Надія Степула
Слухати:
Надія Степула: Щороку в листопаді відзначають Всесвітній день дітей. Які виміри дитинства в Україні у днях теперішніх?
Звучить фрагмент пісні «Дитинство» у виконанні Тризубого Стаса
Про щасливих, успішних, перспективних дітей в Україні можна довідатися не так зі скупої статистики, як частіше з барвистих програм телебачення чи радіо. Як правило, це святкові звіти про дитячі конкурси, фестивалі тощо.
Натомість інший бік або інші аспекти українського дитинства висвітлюються не так голосно і широко. Йдеться про дітей, котрі з перших кроків свого життя і, власне, до завершення дитинства змушені жити у вимірах соціального сирітства.
Саме про аспекти соціального сирітства в Україні ведуться дискусії впродовж тих років, відколи Україна стала незалежною.
Щоправда, назвати подолання проблем соціальних сиріт успішною справою на сьогодні ще ніхто не зважився. Оскільки дітей, котрі залишаються без батьківської опіки, з року в рік стає все більше. Десь років тому, згідно з офіційними даними, їх було понад 80 тисяч, а на середину цього року до 105 тисяч.
Слід зауважити, що лідери партій, ідучи на останні недавні вибори, не оминули у своїх передвиборчих програмах питань, які стосуються дитинства, догляду за дітьми, боротьби з соціальним сирітством та подібних.
Але обіцянки виплачувати, наприклад, при народженні дитини по 25 чи 12 тисяч гривень виглядають непевними, зважаючи на реальні фінансові можливості нинішньої України.
У країні існує багато організацій, котрі займаються дітьми та проблемами дитинства. Одна з них — це Всеукраїнська громадська організація «Суспільство рівних можливостей».
Нещодавно, виступаючи у ЗМІ, голова цієї організації Вікторія Величко звернула увагу на те, що виплати при народженні дитини (а сьогодні це 8500 гривень) супроводжуються численними зловживаннями з боку усиновителів та батьків-виховатулів, а тому існує небезпека, коли дітей беруть у сім’ю заради грошей.
Підтвердженням такого стану речей є те, що за час, відколи ці виплати діють, покинутих дітей стало втричі більше, ніж до того. Хоч це, як кажуть фахівці, лише один бік медалі.
Нині в Україні соціальні служби створюють єдиний електронний банк даних дітей-сиріт, тих, які позбавлені батьківської опіки, а також єдиний банк даних дітей, які опинились у складних умовах проживання. Власне, інформацію про тих 103 чи 105 тисяч дітей-сиріт і без батьківської опіки, які існують в Україні, та фотографії соціальні служби заносять у комп’ютери. Щороку фото дітей поновлюватимуть.
Проти такого облікування виступали й виступають судді, прокурори і освітяни. Але, як стверджують працівники служб у справах дітей, саме суди і прокуратура, освітяни прикривають незаконне усиновлення українських дітей, не захищають неповнолітніх від шахраїв.
Зокрема, у Львові виявлено десятки випадків, коли під приводом поліпшення умов проживання, сиріт з опікуном, літньою людиною, виселяли з помешкання і переселяли у розвалений будинок у селі.
Продовжить тему моя колега, кореспондент Радіо Свобода Галя Терещук.
Галина Терещук: У Львові та області роками при районних адміністраціях діє відпрацьована схема позбавлення житла неповнолітніх дітей-сиріт. Однак жодна кримінальна справа не доведена до суду.
Майже 4 тисячі дітей-сиріт чи напівсиріт протягом року потрапляють у притулок для неповнолітніх у Львові, і саме від них працівники дізнаються десятки історій про те, як неповнолітніх позбавляють права спадкоємця на житло батьків.
Про порушення житлових прав 18-річної Юлії та її 8-річного брата Олександра Кузічкіних, які 5 років тому стали сиротами, на найвищих рівнях повідомив начальник Служби у правах дітей Львівської облдержадміністрації Володимир Лис.
Йому погрожували як правоохоронці, так і працівники прокуратури. Якби не втручання голови обладміністрації і не резонанс у пресі, то невідомо, чим могла б ця історія завершитися для пана Володимира.
Опікунська рада Залізничної райадміністрації Львова перевищила свої повноваження в особі голови Юрія Міщенка.
На ім’я неповнолітніх Кузічкіних торік бабуся придбала житло у селі Мальчиці Яворівського району, однак опікунська рада, яка видала дозвіл на переєстрацію, проігнорувала той факт, що сільська хата з 1940 року непридатна для життя взагалі, радше перебуває в аварійному стані. А при цьому помешкання у Львові було продане.
