Павло Вольвач Минулої неділі ранковий Хрещатик, багатьом нагадав роки «розвинутого соціалізму»: сірі, порожні бруки, поодинокі перехожі під пильними поглядами міліціонерів, іскри настороженості в повітрі. А над цим настороженим безлюддям, з репродуктора, десь аж від Бессарабки бадьоренькі мелодії: «Моя родіна – Совєтскій Союз, я за долари нє продаюсь!..» І червоні прапори над купками прихильників комуністів та прогресивних соціалістів Наталії Вітренко, які в цей день вийшли протестувати проти відзначення чергової річниці створення Української повстанської армії.
Власне, нічого нового не відбулося, протестували вони й минулих років, точно так само, як їхні опоненти з національно-демократичного табору регулярно віддавали шану воякам УПА, а третя сила, київська міліція ставала живим кордоном між супротивними політичними таборами. Все це, за деякими поправками, було й цього разу, чим і пояснюється безлюдний, перекритий правоохоронцями Хрещатик і певний градус конфлікту в жовтневому київському повітрі. Але були й відмінності, й вони оприявнилися не лише жалюгідною кількістю комуністичних протестантів та майже тотальною відсутністю молоді в їхніх лавах.
65 річчя УПА на державному рівні. Уперше
Головне полягає в тому, що 65-ту річницю УПА в Україні вперше святкували на державному рівні, згідно з відповідним Указом Президента Ющенка, підписаним напередодні. Цим документом доручається всім обласним державним адміністраціям і навіть Раді міністрів Автономної Республіки Крим долучитися до святкових заходів, які, до речі, не обмежаться лишень форматом 14 жовтня. За президентським підписом – маєво урочистостей, кроки військових парадів, майбутні пам’ятники й меморіали. Отож, можна говорити про початок державного визнання УПА? Напевно. Державного, бо на регіональному рівні це визнання давно відбулося, принаймні в західних областях України, де упівці вже прирівняні в правах до ветеранів Другої світової чи то пак Великої вітчизняної, як кому ближче до серця. Вже не кажучи про те, що на ментальному рівні для більшості «західняків» УПА взагалі не потребує жодних визнань і реабілітацій, сприймаючись однозначно як визвольна армія, що виборювала незалежність на власній території. Але до цього часу, на 17-му році Незалежності, є в Україні й інші погляди, озвучувані й підсилювані насамперед політиками певного налаштування та орієнтованих на них ЗМІ. Вони стверджують, що, мовляв, визнання УПА не призведе до зміцнення громадської згоди та консолідації українського суспільства. Мовляв, УПА негативно сприймається на Сході України, і її визнання спричинить поглиблення ментального та електорального розколу між Сходом та Заходом. Але чи так це виглядає в реальності? Фронтовики та упісти не воювали і ворожнечі між ними немає
Справді, в суспільній свідомості «східняків» ще міцно сидять створені радянською пропагандою стереотипи «зрадників-оунівців», зарізяк-бандерівців. Одначе, тут потрібно внести суттєву поправку. Ще донедавна, окрім семи західних областей, все в Україні вважалося Сходом, тобто, територією, де традиційно тяжіють до Росії, люблять комуністів і обирають до парламенту «червоних директорів». Але віднедавна, а саме від минулих президентських, а тепер уже й дострокових парламентських виборів на українській політичній мапі виник ще й Центр, стара «Гетьманщина», яка явно вертається до незалежницьких, ще вчора притлумлених цінностей. І боротьба УПА, безумовно, потроху входить в цей ціннісний ряд. Та й на, власне, Сході, совдепівські кліше потроху вивітрюються й втрачають актуальність. Ну, з комуністами й іншими псевдо-українськими псевдо-лівими в питанні антиупівського сприйняття все зрозуміло, в них робота така. Керована й спрямовувана, як з усього видно, зовсім не з Донецька, Луганська чи якого іншого Кривого Рогу. Так, поки що войовничо налаштовані до «бандеровцев» (хоча вже майже помирилися з ветеранами вермахту, обнімаючись на відновлених кладовищах) ветерани Червоної Армії, це теж правда. Але чи всі й, тим більше, чи значний відсоток серед них саме фронтовиків-окопників, чиїм авторитетом так полюбляють прикриватися поборювачі УПА? Питання примирення між упівцями й фронтовиками вже давно витає в повітрі й, власне, якби не певного штибу політики, теж давно вирішилося б саме собою. З цього приводу вчора в ексклюзивному інтерв’ю для Радіо Свобода Юрій Шухевич, легендарний син легендарного командувача УПА Романа