Дар’я Марченко Київ, 28 грудня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Загинула лідерка пакистанської опозиції Беназір Бгутто. Один чи кілька нападників смертельно поранили її з вогнепальної зброї, а потім самогубець підірвав бомбу біля її автомобіля, коли екс-прем’єрка поверталась додому після мітингу прихильників її партії. Внаслідок теракту у місті Равалпінді загинули майже 20 людей.
Такими словами Прем’єр-міністр Великобританії Ґордон Браун засудив вбивство екс-прем’єрки – поряд із лідерами США, Росії, Франції, Італії, Японії, Туреччини, Індії, Афганістану, Ірану і України, а також Ватиканом та ООН.
Шляхом батька
Беназір Бгутто походить з впливового пакистанського клану. Її батько, Зульфікар Алі Бгутто, стояв біля витоків незалежного Пакистану, а у 1970-х роках був Президентом і Прем’єр-міністром країни.
Завдяки його вірі в емансипацію жінок і рівність між ними та чоловіками, Беназір стала першою пакистанською жінкою, яка поїхала вчитись за кордон. Вона закінчила з відзнакою Гарвард, вивчала економіку і політологію в Оксфорді.
Її життя завжди оточувала політика – так само, як і атмосфера трагедії. Після військового перевороту 1977 року, організованого генералом Мухаммадом Зія-уль-Хаком, Зульфікара Бгутто заарештували за звинуваченням у вбивстві політичного опонента і через два роки стратили, а його родина мусила емігрувати з країни.
Складна політична кар’єра: із влади в опозицію і навпаки
Брати Беназір, Шахнаваз і Мортаза, теж були політичними активістами і намагались перебрати на себе керівництво батьковою партією, але обидва загинули за нез’ясованих обставин. Тож Беназір залишилась останньою продовжувачкою справи Зульфікара Алі Бгутто, очолила його Народну партію Пакистану і керувала нею з Лондона.
Після загибелі в авіакатастрофі генерала Зія-уль-Хака вона повернулась на Батьківщину. Там Бгутто стала першою в ісламському світі жінкою-прем’єром, наймолодшим керівником уряду в історії Пакистану. Під час перебування при владі вона встановила ще один рекорд – стала першим у світі високопосадовцем, що народив дитину.
Та наприкінці 1990 року тодішній Президент країни Гулям Ісхак Хан звинуватив Беназір Бгутто у корупції і призначив нові парламентські вибори, на яких її Народна партія Пакистану зазнала поразки.
Повернути собі прем’єрство Бгутто змогла три роки по тому. Але довіру до її партії знов підірвали звинувачення у розкраданні державного бюджету, які спочатку висунули чоловікові Бгутто, а потім їй самій. Уже інший Президент Фарук Легарі знов усунув її з посади.
Наступні 8 років політик разом зі своїми трьома дітьми перебувала у добровільному вигнанні в Об’єднаних Арабських Еміратах та Великобританії.
Амністія нинішнього Президента Первеза Мушаррафа дозволила Бгутто повернутись на Батьківщину у жовтні цього року і готуватись до участі у парламентських виборах, призначених на січень.
Беназір Бгутто була готова віддати життя заради Пакистану
Лідерка опозиції була свідома великої загрози, яка очікувала на неї у Пакистані, адже вона неодноразово отримувала погрози і від «Аль-Каїди», і від прихильників покійного генерала Зія-уль-Хака. Чинному лідерові держави теж була вкрай невигідна популярність Народної партії Пакистану.
У найперший день її перебування на Батьківщині в жовтні цього року у натовпі прихильників Бгутто спрацювала вибухівка, забравши життя понад 130 людей. Однак екс-прем’єрка заявила, що жодні напади не лякають її і не можуть відвернути від головної мети: відновлення демократії у Пакистані, повернення до цивільного правління і встановлення рівності жінок та чоловіків в ісламському світі.
«Якщо для врятування Пакистану і демократії, яка єдина може зберегти країну від роз’єднання і перемоги бойовиків, необхідно пожертвувати нашими життями і нашою свободою, тоді ми готові ризикувати нашими життями і нашою свободою, але не готові відмовитись від нашої великої нації на користь повстанців», – заявила вона.
Із вбивством Бгутто опозиція втратила лідера на майбутніх парламентських виборах, адже ЦВК Пакистану заборонило іншому нині опозиційному екс-прем’єрові, Навазу Шаріфові, брати в них участь. Тож оглядачі припускають, що її безмежна сміливість і жертовність не прислужаться демократії, а навпаки, призведуть до погіршення ситуації в країні.