На початку року Служба у справах дітей облдержадміністрації передала матеріали цієї справи у правоохоронні органи. Згодом обласна прокуратура порушила кримінальну справу, але її закрили. Служба у справах дітей подала додаткові матеріали. Нині триває слідство.
Ба, більше того. Нещодавно виявили новий факт, коли дитину взагалі позбавили житла, забравши її львівське помешкання, і під приводом поліпшення умов проживання нібито мали придбати квартиру в одному з районних центрів. Зауважу, що вартість помешкання в районі у 5 разів менша, аніж в обласному центрі.
У цій справі теж виявили порушення з боку опікунської ради Залізничного району Львова.
Опікунська рада не вперше фігурує у скандалах щодо порушення прав дітей-сиріт, проте усі чиновники залишаються на своїх посадах.
Володимир Лис: До мене звернулися громадяни, батько. Поїхала жінка в Італію. Вони розведені. Офіційно нотаріус дав ніби дозвіл, хоча він заперечує той дозвіл.
Галина Терещук: Згідно з обліком, який сьогодні проводять у Службі у справах дітей, на Львівщині 880 дітей-сиріт, 1 658 діток, чиїх батьків позбавили прав.
Володимир Лис каже, що єдина база даних про таких дітей не лишень допоможе мати інформацію про усіх неповнолітніх, які проживають без батьків, але й ідентифікувати їх, допомогти влаштуватися в прийомні родини чи будинки дитини сімейного типу, а ще – захистити дітей від різноманітних шахраїв.
Володимир Лис: Цей банк просто колосальну нам дав можливість облікувати тих дітей.
Ми виявили навіть дитину, яка була в трьох районах на обліку. Як це так сталося? Дитина, наприклад, за місцем походження стояла на обліку, дитина, наприклад, попала в заклад обласний, потім з того закладу її перевели в інакший заклад за віком, але вона стояла в різних районах. А це, напевне, відповідно могли йти відрахування на цю дитину або на її утримання, по факту ніби дитина одна і та ж сама стоїть.
Ми нещодавно взагалі зустріли один дикий випадок. У притулок позаминулого тижня до нас попало двоє дітей з одного з інтернатів Львівщини. Діти мали коросту, педикульоз...
Але що саме смішно? Діти перебували понад три роки в закладі, не маючи відповідних документів, директор закладу сам привіз їх у притулок. Тоді стоїть питання, на якій підставі діти перебували в закладі?
Сама картка, в силу певних обставин я її не можу показати, передбачає декілька сторінок, де є дитина, від походження і включно з корінням можна знайти її родичів. Це є інформація конфіденційна.
Галина Терещук: До кінця цього року обласна Служба у справах дітей має завершити укладати й іншу базу даних — уже на цих неповнолітніх, які проживають у складних умовах. Таких обліковано більше 2 300 дітей.
Надія Степула: Відомий український художник Володимир Слєпченко не тільки створює чудові полотна, які щойно представлені на його великій ювілейній виставці у столиці України. Майстер пензля Слєпченко також працює з дітьми, віддаючи багато сил та вміння задля того, щоб поділитися з ними своїми набутками.
Моя колега, кореспондент Радіо Свобода Богдана Костюк поспілкувалася із Володимиром Слєпченком на цю тему.
Богдана Костюк: Ви працюєте з дітьми, розкажіть трохи про своїх маленьких учнів, бо їм, власне, Ви будете передавати історію України у картинах...
Володимир Слєпченко: Це великий скарб, я скажу, наші діти. І мені вже обережніше доводиться ставитись до того віку дітей, яким зараз 6-7 років. А знаєте чому? Їх найменше. Якщо там ще 15ти-, 14-ти, 12-літніх дітей ще більш-менш, а якщо їх мало, то і обдарованих там процент менший.
Їм треба прививати любов до України, бо, на жаль, вони говорять українською мовою — але у школі і коли я з ними розмовляю українською, вдома – ні. А чому? А тато і мама не говорять. А вони знають українську мову? Знають. А чому не говорять? А я не знаю...
Тобто, ставлення до мови, до культури, до свого українства, взагалі до сутності українства починається. Я кажу: “Говоріть! Ви будете розвиватись. Вам сподобається. Співайте!”
І це дуже потрібно. Молитва повинна бути українською мовою.
Надія Степула: Молитва повинна бути… Молитва матері про долю дитини... Як співає про це Ольга Богомолець.