Шухевича, сказав: «Мені здається, що з тими червоноармійцями, яких та влада гнала на убій, часом погано озброєних, навіть часто не переодягнених, в цивільному, наші хлопці з ними не воювали і до них не мають ніяких ні образ, ні ворожнеч. Але не забувайте, що на примирення, так би сказати, претендують ті, що прирівняні до фронтовиків – енкаведисти, що вивозили наших людей на Сибір, творили злочини. Яке з ними може бути примирення? Хіба що вони відкрито перед людьми скажуть: «Так, ми зробили злочин. Пробачте нам…» Тоді справа інша». То, може, активно не люблять УПА безробітні шахтарі, мешканці напівмертвих донбаських «посьолків»? Торгівці-«човники» чи селяни, що заледве зводять кінці з кінцями? Чи, можливо, орієнтовані на Європу молоді й заповзятливі олігархи, які про УПА чули хіба з розповідей і які, в принципі, будь в чому вбачають насамперед не ідеологію, а економічну доцільність? Тож доводиться визнати, що вся ця істерія довкола Української повстанської армії підтримується й нагнітається спекулятивно, чомусь посилюючись в акурат перед черговими виборами в Україні. Й виглядає доволі фальшиво – як і тема російської другої державної мови, Московського патріархату чи вступу до НАТО. Справедливість та національна пам’ять
Всі ці теми, чесно кажучи, вже нав’язли на зубах. І по їхньому вирішенню, як видається, потрібні не розмови, а реальні дії. З розумною виваженістю, без прагнень ідеологічних чи будь-яких інших реваншів, але й з рішучою відповідністю до концепції побудови потужної незалежної європейської України. Якщо, звісно, та концепція в українських еліт існує як така. 65-та річниця створення УПА співпала із формуванням парламентської більшості, яка, цілком можливо, буде помаранчевою. І є надія, що новостворена правляча коаліція нарешті вирішить давно перезріле питання про визнання УПА, питання, яке, по суті, є питанням відновлення історичної справедливості та національної пам’яті. Можливо, й ця обставина додає оптимізму Юрію Шухевичу.
«Я впевнений, що визнають вояків УПА борцями за волю України, всіх упівців визнають. Я думаю, що то вже недовго часу пройде. Це по перше. А є й друге. Я впевнений, що скоро День Покрови Пресвятої Богородиці буде днем Українських Збройних Сил, а не день, визначений якимось там указом Кравчука», – зазначив Юрій Шухевич. Матеріали до теми:
Віктор Ющенко присвоїв звання Герой України Роману Шухевичу (посмертно) 65-річчя утворення УПА. Урочисті заходи в Києві На Софiйськiй площi в Києвi відбулися урочистості з нагоди 65-ї рiчницi створення УПА На Івано-Франківщині знайшли фотоархів УПА В Івано-Франківську відбувся конкурс строю та пісні з нагоди 65-річчя УПА та Українського козацтва Василя Кука поховали у центрі рідного села на Львівщині Пам’яті Василя Кука Головний командир УПА Василь Кук – перед мікрофоном Свободи
Головне полягає в тому, що 65-ту річницю УПА в Україні вперше святкували на державному рівні, згідно з відповідним Указом Президента Ющенка, підписаним напередодні. Цим документом доручається всім обласним державним адміністраціям і навіть Раді міністрів Автономної Республіки Крим долучитися до святкових заходів, які, до речі, не обмежаться лишень форматом 14 жовтня. За президентським підписом – маєво урочистостей, кроки військових парадів, майбутні пам’ятники й меморіали. Отож, можна говорити про початок державного визнання УПА? Напевно. Державного, бо на регіональному рівні це визнання давно відбулося, принаймні в західних областях України, де упівці вже прирівняні в правах до ветеранів Другої світової чи то пак Великої вітчизняної, як кому ближче до серця. Вже не кажучи про те, що на ментальному рівні для більшості «західняків» УПА взагалі не потребує жодних визнань і реабілітацій, сприймаючись однозначно як визвольна армія, що виборювала незалежність на власній території. Але до цього часу, на 17-му році Незалежності, є в Україні й інші погляди, озвучувані й підсилювані насамперед політиками певного налаштування та орієнтованих на них ЗМІ. Вони стверджують, що, мовляв, визнання УПА не призведе до зміцнення громадської згоди та консолідації українського суспільства. Мовляв, УПА негативно сприймається на Сході України, і її визнання спричинить поглиблення ментального та електорального розколу між Сходом та Заходом. Але чи так це виглядає в реальності? Фронтовики та упісти не воювали і ворожнечі між ними немає
