувки на окремі країни Європейської спільноти. Європа обґрунтовано побоюється цього візиту Володиміра Путіна до Софії.
Відомо, що російський президент буде переконувати Болгарію брати участь у проекті нового газогону «Південний потік», який пропонують російський «Ґазпром» та італійський енергетичний гігант «Ені». Цей потік має нести російський газ через Чорне море до Європи через Болгарію.
Цей новий проект є прямим викликом більшості в ЄС, бо Європа вже й так майже на половину залежить від російських газових поставок. Намагання якось диверсифікувати ці газові поставки до ЄС поки що не дають бажаних результатів для Брюсселя. Наприклад, проект «Набукко», наміри транспортування газу до Європи з Каспію, через Туреччину, були відкладені через політичні проблеми та економічну невпевненість. Останнє рішення Казахстану щодо міжнародного консорціуму по Кашагану є прикладом цієї невпевненості, коли Астана одним махом переглянула долі західних компаній в Аґіпі і фінансову ситуацію в проекті на свою користь.
«Ґазпром» може перетворити Болгарію в «троянського коня олігархії Путіна до ЄС»
Зрозуміло, що Болгарія, попри членство в ЄС, є історично одним із найближчих партнерів Росії. Адже Путін вибрав для візиту саме час, коли у Болгарії відзначають 130 років від початку російсько-турецької війни за звільнення болгар від 500-річного турецького ярма. Та й правлячі в Болгарії соціалісти намагаються переконувати всіх у країні в економічній вигідності участі у «Південному потоці». Хоча праві сили Болгарії протестують проти візиту Путіна, все ж соціалістична влада оголосила у п’ятницю про наміри брати участь у проекті «Південний потік», що, за словами болгарського прем’єра Сєрґєя Станішева, дає Болгарії можливість «гарантувати собі місце на енергетичній карті Європи».
Але від намірів до реалізації проекту «Південний потік» довгий і часом нездійсненний шлях. Згадаймо, як ухвалювався «Північний потік» через Балтику, вартість реалізації якого понад 7 мільярдів доларів. Але його здійснення і до сьогодні під питанням. У проекті газогону «Південний потік» відлякує не лише проектна вартість будівництва цього «Південного потоку», 10 мільярдів доларів США, а й протести політиків та місцевих екологів. Один із болгарських політиків сказав Ассошіейтед Прес, що участь Болгарії в енергетичних планах російського «Ґазпрому» може перетворити «Болгарію в троянського коня олігархії Путіна в ЄС».
Сербія також сумнівається
Російський «Ґазпром» намагається також скупити нафтові активи Сербії. Москва вже запропонувала Белграду понад 600 мільйонів доларів за сербську державну нафтову компанію. Хоча деякі сербські чиновники й «образилися» на таку російську пропозицію за її «скромність», все ж у Белграді немає єдності щодо прийняття «ґазпромівських» планів. У Сербії є страх, що це буде «дуже дорога ціна» за ілюзорну російську підтримку у проблемі Косова. Сербські чиновники лише повідомляють сьогодні, що інтенсивні переговори на цю тему тривають.
А може, у страху лише «великі очі»?
Чимало західних впливових експертів вважають, що пік російських «газових атак» уже минув у 2007 році і що можна лише очікувати «епізодичних, вибіркових» спроб Москви здійснювати «газовий тиск» на окремі європейські країни.
У багатьох аналітичних публікаціях на цю тему також йдеться про «обмеженість енергетичних ресурсів Росії», що не може давати довготривалих, стратегічних переваг Москві у енергетичному плані.
Так, редактор московського прокремлівського видання «Росія в глобальній політиці» Федір Лук’янов пише, що «Ґазпром» будує так багато газогонів, щоб мати якомога більший простір для енергетичного маневру. Якщо є проблеми з однією державою у транзиті, то можна перенаправити газові потоки через інші країни».
А що стосується «Південного потоку», то від намірів будувати цей амбіційний газогін до його реалізації на практиці ще дуже далеко. Тим більше, що політична доля Путіна на сьогодні не визначена. Чи буде він і надалі грати вирішальну роль у визначенні та реалізації зовнішньополітичної стратегії Москви?
Політичні зміни в Росії після березня 2008 року також важко прогнозувати. Це чи не останній офіційний візит глави Кремля за кордон і, звичайно, йому в Москві намагалися створити великий зовнішній ефект, щоб ще більше вплинути на внутрішню політичну ситуацію в Росії. Цьому мало послужити також і узгодження з Болгарією проекту «Південний потік». Що буде з газовими глобальними планами Росії, покаже найближчий час.