| Роман Вірастюк; 17-разовий чемпіон Європи зі штовхання ядра, учасник трьох Олімпіад (1996, 2000, 2004), брат Василя Вірастюка: Я в першу чергу всім українцям побажав би здоров’я, свободи, свободи вибору, щоб людина могла сама собі вирішити, щоб їй не нав’язували думку, за яку партію йти голосувати чи яким видом спорту займатися. Щоб людина була вільна собі сама вирішувати, що їй потрібно для повного щастя в житті, крім здоров''я.Кожному хочу побажати, щоб їхні рідні, близькі приносили їм тільки позитивні емоції. І ще хочу побажати, щоб ми розуміли, що ми не Дункани не Маклауди на цій землі, ми не будем жити по 300 років. У ці святкові дні скажіть своїм близьким, рідним, батькам, друзям, які вони вам дорогі і як ви їх любите. Бо реально життя таке, знаєте: там зверху виключать кнопку – завтра може любий з нас не проснутися. Хочу щоб ви сьогодні жили і говорили своїм рідним і близьким, які вони вам дорогі. Всім родинам добробуту, щастя і злагоди!
|
| Лідія Андріївна, робітниця Нікітського ботанічного саду, Ялта, Крим: Нормальний був рік, звичайний, хороший... Туристів, як ніколи, було дуже багато у Криму – по 8 -12 груп на день приходили до Ботанічного саду. Дітей було багато. І тепло, спекотно було. Але вода, слава Богу, була, ми поливали, підтримували цю красу. Тож роботи було багато. Але й зарплату добру платили. Спершу було небагато, потім додали – вже тисячу отримую. Цей рік кращий, кращий і по зарплаті. Правда, і в крамницях дуже дорого... Якщо зарплата підвищилася один раз, то ціни ростуть щодня...
|
| Ігор Пасічник, ректор Національного університету "Острозька академія":Я бажаю усім нам любові. Любові до себе, любові до ближніх, любові до своєї сім''ї і до своєї України. Бо хіба можна побажати щось більше того, що записано у Біблії: «Нікому не будьте винні, нікому нічого. А тільки, щоб любили один одного. Тому що той, хто ближнього любить, той виконує закон». Це найважливіше
|
| Олександра Вісич, завідувачка Ялтинського меморіального музею Лесі Українки, Ялта, Крим: Напевно, найяскравішою для нас подією цього року була участь у європейській акції «Ніч музею».Один із небагатьох музеїв Криму та всієї України, наш музей цього року нарешті вперше разом з усією Європою відкрив свої двері для наших нічних гостей. Зокрема, для молоді, бо саме на неї орієнтується ця акція. І показували розмаїття нашої діяльності, розмаїття наших можливостей, в тому числі творчий потенціал Лесі Українки. Це були і концерти, і вистави упродовж багатьох годин, закінчуючи першою годиною ночі. І родзинкою була наша вистава «Ніч у музеї», поставлена театром «Сім муз». При музеї вже 5 років діє аматорський театр, що цього року отримав звання «народного».
|
| Олександр Смик, поет-пісняр, Рівне: «Що б я хотів побажати всім українцям?Перш за все своєї віри у своїй хаті. І щоб ця хата не повторювала абсолютно територіальні «приключки» з історією, коли в нас був Бірон… Я б хотів і щось Не побажати:
Що б не побажати вам? По-перше, злості, заздрощів, гордині,
І плазування на колінах перед життям на радість ворогам,
Лінивим бути до своєї долі,
Забути дім і отчий храм,
Щось досягнувши – мовити: «Доволі!» — ось цього теж не побажаю вам.
Не побажаю бути вам стороннім, життя прожить в далекій стороні.
Пізнать себе. Як побіліють скроні, не побажаю вам. А ви — мені…
Всі будуть щасливими. Я в це просто шалено вірю. З Новим роком вас!
|
| Оксана Шевцова, начальник зміни жіночого прикордонного крила пункту пропуску «Ужгород-Вишнє Нємецке» на україно-словацькому кордоні: Цей рік мені запам’ятався злагодженою роботою моїх колег. Я зараз обіймаю посаду старшого зміни прикордонного наряд. У мою зміну входить 17-18 чоловік. Ними неважко керувати, є й жінки, є й чоловіки. Усі люди дорослі, розумні, відповідальні. Знають свою роботу. Вони професіонали. Нещодавно затримали вантажний автомобіль, що прямував транзитом до Казахстану. У супровідних документах не було вказано, що він товар 1-24 групи, тобто какао, шоколад… Завдяки професійним діям наших прикордонників цей контрабандний товар було виявлено.
|
| Олесь Янчук, кінорежисер, Львів: Цілий рік я працював над створенням фільму «Владика Андрей» про митрополита Андрея Шептицького — складним і водночас цікавим проектом. Наступний рік розпочнемо з того, що будемо завершувати фільм. Це був чудовий рік.