Справді, в суспільній свідомості «східняків» ще міцно сидять створені радянською пропагандою стереотипи «зрадників-оунівців», зарізяк-бандерівців. Одначе, тут потрібно внести суттєву поправку. Ще донедавна, окрім семи західних областей, все в Україні вважалося Сходом, тобто, територією, де традиційно тяжіють до Росії, люблять комуністів і обирають до парламенту «червоних директорів». Але віднедавна, а саме від минулих президентських, а тепер уже й дострокових парламентських виборів на українській політичній мапі виник ще й Центр, стара «Гетьманщина», яка явно вертається до незалежницьких, ще вчора притлумлених цінностей. І боротьба УПА, безумовно, потроху входить в цей ціннісний ряд. Та й на, власне, Сході, совдепівські кліше потроху вивітрюються й втрачають актуальність. Ну, з комуністами й іншими псевдо-українськими псевдо-лівими в питанні антиупівського сприйняття все зрозуміло, в них робота така. Керована й спрямовувана, як з усього видно, зовсім не з Донецька, Луганська чи якого іншого Кривого Рогу. Так, поки що войовничо налаштовані до «бандеровцев» (хоча вже майже помирилися з ветеранами вермахту, обнімаючись на відновлених кладовищах) ветерани Червоної Армії, це теж правда. Але чи всі й, тим більше, чи значний відсоток серед них саме фронтовиків-окопників, чиїм авторитетом так полюбляють прикриватися поборювачі УПА? Питання примирення між упівцями й фронтовиками вже давно витає в повітрі й, власне, якби не певного штибу політики, теж давно вирішилося б саме собою. З цього приводу вчора в ексклюзивному інтерв’ю для Радіо Свобода Юрій Шухевич, легендарний син легендарного командувача УПА Романа Шухевича, сказав: «Мені здається, що з тими червоноармійцями, яких та влада гнала на убій, часом погано озброєних, навіть часто не переодягнених, в цивільному, наші хлопці з ними не воювали і до них не мають ніяких ні образ, ні ворожнеч. Але не забувайте, що на примирення, так би сказати, претендують ті, що прирівняні до фронтовиків – енкаведисти, що вивозили наших людей на Сибір, творили злочини. Яке з ними може бути примирення? Хіба що вони відкрито перед людьми скажуть: «Так, ми зробили злочин. Пробачте нам…» Тоді справа інша». То, може, активно не люблять УПА безробітні шахтарі, мешканці напівмертвих донбаських «посьолків»? Торгівці-«човники» чи селяни, що заледве зводять кінці з кінцями? Чи, можливо, орієнтовані на Європу молоді й заповзятливі олігархи, які про УПА чули хіба з розповідей і які, в принципі, будь в чому вбачають насамперед не ідеологію, а економічну доцільність? Тож доводиться визнати, що вся ця істерія довкола Української повстанської армії підтримується й нагнітається спекулятивно, чомусь посилюючись в акурат перед черговими виборами в Україні. Й виглядає доволі фальшиво – як і тема російської другої державної мови, Московського патріархату чи вступу до НАТО. Справедливість та національна пам’ять
Всі ці теми, чесно кажучи, вже нав’язли на зубах. І по їхньому вирішенню, як видається, потрібні не розмови, а реальні дії. З розумною виваженістю, без прагнень ідеологічних чи будь-яких інших реваншів, але й з рішучою відповідністю до концепції побудови потужної незалежної європейської України. Якщо, звісно, та концепція в українських еліт існує як така. 65-та річниця створення УПА співпала із формуванням парламентської більшості, яка, цілком можливо, буде помаранчевою. І є надія, що новостворена правляча коаліція нарешті вирішить давно перезріле питання про визнання УПА, питання, яке, по суті, є питанням відновлення історичної справедливості та національної пам’яті. Можливо, й ця обставина додає оптимізму Юрію Шухевичу.
«Я впевнений, що визнають вояків УПА борцями за волю України, всіх упівців визнають. Я думаю, що то вже недовго часу пройде. Це по перше. А є й друге. Я впевнений, що скоро День Покрови Пресвятої Богородиці буде днем Українських Збройних Сил, а не день, визначений якимось там указом Кравчука», – зазначив Юрій Шухевич. Матеріали до теми:
Віктор Ющенко присвоїв звання Герой України Роману Шухевичу (посмертно) 65-річчя утворення УПА. Урочисті заходи в Києві На Софiйськiй площi в Києвi відбулися урочистості з нагоди 65-ї рiчницi створення УПА На Івано-Франківщині знайшли фотоархів УПА В Івано-Франківську відбувся конкурс строю та пісні з нагоди 65-річчя УПА та Українського козацтва Василя Кука поховали у центрі рідного села на Львівщині Пам’яті Василя Кука Головний командир УПА Василь Кук – перед мікрофоном Свободи