Євген Марчук: «План дій щодо набуття Україною членства у НАТО (ПДЧ) – це готовність української держави долучитись до демократичних, економічно розвинених держав світу»

Коментуючи на прохання Радіо Свобода ініціативи керівництва України щодо співпраці з НАТО, Євген Марчук відповів: «Звернення українського керівництва до НАТО щодо приєднання України до ПДЧ є, по суті, продовженням процесу, який розпочався 2002 року. Коли Україна в особі Ради національної безпеки та оборони, а потім відповідного указу тоді ще Президента Л. Кучми прийняла нову стратегію співпраці «Україна – НАТО». Цією стратегією уже тоді передбачалось, що у майбутньому Україна може приєднатись до Альянсу. Це була платформа, яка пізніше дала досить стрімкий розвиток Плану дій «Україна – НАТО».

Тут зазначу: є План дій «Україна – НАТО», в якому ми, так би мовити, зараз знаходимось, і є План дій щодо членства України в Альянсі, що до нього тепер українське керівництво намагається приєднатись.

Р.С.: То що ж це таке – План дій щодо членства в НАТО, знаний як абревіатура «ПДЧ»?

Є. М.: Це просто перехід на новий рівень, новий ступінь довіри у співпраці між Україною і НАТО. А якщо перевести це, наприклад, на спортивну мову, то можна висвітлити наступні нюанси. От у спорті, у футболі. Є футболісти, які грають за збірну світу. І є хороші гравці, які хочуть у цю збірну потрапити. Їм кажуть: добре, хлопці, але ви повинні за десять з половиною секунд пробігти стометрівку; віджатись від підлоги енну кількість разів; прицільно бити по воротах, тощо. Тобто, повинні відповідати певним стандартам, певному наборові вимог. Приблизно те саме – набір стандартів і вимог – НАТО відпрацювало за останні роки: це специфічний режим, за яким Альянс претендентам виставляє кілька етапів. Етапи мають поступальний смисл і ПДЧ – це ще зовсім не вступ до НАТО.

Більше того, ПДЧ може у терміні розтягнутись на 5-10 років. Тому що План дій щодо членства означає, що Україна хоче потрапити у клуб демократичних, високо економічно розвинених держав і готова, відповідно, взяти на себе зобов’язання підтягувати до потрібних стандартів усі свої показники. Коли я чую, що зразу іде мова про членство в Альянсі, мені просто стає смішно: це люди говорять, які нічого про це не знають, або ж які роблять на цій проблематиці політичні девіденди.

Отже, якщо говорити про ПДЧ, то там 20-30 % складатимуть проблеми військового характеру. А все інше зовсім не стосується військової теми. Це підняття стандартів демократичного життя, економіки, у правозахисній і судовій системі, реформування різних інституцій згідно з визнаними демократичними стандартами. Тобто, держава має підтягнути до цих стандартів усі складові, які у сумі будуть показувати всьому цьому елітному клубові, чи держава, влада і суспільство України здатні і можуть досягнути визначених стандартів.

Р.С.: Пане Марчук, а як ПДЧ може позначитись на житті пересічного українця?

Є.М.: Ідеться про такі речі як якість питної води, санітарний стан у державі в цілому, кількість і здатність попередити (подолати) техногенні чи природні катастрофи. Хіба ми не хочемо, щоб цих катастроф не було? Чи щоб якість води, яку ми вживаємо, мала світові стандарти? Тож у нашій ситуації ПДЧ – це не просто слова, що Україна хоче чи намагається коли-небудь у майбутньому приєднатись до НАТО, а це заявка України про готовність працювати і втілювати відповідні стандарти та якість життя.

І ще один аспект: часу до квітневого саміту НАТО у Бухаресті залишається все менше, а розглядати готовність України до приєднання до ПДЧ буде не лише офіційне керівництво Альянсу у Брюсселі. Бо НАТО – це 26 столиць світу, дві з них розташовані у північній Америці, інші 24 – в Європі. І у ці тижні кожна столиця проситиме своїх дипломатів та аналітиків ретельно вивчати ситуацію в Україні, спостерігати за процесами, що відбуваються у всіх сферах українського повсякденного життя. І вирішувати перспективу України ці всі 26 держав будуть відповідно до того, як Україна виконує свої «домашні завдання».