Які плани? На новий фільм? Ви знаєте, я себе почуваю як та вагітна жінка, яка народить дитину, але не думає, а хто буде наступний. Треба фільм поставити на ноги, зробити гарний кінопрокат, рекламну акцію, щоб його бачили якомога більше глядачів. Готувати фільм на фестивалі. Український кінематограф треба оберігати, підтримувати і не бути до нього байдужим.
|
| Підприємець, генеральний директор фірми «Троттола» Ярослав Рущишин, Львів: Мені найбільше запам’ятався «Джаз без» фестиваль. Мені подобається фестиваль "Флюгери Львова", прем’єри оперного театру. Що хотілося б побажати нам усім?! Це зняти оту галицьку львівську нетерпимість до талановитих людей, яких тут могло б бути значно більше. Оскільки вони необов’язково повинні ходити по струночці, у випрасованих штанях і без кульчиків у вухах. Нам треба працювати в цьому напрямку, щоб Львів перетворити у столицю талантів. Я б цього дуже хотів.
|
| Сергій, водій маршрутки з Дніпропетровська: Взагалі я на маршрутці з 99-го. До того на автобусі працював. Доки був молодшим, легше було, а зараз тяжко. Що минулий рік, що цей – в принципі однаково, працюю, намагаюсь заробити, вижити. Дружина, син, розходи зросли, а прибутки ті самі лишились. Нічого дуже цікавого не сталося, нічого радісного.
Влітку ми працювали, влітку у нас – «моря». В перервах між поїздками – на морі позасмагав та й поїхав. Ото й весь відпочинок.
У мене син уже дорослий, працює. Внучку хотілося б. Та вже й пора – йому 23 роки. Ото тільки єдина надія, єдина радість.
31-го буду на роботі, а 1-го, думаю, вихідний дадуть. Новий рік – родинне свято, буду вдома, в родинному колі. І краще – без сюрпризів, як є вже, відлагоджено.
А від наступного року я нічого доброго не чекаю. Новий уряд, я від нього не чекаю покращення.
|
| | Василь та Ольга Копчуки з ліжником | |
|
| Василь та Ольга Копчуки з Яворова Косівського району Івано-Франківської області, майстри-ліжникарі
Василь Копчук: Навесні приїжджали до нас з Японїі. Вони домовлялися з нами за півроку наперед, то все йшло офіційно, через міністерство. Два дні спостерігали за меншим сином Андрійчиком. І він зробив ліжника від від початку до кінця. Звичайно, дитина ще не все так робить. Але ж уже вміє ткати. Він ходить зі мною на граблю, там де чесалка така є в нас механічна. Японці фотографували весь процес виробництва ліжників.
Ольга Копчук: Ми японських гостей пригощали нашими стравами. Банош, бринза, гриби – це їм сподобалося. Дуже багато щойноздоєного молока пили. Водили їх селом. Вони все обдивилися. Зводили їх на валило, там де ліжники у нас валяють. Вони нам подарували свого японського оберега – таку червоненьку стрічку з ієрогліфами, щоб над дверима повісили. Малому подарували годинника японського. Він зараз з ним ходить. Отим і рік 2007 запам''ятався.
|
| | Ірина Данькевич з міністром культури Польщі | | (www.life.kazatin.net) |
|
| Ірина Данькевич, організатор ансамблю дітей з обмеженими можливостями «Подоляни», Козятин, Вінницька область: У цьому році я здійснила все, що хотіла. Цього року діти-інваліди ансамблю «Подоляни» стали повноцінними громадянами нашого міста. Їх нарешті прийняло наше місто. І це було дуже приємно. Наші діти дуже гарно показали себе на фестивалі у Польщі. Тепер у них вже інше, набагато щасливіше життя. І я дуже сподіваюся, що наступного року я зможу зробити чудо ще для когось. А в ансамблі поки лише 10 діток. Є дітки на візках, з хворобою Дауна, з ДЦП... Але всі вони дуже хочуть співати і отримують масу задоволення з того. Здається, Грін сказав: «Якщо ви можете подарувати бодай одній людині чудо — подаруйте його». Я б хотіла, щоб українці нарешті сприйняли людей з обмеженими можливостями, як рівноправних членів суспільства. Не як обездолених, а як людей таких самих, як вони. Дай Бог, щоб в Україні це все було!
|
