Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на Ваш комп''ютер для подальшого прослуховування, слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку "завантажити" та вибрати "Save Target As..." або "Зберегти Об''єкт Як..." та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Віталій Портников: Руслано, я хотів би Вас запитати як чоловік, який бажає зустріти у спілкуванні якусь інтелігентну жінку, розумну, не тільки красиву, а й розумну, і все ж таки — тусуватися, отак спілкуватися де краще: в Києві чи, може, в Москві, чи в Венеції? Де така, я сказав би, сукупність цих усіх людей, які просто живуть цими ідеями мистецькими, більша?
Ви ж працювали в Москві, знаєте, як це все виглядає.
Руслана Писанка: Тусуватися завжди цікаво будь-де будь з ким, якщо є справжня творча тусовка. А коли це ярмарок марнославства...
Чесно кажучи, я навіть інколи не ходжу на якісь такі “туси”, тому що там люди приходять не обмінятися творчими ідеями і поговорити про кінематограф, а приходять показати себе, подивитися на інших. Така більш світська... Ніж творча.
Руслана Писанка: Так. Мені здається, що все ж таки, на “Молодості” ( я цього року не була – так склалися обставини), але я думаю, що Ірина відчула це певною мірою.
Ірина Гордійчук: Так завжди буває на “Молодості”. Це дуже цікаво. І це майже єдина можливість на фестивалі “Молодість” поспілкуватися.
Це, до речі, дуже складна тема, тому що “Молодість” єдиний зараз, мені здається, фестиваль, гідний, який проводиться в Україні. Бо “Крок” – це фестиваль, який на теплоході проходить. Фестиваль, на жаль, який робила Ніна Ільїна, фестиваль “Стожари”, може, він буде наступного року... Це дуже гарно, але не знаю, чи буде він.
“Молодість” – це єдиний фестиваль, де ми можемо зустрітися з людьми, яких не бачиш там півроку, іноді рік не бачиш, і поговорити.
Руслана Писанка: У мене, до речі, питання.
Олександре, Ірино, в Україні минулого і позаминулого років пройшли фільми “Нічний дозор”, “Денний дозор”, “9 рота”, російські блокбастери. Чи дочекаємося такого блокбастеру чи якогось фільму, який би зняли в Україні, щоб він ішов у Росії, і люди ломилися в кінотеатри?
| Під час прямого ефіру |
| (RadioSvoboda.Ua) |
Це, справді, єдиний міжнародного ґатунку фестиваль в Україні. Добре, що він один хоча б є, і добре, що ми також можемо побачити багато європейського кіно.
Стосовно виключно українського фільму, який буде бити касу в Росії і на інших територіях, то цілком можливо, що він незабаром з’явиться.
Єдине, що ми повинні усвідомлювати, що (ще раз хотів би сказати) що продукція – це не соромно, це, навпаки, вітається. Якщо це фільм буде спільно з росіянами тими ж самими або спільно з угорцями, або французами.
Ми, наприклад, наступного року дуже розраховуємо зробити один фільм, в якому буде продукція англійців, американців, німців і українців. І фільм, бюджет якого обговорюється зараз, близько 40 мільйонів доларів. Зніматися він буде в Україні.
Це чий фільм? Я думаю, що частково і український, так само, як і фільм Стеллінга, в якому брала участь Руслана.
Хотів би вас усіх привітати з тим, що у нас є “Молодість”, побажати щастя – я біжу на літак. Щасливо вам!
Ірина Гордійчук: Олександре, а є вже якась кандидатура режисера на цей фільм?
Олександр Ткаченко: На той фільм, який ми говоримо? Так, є, американець.
Руслана Писанка: Це дуже добре. І російські актори будуть?
Олександр Ткаченко: І російські, і українські плануються.
Але я не звик казати заздалегідь, просто тут дискусія така склалася.
Ірина Гордійчук: Я хочу сказати про Єву Нейман і українські стрічки, які були представлені на фестивалі. Їх дуже гарно приймали на різних міжнародних фестивалях і аудиторія на нашому фестивалі.
Олександр Ткаченко відповів на це питання докладно. Ось, на жаль, наші слухачі не бачать, в якому я капелюсі...
Чудовому! “Абітаємий острав”.
Ірина Гордійчук: Це з голови Федора Бондарчука. Ось його фільм коштує 25 мільйонів і 15 мільйонів відводиться на рекламу. Тому, розумієте, на такі гроші ми ще не можемо розраховувати.
Якщо Олександр зробить, то це буде такий блокбастер...
Але тоді потрібно до капелюха Федора Бондарчука ще й голову Сергія Бондарчука.
Ірина Гордійчук: Ну, годі. Чого Ви? У нього ремесло все рівно є в руках, і він може знімати. Не кажіть.
| Під час прямого ефіру |
| (RadioSvoboda.Ua) |
Ірина Гордійчук: Не хочу нікого ображати, але мені здається, що такого ґатунку режисерів ми ще не маємо. Не з точки зору творчості, а професійності.
Руслана Писанка: Я зараз почула від пана Ткаченка відповідь, що він тільки думає, але ж уже думає про американського режисера.
З одного боку, це нормально, тому що він продюсер, він вирішує, кому давати гроші. Але мені здається, я не знаю, може, у нас школи не вистачає...
Ірина Гордійчук: Мені здається, що не вистачає.
Руслана Писанка: ...чи якось підхід якийсь такий.
Згадайте, що в радянські часи був фактично єдиний великий кінематографічний вищий навчальний заклад. Це Всесоюзний інститут кінематографії (ВГІК), який залишився в Росії, який продовжує готувати режисерів і досить якісно, приїздять туди люди з-за кордону досі. Я думаю, що це велика школа.
Там ще на початку існування цього закладу викладали ще і Кулішов, і Герасимов. Це були вищі режисерські курси. Це величезна традиція.
І більшість, до речі, відомих українських акторів також закінчували цей вуз. А Україна й досі не має великої кінематографічної школи. Більшість людей, які були українськими акторами або режисерами, переїхали до Москви...
Руслана Писанка: А ті, які у нас зараз є (не будемо називати прізвища), вони не хочуть викладати. Я знаю.
Для того, щоб було викладання, напевне, потрібна критична маса самої творчої інтелігенції, щоб частина її йшла до викладання.
Ми завжди говоримо: от Богдан Ступка... І після цього зупиняємося на прізвищах.
Але Богдан Ступка має достатньо, я сказав би, своїх зараз проблем — і в театрі як керівник театру, і як актор, і як кіноактор, і пропозиції зніматися в інших країнах... Ну що, і він ще буде викладати дітям?
Ірина Гордійчук: Не буде.
Не буде. У нього просто не вистачить... Цьому потрібно віддаватися реально.
Великі школи нові створюються в театральному мистецтві, мені здається, тоді, коли люди мають бажання створити власний театр, власний колектив, коли все інше захоплене іншими відомими людьми. У нас і цього немає.
Руслана Писанка: Зрозуміло, що не дозріли. Має скластися якесь середовище, якісь люди мають об’єднатися в якійсь думці і щось починати робити.
Я розумію, я сама відчула на собі, коли навчалася в нашому театральному інституті, що мені не вистачало. Я навіть хотіла їхати в Москву на режисерські курси, тому що я розуміла, що мені не вистачає освіти.
Я вам скажу, що має бути дуже гарна база. Мені здається, що в нормальному інституті студенти, щоб експериментувати, повинні мати якусь базу...
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)