Нью Йорк – Волтер Дюранті народився у Ліверпулі 1884 року, а помер на Флориді в 1957-му. Він став символом замовчування Голодомору в Україні. Дюранті був московським кореспондентом «Нью-Йорк Таймс», шанований радянським режимом до такої міри, що 1929 року Сталін прийняв його у Кремлі й дав ексклюзивне інтерв’ю.
(фото з книги С. Тейлор «Апологет Сталіна»)
Дюранті набув скандальної популярності відвертою апологетикою радянського режиму, жорстокість якого пояснював «азійським» способом мислення росіян. Вони, писав Дюранті, надають перевагу колективним зусиллям на противагу індивідуальності, тож за своїм характером потребують авторитарного уряду. Дюранті визнавав брутальність сталінського режиму, але виправдував диктатуру й жорстокість як історично необхідні для радянської імперії.
Він побачив Голодомор власними очима
У номері «Нью-Йорк Таймс» від 24 червня 1931 року Дюранті писав, що колективізація – «прогресивне явище». Противники колгоспного ладу, на думку Дюранті, «мусили бути ліквідовані або перекуті на пролетарську масу у вогні таборів та примусової праці».
1932 року британські журналісти Гарет Джонс з лондонської «Таймс» і Малкольм Маггеридж з газети «Ґардіан» почали розповідати про голод в Україні. Попри заборону подорожувати вони потайки їздили туди, щоб на власні очі пересвідчитися у трагедії українського села. Що ж до Дюранті, то він у своїх репортажах заперечував Голодомор і намагався спростовувати повідомлення колег.
У номері «Нью-Йорк Таймс» від 21 серпня 1933 року Дюранті писав про Голодомор в Україні: «Будь-які повідомлення про голод – перебільшення або злісна пропаганда». 31 березня 1933 року у статті в «Нью-Йорк Таймс» під заголовком «Росіяни голодні, але не голодують» Дюранті висміював «страшні розповіді в американській пресі про голод у Радянському Союзі, де нібито тисячі вже вмерли, а мільйонам загрожує голодна смерть». Маггеридж назвав Дюранті «найбільшим брехуном... у журналістиці».
«Рупор сталінської пропаганди»
Разом з тим відомо, що у вересні 1933 року у приватній бесіді з британським дипломатом Вільямом Странгом Дюранті сказав: «Цілком можливо, що не менш як 10 мільйонів людей померло у Радянському Союзі упродовж минулого року».
За репортажі у «Нью-Йорк Таймс» Дюранті був нагороджений 1932 року премією Пулітцера, найпрестижнішою в американській журналістиці. Західні історики, зокрема Роберт Конквест і Саллі Тейлор, критикували Дюранті за виправдання Сталіна, радянської диктатури та її офіційної пропаганди. Американські українці донині ведуть активну кампанію, вимагаючи, щоб «Нью-Йорк Таймс» повернула Раді Пулітцера нагороду Дюранті. З огляду на громадську критику, газета найняла Марка Фон Гаґена, професора російської історії у Колумбійському університеті для переоцінки доробку Дюранті. Він дійшов висновку, що дописи британця були необ’єктивні, некритичні і занадто часто служили рупором для сталінської пропаганди. «В ім’я честі» Нью-Йорк Таймс» вони повинні повернути премію», – заявив професор Фон Гаґен.
Газета передала висновок історика Раді Пулітцера на її розсуд. Рішення Ради, опубліковане 2003 року, визнає, що «дописи пана Дюранті 1931 року, оцінені за стандартами сьогодення, мають серйозні недоліки». Дюранті також було піддано критиці за виправдання сталінських показових судових процесів 1937 року. Та все ж фото Волтера Дюранті далі висить у портретній галереї лауреатів премії Пулітцера.