Василь Плоскіна Угорщина, 12 листопада 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Біосферний заповідник Хортобадь – це український степ в мініатюрі. Угорці називають його пустою, бо крім пасовищ, боліт та мочарів там нічого немає. Однак ця велична мовчазна місцина так само дорога кочовому угорському серцю, як дубовий праліс для слов’ян чи оливковий гай для італійця. Унікальність Хортобаді передусім у тому, що упродовж тисячоліть людина перебуває тут у дивовижній гармонії з природою. Подивитись на це диво нині їдуть звідусіль.
Хозарські кургани та соляний шлях
До наших днів археологи знаходять на цьому обширі сліди бронзової культури. У межиріччі Тиси та Береттьо подекуди стоять хозарські могили-кургани. На думку істориків, тут мешкали певний час і мандрівні пращури угорців на чолі з князем Арпадом. Цими місцями у XVII столітті пролягав соляний шлях з північного Причорномор’я до Західної Європи. Через кожні 10-12 верств будували станції, оточені кількома хуторами, де розводили коней, овець та велику сіру рогату худобу. Зараз у чистому полі туристи нерідко можуть натрапити не тільки на криничні журавлі чи табуни коней, а й на справжні кочові юрти, які ставлять ентузіасти фольклорних товариств.
Почесний президент асоціації «Сільський туризм» Пал Чакі, він же й ведучий однойменної програми на одному з угорських телеканалів, частий гість у Хортобаді. Говорячи про кочовий спосіб життя предків, він зауважив: «Нині ми можемо бачити справжні кочові юрти в цьому мальовничому краї — лише завдяки ентузіазму кількох сотень добровольців. Вони прагнуть якнайточніше передати в етнографічних деталях світ предметів наших пращурів, степову культуру кочівників, яку можна виявити від Монголії до Карпатських гір».
Подейкують, що зупинившись у затишній юрті на нічліг, запам’ятаєш цей відпочинок на все життя. Один монгольський поет, завітавши до цих країв, написав такі рядки в книзі гостей:
«Гей, угорські пусти!.. Які ви мені дорогі!.. Домашні пахощі я чую, коли кипить казан на кізяку. Тремтить моє єство, ніби над монгольськими степами поніс мене вітер...»
І, справді, коли дивишся погожої днини на ці рівнинні простори і майже кочовий побут степовиків-скотарів, а потім мандруєш тихими каналами, які з’єднали 6 тисяч гектарів рибних ставків і диких боліт, коли перед тобою плавно підіймаються в блакитне небо з такої ж синювато-блідої води журавлині ключі, відчуваєш себе у величному храмі природи, який очищує від буденності, і вже не потрібно зводитися навшпиньки, щоб подивитись на це диво, бо ти опиняєшся майже у самісінькому його центрі.
У Хортобаді живе – ні мало, ні багато – 352 види диких птахів, є багато перелітних мігрантів з півночі. За одну ніч тут спочиває до 55 тисяч пернатих. І птахи, і люди почуваються тут дуже добре.