Леся Бакалець Київ, 17 жовтня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Кожному солдатові – пару шкарпеток! І нове взуття. Час уже забути про кирзові чоботи, і головне, відправити на дембель онучі. Сьогодні у Київській області будуть театралізовано прощатися з онучами.
Всі збройні сили з осені цього року будуть переведені на шкарпетки. Онучі доживають свої останні дні. Раніше кожному солдатові видавали пару шматків тканини: взимку тепліші, влітку тонші. І весь час упродовж служби солдати опановували мистецтво ці самі онучі правильно намотувати.
Колишній солдат Євген згадує, що спочатку це і часу займало дуже багато, і мозолів було чимало. А потім взувалися за 10 секунд. Якщо правильно намотати онучі, вони дуже зручні, краще всмоктують піт, і, як переконує Євген, набагато гігієнічніші, ніж шкарпетки: «Якщо ходити по дві доби, не знімаючи чобіт, то піт, запрівання ніг може призвести до грибка та інших інфекцій. А онучі дуже зручні: знімаєш їх, перевертаєш на інший бік і перемотуєш сухою стороною».
Євген абсолютно проти заміни онуч шкарпетками. Каже, спочатку сам думав, що ніколи до такого винаходу не звикне. Але наприкінці служби зрозумів, наскільки онучі зручні. Чоботи натирають менше, і менше шансів заробити грибок. А що це за солдат із грибком, каже Євген.
Краще позбутися радянської солдатської романтики опанування онучами
Віталій Крупник служив у Радянській Армії. Каже, тоді було так: опанував онучі – можна вважати себе солдатом.
«Навчився правильно намотувати онучі – це вже перший крок до становлення тебе як солдата», – каже колишній радянський воїн.
Віталій визнає, онучі – це, так само, як і каша, плац та наряди, елемент солдатської романтики. Але новим військовослужбовцям він бажає обійтися без такої романтики. Цивілізоване, зручне взуття і шкарпетки набагато кращі.
До речі, і в радянські часи, дослужившись до певного часу, можна було зрадити онучі на користь шкарпеток: «Потім можна було і шкарпетки вдягати, тільки тихенько, щоб ніхто не бачив».
Сучасні ж солдати з однієї з київських військових частин відмовилися розповідати про онучі. Єдине, сказали, що їх навіть можна купити у спеціалізованому магазині. Три гривні метр.
Але вже сьогодні онучі стануть музейним експонатом. У Київській області після урочистого прощання з віршами та байками, цим двом шматкам тканини відкриють меморіальну дошку. Тепер взуття солдата, так само, як і нова форма, не відрізнятиметься від офіцерського.
Колишній солдат Євген згадує, що спочатку це і часу займало дуже багато, і мозолів було чимало. А потім взувалися за 10 секунд. Якщо правильно намотати онучі, вони дуже зручні, краще всмоктують піт, і, як переконує Євген, набагато гігієнічніші, ніж шкарпетки: «Якщо ходити по дві доби, не знімаючи чобіт, то піт, запрівання ніг може призвести до грибка та інших інфекцій. А онучі дуже зручні: знімаєш їх, перевертаєш на інший бік і перемотуєш сухою стороною».
Євген абсолютно проти заміни онуч шкарпетками. Каже, спочатку сам думав, що ніколи до такого винаходу не звикне. Але наприкінці служби зрозумів, наскільки онучі зручні. Чоботи натирають менше, і менше шансів заробити грибок. А що це за солдат із грибком, каже Євген.
Краще позбутися радянської солдатської романтики опанування онучами
Віталій Крупник служив у Радянській Армії. Каже, тоді було так: опанував онучі – можна вважати себе солдатом.
«Навчився правильно намотувати онучі – це вже перший крок до становлення тебе як солдата», – каже колишній радянський воїн.
Віталій визнає, онучі – це, так само, як і каша, плац та наряди, елемент солдатської романтики. Але новим військовослужбовцям він бажає обійтися без такої романтики. Цивілізоване, зручне взуття і шкарпетки набагато кращі.
До речі, і в радянські часи, дослужившись до певного часу, можна було зрадити онучі на користь шкарпеток: «Потім можна було і шкарпетки вдягати, тільки тихенько, щоб ніхто не бачив».
Сучасні ж солдати з однієї з київських військових частин відмовилися розповідати про онучі. Єдине, сказали, що їх навіть можна купити у спеціалізованому магазині. Три гривні метр.
Але вже сьогодні онучі стануть музейним експонатом. У Київській області після урочистого прощання з віршами та байками, цим двом шматкам тканини відкриють меморіальну дошку. Тепер взуття солдата, так само, як і нова форма, не відрізнятиметься від офіцерського.