Звучить пісня у виконанні Ольги Богомолець
Надія Степула: Творчість дітей в Україні – тема окрема і особлива. Існує кілька проектів, які намагаються залучити до творчості не тільки здорових дітей, а й дітей з особливими потребами.
Про один із таких проектів, запропонованих українським Клубом успішних людей, в одному із випусків «Вимірів життя» уже розповіли керівники проекту «Мистецька школа для дітей з особливими потребами». Відтоді відбулися нові презентації відібраних творів дітей із дитячих будинків, дітей, вражених багатьма недугами, але готових до труднощів, водночас прагнучи до мистецького творення світу.
Вражаючі сюжети цих творів і життєрадісні барви, якими вони насичені, говорять самі про себе. Благодатний вплив мистецтва відбивається на житті дітей у притулках, але найбільша цінність такого впливу в перспективах. Адже залучена до світу краси дитина вже ніколи не перестане шукати цю красу і в подальшому своєму бутті. Такому непростому, коли йдеться про сиріт.
Нещодавно в Україні з’явився проект закону “Про внесення змін до Закону “Про державну допомогу та виплати дітям”. Ствердження цього проекту і його дієвості очікують і дорослі, й діти, які, можливо, про сам проект знають і мало, але завжди очікують добрих перемін.
Постановою Кабінету Міністрів України та Указом Президента було поставлене завдання до 1 жовтня цього року створити Єдиний банк даних на дітей-сиріт.
Сьогодні це зроблено, як ми почули, тільки на Львівщині. А загалом дані по всій країні існують в електронному вигляді.
У країні існують нормативи, згідно з якими до сфери діяльності одного соціального працівника належить в середньому сім сімей. Відповідно до цих нормативів, таких працівників має бути 4200 чоловік. Але сьогодні їх усього 600.
Гострими залишаються питання всиновлення дітей-сиріт як українськими громадянами, так і зарубіжними.
Загалом питання про те, як зробити дитинство українських дітей щасливим, багатовимірне і потребує комплексного підходу до свого розв’язання.
Попереду ще багато роботи, необхідно докласти неабияких зусиль до того, щоб українські діти під час святкування Всесвітнього дня дітей мали більше радості, ніж проблем у своєму дитинстві.
Звучить фрагмент пісні “Дитинство моє веселкове”
Надія Степула: Щороку в листопаді відзначають Всесвітній день дітей. Які виміри дитинства в Україні у днях теперішніх?
Звучить фрагмент пісні «Дитинство» у виконанні Тризубого Стаса
Про щасливих, успішних, перспективних дітей в Україні можна довідатися не так зі скупої статистики, як частіше з барвистих програм телебачення чи радіо. Як правило, це святкові звіти про дитячі конкурси, фестивалі тощо.
Натомість інший бік або інші аспекти українського дитинства висвітлюються не так голосно і широко. Йдеться про дітей, котрі з перших кроків свого життя і, власне, до завершення дитинства змушені жити у вимірах соціального сирітства.
Саме про аспекти соціального сирітства в Україні ведуться дискусії впродовж тих років, відколи Україна стала незалежною.
Щоправда, назвати подолання проблем соціальних сиріт успішною справою на сьогодні ще ніхто не зважився. Оскільки дітей, котрі залишаються без батьківської опіки, з року в рік стає все більше. Десь років тому, згідно з офіційними даними, їх було понад 80 тисяч, а на середину цього року до 105 тисяч.
Слід зауважити, що лідери партій, ідучи на останні недавні вибори, не оминули у своїх передвиборчих програмах питань, які стосуються дитинства, догляду за дітьми, боротьби з соціальним сирітством та подібних.
Але обіцянки виплачувати, наприклад, при народженні дитини по 25 чи 12 тисяч гривень виглядають непевними, зважаючи на реальні фінансові можливості нинішньої України.
У країні існує багато організацій, котрі займаються дітьми та проблемами дитинства. Одна з них — це Всеукраїнська громадська організація «Суспільство рівних можливостей».
Нещодавно, виступаючи у ЗМІ, голова цієї організації Вікторія Величко звернула увагу на те, що виплати при народженні дитини (а сьогодні це 8500 гривень) супроводжуються численними зловживаннями з боку усиновителів та батьків-виховатулів, а тому існує небезпека, коли дітей беруть у сім’ю заради грошей.
Підтвердженням такого стану речей є те, що за час, відколи ці виплати діють, покинутих дітей стало втричі більше, ніж до того. Хоч це, як кажуть фахівці, лише один бік медалі.
Нині в Україні соціальні служби створюють єдиний електронний банк даних дітей-сиріт, тих, які позбавлені батьківської опіки, а також єдиний банк даних дітей, які опинились у складних умовах проживання. Власне, інформацію про тих 103 чи 105 тисяч дітей-сиріт і без батьківської опіки, які існують в Україні, та фотографії соціальні служби заносять у комп’ютери. Щороку фото дітей поновлюватимуть.
Проти такого облікування виступали й виступають судді, прокурори і освітяни. Але, як стверджують працівники служб у справах дітей, саме суди і прокуратура, освітяни прикривають незаконне усиновлення українських дітей, не захищають неповнолітніх від шахраїв.
Зокрема, у Львові виявлено десятки випадків, коли під приводом поліпшення умов проживання, сиріт з опікуном, літньою людиною, виселяли з помешкання і переселяли у розвалений будинок у селі.
Продовжить тему моя колега, кореспондент Радіо Свобода Галя Терещук.
Галина Терещук: У Львові та області роками при районних адміністраціях діє відпрацьована схема позбавлення житла неповнолітніх дітей-сиріт. Однак жодна кримінальна справа не доведена до суду.
Майже 4 тисячі дітей-сиріт чи напівсиріт протягом року потрапляють у притулок для неповнолітніх у Львові, і саме від них працівники дізнаються десятки історій про те, як неповнолітніх позбавляють права спадкоємця на житло батьків.
Про порушення житлових прав 18-річної Юлії та її 8-річного брата Олександра Кузічкіних, які 5 років тому стали сиротами, на найвищих рівнях повідомив начальник Служби у правах дітей Львівської облдержадміністрації Володимир Лис.
Йому погрожували як правоохоронці, так і працівники прокуратури. Якби не втручання голови обладміністрації і не резонанс у пресі, то невідомо, чим могла б ця історія завершитися для пана Володимира.
Опікунська рада Залізничної райадміністрації Львова перевищила свої повноваження в особі голови Юрія Міщенка.
На ім’я неповнолітніх Кузічкіних торік бабуся придбала житло у селі Мальчиці Яворівського району, однак опікунська рада, яка видала дозвіл на переєстрацію, проігнорувала той факт, що сільська хата з 1940 року непридатна для життя взагалі, радше перебуває в аварійному стані. А при цьому помешкання у Львові було продане.
На початку року Служба у справах дітей облдержадміністрації передала матеріали цієї справи у правоохоронні органи. Згодом обласна прокуратура порушила кримінальну справу, але її закрили. Служба у справах дітей подала додаткові матеріали. Нині триває слідство.
Ба, більше того. Нещодавно виявили новий факт, коли дитину взагалі позбавили житла, забравши її львівське помешкання, і під приводом поліпшення умов проживання нібито мали придбати квартиру в одному з районних центрів. Зауважу, що вартість помешкання в районі у 5 разів менша, аніж в обласному центрі.
У цій справі теж виявили порушення з боку опікунської ради Залізничного району Львова.
Опікунська рада не вперше фігурує у скандалах щодо порушення прав дітей-сиріт, проте усі чиновники залишаються на своїх посадах.
Володимир Лис: До мене звернулися громадяни, батько. Поїхала жінка в Італію. Вони розведені. Офіційно нотаріус дав ніби дозвіл, хоча він заперечує той дозвіл.
Галина Терещук: Згідно з обліком, який сьогодні проводять у Службі у справах дітей, на Львівщині 880 дітей-сиріт, 1 658 діток, чиїх батьків позбавили прав.
Володимир Лис каже, що єдина база даних про таких дітей не лишень допоможе мати інформацію про усіх неповнолітніх, які проживають без батьків, але й ідентифікувати їх, допомогти влаштуватися в прийомні родини чи будинки дитини сімейного типу, а ще – захистити дітей від різноманітних шахраїв.
Володимир Лис: Цей банк просто колосальну нам дав можливість облікувати тих дітей.
Ми виявили навіть дитину, яка була в трьох районах на обліку. Як це так сталося? Дитина, наприклад, за місцем походження стояла на обліку, дитина, наприклад, попала в заклад обласний, потім з того закладу її перевели в інакший заклад за віком, але вона стояла в різних районах. А це, напевне, відповідно могли йти відрахування на цю дитину або на її утримання, по факту ніби дитина одна і та ж сама стоїть.
Ми нещодавно взагалі зустріли один дикий випадок. У притулок позаминулого тижня до нас попало двоє дітей з одного з інтернатів Львівщини. Діти мали коросту, педикульоз...
Але що саме смішно? Діти перебували понад три роки в закладі, не маючи відповідних документів, директор закладу сам привіз їх у притулок. Тоді стоїть питання, на якій підставі діти перебували в закладі?
Сама картка, в силу певних обставин я її не можу показати, передбачає декілька сторінок, де є дитина, від походження і включно з корінням можна знайти її родичів. Це є інформація конфіденційна.
Галина Терещук: До кінця цього року обласна Служба у справах дітей має завершити укладати й іншу базу даних — уже на цих неповнолітніх, які проживають у складних умовах. Таких обліковано більше 2 300 дітей.
Надія Степула: Відомий український художник Володимир Слєпченко не тільки створює чудові полотна, які щойно представлені на його великій ювілейній виставці у столиці України. Майстер пензля Слєпченко також працює з дітьми, віддаючи багато сил та вміння задля того, щоб поділитися з ними своїми набутками.
Моя колега, кореспондент Радіо Свобода Богдана Костюк поспілкувалася із Володимиром Слєпченком на цю тему.
Богдана Костюк: Ви працюєте з дітьми, розкажіть трохи про своїх маленьких учнів, бо їм, власне, Ви будете передавати історію України у картинах...
Володимир Слєпченко: Це великий скарб, я скажу, наші діти. І мені вже обережніше доводиться ставитись до того віку дітей, яким зараз 6-7 років. А знаєте чому? Їх найменше. Якщо там ще 15ти-, 14-ти, 12-літніх дітей ще більш-менш, а якщо їх мало, то і обдарованих там процент менший.
Їм треба прививати любов до України, бо, на жаль, вони говорять українською мовою — але у школі і коли я з ними розмовляю українською, вдома – ні. А чому? А тато і мама не говорять. А вони знають українську мову? Знають. А чому не говорять? А я не знаю...
Тобто, ставлення до мови, до культури, до свого українства, взагалі до сутності українства починається. Я кажу: “Говоріть! Ви будете розвиватись. Вам сподобається. Співайте!”
І це дуже потрібно. Молитва повинна бути українською мовою.
Надія Степула: Молитва повинна бути… Молитва матері про долю дитини... Як співає про це Ольга Богомолець.
Звучить пісня у виконанні Ольги Богомолець
Надія Степула: Творчість дітей в Україні – тема окрема і особлива. Існує кілька проектів, які намагаються залучити до творчості не тільки здорових дітей, а й дітей з особливими потребами.
Про один із таких проектів, запропонованих українським Клубом успішних людей, в одному із випусків «Вимірів життя» уже розповіли керівники проекту «Мистецька школа для дітей з особливими потребами». Відтоді відбулися нові презентації відібраних творів дітей із дитячих будинків, дітей, вражених багатьма недугами, але готових до труднощів, водночас прагнучи до мистецького творення світу.
Вражаючі сюжети цих творів і життєрадісні барви, якими вони насичені, говорять самі про себе. Благодатний вплив мистецтва відбивається на житті дітей у притулках, але найбільша цінність такого впливу в перспективах. Адже залучена до світу краси дитина вже ніколи не перестане шукати цю красу і в подальшому своєму бутті. Такому непростому, коли йдеться про сиріт.
Нещодавно в Україні з’явився проект закону “Про внесення змін до Закону “Про державну допомогу та виплати дітям”. Ствердження цього проекту і його дієвості очікують і дорослі, й діти, які, можливо, про сам проект знають і мало, але завжди очікують добрих перемін.
Постановою Кабінету Міністрів України та Указом Президента було поставлене завдання до 1 жовтня цього року створити Єдиний банк даних на дітей-сиріт.
Сьогодні це зроблено, як ми почули, тільки на Львівщині. А загалом дані по всій країні існують в електронному вигляді.
У країні існують нормативи, згідно з якими до сфери діяльності одного соціального працівника належить в середньому сім сімей. Відповідно до цих нормативів, таких працівників має бути 4200 чоловік. Але сьогодні їх усього 600.
Гострими залишаються питання всиновлення дітей-сиріт як українськими громадянами, так і зарубіжними.
Загалом питання про те, як зробити дитинство українських дітей щасливим, багатовимірне і потребує комплексного підходу до свого розв’язання.
Попереду ще багато роботи, необхідно докласти неабияких зусиль до того, щоб українські діти під час святкування Всесвітнього дня дітей мали більше радості, ніж проблем у своєму дитинстві.
Звучить фрагмент пісні “Дитинство моє веселкове”